Нестерпно ненавиджу (кохаю) - Ксана Рейлі

Влад потягнув мене в іншу сторону і ми зупинилися на пірсі. Мені стало дуже страшно і я не могла навіть слова вимовити. Він розвернув мене спиною до озера, а обличчям до себе. Я повільно подивилася назад. Один крок...Один малесенький крок і я в воді. Після тої трагедії, я жодного разу не була на озері. Мене ніби переслідував дух Соломійки і я навіть не могла ходити біля нього. Зараз, коли я стою за крок від того самого місця, то відчуваю дуже сильний страх. Мені моторошно і єдине чого хочеться — це втекти. 
— Навіщо ти мене сюди привів?— налякано спитала я у Влада, хоча і намагалася показати, що це не так. 
— Невже тобі страшно? 
— Ні. А хіба мені є чого боятися?— збрехала я , бо думала, що він все ж таки вирішив мене просто налякати.  
— Звісно, що є. — сердито сказав хлопець.— Хоч ми зараз не точно в тому місці, де сталася трагедія, але хіба це важливо.  
— Що ти збираєшся зі мною зробити? Ти ж не плануєш мене вбити?— спитала я і відчула як здригнувся мій голос.  
Влад пильно дивився на мене своїми блакитними очима, а мене аж всю трясло від страху. Холод пробрав мене до кісток, тому що я була одягнута лише в одну шифонову блузку. Це ще більше підкреслювало на скільки мені боязко і лячно.  
— Ні. Я не збираюся через тебе ставати вбивцею.— відповів хлопець, а я з полегшенням видихнула.— Ти зробиш це сама! 
— Щ-щ-що?— я здивовано подивилася на нього.  
— Доведи мені, що ти невинна.— Влад підійшов ближче, а я навіть не змогла відступити. — Покажи, як сильно ти шкодуєш.  
— Ти хочеш, щоб я стрибнула у воду?— спитала я і відчула сльози на очах.  
— Ну ти можеш відмовитися від цього. Дорогу назад ти вже знаєш, то ж вибір за тобою. — сказав хлопець і відійшов на декілька кроків.  
Я розуміла, що можливо відмовитися від цього і піти геть є найкращим рішенням. Проте мені вже так набридло це залякування і ця ненависть. Можливо, якщо я стрибну в це озеро, то нарешті Влад відчепиться від мене і я повернусь до нормального і спокійного життя. Тим більше я добре вмію плавати. Стрибну, відпливу до берега і піду додому, от і все. Байдуже, що останній раз я була у воді п'ять років тому.  
— Знаєш, ти так сильно загорівся своїм бажанням помсти, що навіть не помічаєш, як робиш боляче людям, які навколо тебе. Ти думаєш, що мені легко, але це неправда. Кожної ночі я страждаю від кошмарів, які не відпускають мою голову. Кожного разу, коли я проходжу попри наше з нею місце, спогади заполоняють усі мої думки. Кожен раз, коли я помічаю щось, що пов’язувало нас, то безперестанку ридаю. Мені теж страшенно важко!— почала кричати я, а сльози текли по моїм щокам. — Але якщо ти так дуже хочеш мене покарати, то я згідна. Якщо ти хочеш, щоб я довела тобі свою невинність, то я згідна. Якщо ти хочеш, щоб я показала тобі на скільки сильно шкодую за свої вчинки, то я згідна. 
Один крок і холодна вода прийняла мене у свої обійми. Я занурилась у блакитну глибину і почала гребти, щоб виплисти. Мені б це вдалося, справді. Але мої нічні кошмари ніби ожили. Перед очима з’явилися руки, які тягнуться до мене. Я намагалася швидше розмахувати своїми ,але це не допомогло. Я відчула, як вода потрапила у мої легені і почала душити мене. Мої руки ослабли, а голова легко закрутилася. Я потягнула свої пальці до тих рук і закрила очі. « Ще трошки і я буду з тобою»— в думках прошепотіла я.  
Та раптом щось з'явилося біля мене і підняло мене над водою. Коли повітря потрапило у мої легені, то я почала сильно кашляти. Я не розуміла, що відбувається, тому що намагалася викашляти всю воду. Я задихалася. Мені потрібно більше повітря. Отямилась я на березі біля озера. Моє тіло здригалося від холоду і постійного кашлю, а весь одяг був мокрим. Коли я нарешті заспокоїлась, то сіла на вологий пісок. Я помітила біля себе Влада. Він був теж повністю мокрим, а з його волосся скапувала вода.  
— Ти що, ідіотка?— закричав він на мене, а я не могла зрозуміти чому. — Навіщо ти полізла у воду, якщо не вмієш плавати? 
— Ти ж цього хотів,— ледь відповіла я, бо горло страшенно пекло. 
— Я хотів тебе налякати! Я не думав, що ти все-таки стрибнеш!  
— Та невже?— злісно сказала я і повільно піднялася. — А може хватить вже мене мучити? 
— Все, пішли я тебе підвезу додому.  
— Ні! Я хочу знати, як довго ти ще збираєшся знущатися з мене?— вперто сказала я і підійшла ближче до нього. 
— Дано, ходімо назад. Я не хочу обговорювати це з тобою. — відповів хлопець і схопив мене за руку. 
— Влад! Скажи мені!— крикнула я і вирвала свою руку.  
— Довго, ясно?! Ще дуже довго ти будеш страждати!— закричав він.— Тому що все не може бути так просто. Ти ж сама розумієш, як сильно зруйнувала мою сім’ю і моє життя. Я ніяк не можу тобі пробачити, хоча і намагався. 
— Ясно.— просто сказала я і відступила. — Тоді краще б ти мене не рятував. Краще б я померла! 
Далі я залишила його так стояти, а сама пішла по стежці в ліс. Я була дуже сильно зла, налякана і ображена.  
Ззаду було чути кроки і я знала, що Влад іде за мною. Коли я вийшла на головну дорогу, то відразу ж пішла додому. Телефон я залишила в машині Єви, тому не могла попросити її мене підвезти. На вечірку повертатися тим більше не хотілося, бо всі б помітили, що я повністю мокра. Напевно подумали б, що я напилася і впала в якийсь басейн, чи ще щось. Довелося йти пішки, але дорога додому була дуже довга. Я охопила себе руками і трясучись помаленьку йшла. Я побачила світло від фар машини, яка за декілька секунд зупинилася біля мене. Вікно біля водія опустилося і на мене дивилися блакитні очі Влада.
— Сідай в машину. — сказав хлопець. 
— Не буду!— різко сказала я і пішла далі. 
Я почула, як гримнули двері автомобіля і Влад вийшов з машини . 
— Почекай!— крикнув він і підбіг до мене. 
— Відчепися!
— Та стій ти!— хлопець схопив мене за руку і розвернув до себе.— Ну і вперта ж!
— Що ти хочеш від мене? 
— Давай я тебе підвезу додому. 
— Чому я маю їхати з тобою?— сказала я і пильно подивилася на нього.— Ти знову щось придумав, щоб познущатися?
— Перестань!— різко сказав Влад.— Зараз ніч та ще й холодно. Не хочу,щоб ти йшла сама. Дорога ж далека. 
— Дай мені свій телефон і я попрошу Єву,щоб вона мене забрала.
— Єва вже давно поїхала додому.
— Звідки ти знаєш?
— Артур сказав. 
Влад накинув на мене свою шкіряну куртку і мені відразу ж стало тепліше.
— Навіщо ти це все робиш?— спитала я, коли ми йшли до його автомобіля.
— Ти про що?
— Про все. Спочатку ти хочеш, щоб я стрибнула в озеро, а зараз віддаєш мені свою куртку і збираєшся відвезти додому.
Влад нічого не відповів, натомість відчинив мені пасажирські двері. Я сіла і пристебнулась, а хлопець обійшов автомобіль і сів за кермо.
— Я і сам себе не розумію.— тихо сказав Влад і натиснув на газ.
Ми їхали мовчки і я навіть не хотіла нічого говорити. Звісно у мене було дуже багато запитань, але я була на стільки заплутана і єдине чого мені хотілося — це повернутися додому. Влад теж вирішив трохи помовчати і я була дуже рада цьому. Через деякий час ми зупинилися біля мого будинку. Я зняла куртку і віддала її хлопцеві.
— Дякую за те, що підвіз. — сказала я і вийшла з машини.— Надіюсь,що тепер я тебе не розчарувала.
Я сильно гримнула дверцятами і пішла додому. Влад тепер остаточно мене заплутав. Я зайшла до себе в кімнату і почала знімати мокрий одяг. Мені стало холодно, тому я швиденько лягла в ліжко і накрилася ковдрою. Я відчула приємний спокій і тепло, але заснути мені ніяк не вдавалося...