Кохана плоть - Сніжний Василіск

- Ти просто підробка. Не Аллен, якого я любила. - Стискаю ракетницю в кишені.

- Я в його голові, я знаю все, що він знав, я можу бути будь-ким. Ним. Собою. Чимось загальним. Чимось куди кращим. Я знаю все, що ти любиш. - Нахиляється до моєї шиї, м'які губи залишають обпікаючі сліди, я замружую очі, але він не дає мені відвернутися. - Я ж набагато краще, ніж Аллен. Ніж будь-яка людина. Я так довго чекав, поки настане можливість знайти нормальне тіло. З усіх істот цієї планети — ви, люди, найрозвиненіші. Стільки складних процесів в організмі. Стільки нервових закінчень, стільки відчуттів. - Прикушує шкіру за вухом, гладкі щупальця проходяться по животу, залізши під піжаму, змушуючи здригнутися. - Я маю намір спробувати все, що вам доступне. Я надто довго спав. - Дістаю сигнальний пістолет із кишені та спускаю курок у бік його живота, але механізм заклинює. — Мм? - Він вихоплює пістолет із моєї руки, розглядає кілька секунд, і зі сміхом роздроблює його в пальцях, викидає уламки під ноги. - Ще одна дурість, Джесс? Я думав, що ти зробила висновки ще на кухні.

- Ти ж не думав, що я просто так довірюся тобі і прийму тебе за Аллена тільки тому, що ти захопив його тіло? - Смикаюся, намагаючись вирватися, але він притягує мене тільки ближче, пальці сильніше обвиваються навколо моєї шиї.

- Я досі на це розраховую. Будь розумною дівчинкою і зроби, як я пропоную.

- Краще вбий мене.

- О ні. - Сміється мені в обличчя, в чорних матових очах немає жодного відображення. - Це тільки на випадок, якщо ти спробуєш втекти. Але звідси тобі немає виходу. - Притягує ближче і цілує, наполегливо, не даючи змоги вирватися, не реагуючи на мої відчайдушні удари кулаками по його плечах. Від смаку крові у роті знов підступає нудота. Зрештою, він відсторонюється. - Мм. Так і думав. Цілувати чужу людину і ту, до якої колишній господар цього тіла мав почуття, викликає кардинально різний викид дофаміну в кров. Я не розумію ваших почуттів, але хімічні реакції людського організму просто дивовижні.

- Я тобі не піддослідний.

- Як іронічно ми міняємось ролями, чи не так? - Від нього це звучить моторошно. Що мені робити? Втекти? Я там змерзну до смерті. Тоді він точно всіх уб'є. Може, якщо я залишусь, прикинуся, що погодилась на його умови — вдасться переконати його і врятувати хоч когось із колег, що залишились?

- Мені холодно.

- Більше не хочеш тікати в сніги?

- Не хочу.

- Тоді пообіцяй поводитись слухняно. Ти нікому про мене не розповіси, і не заважатимеш мені харчуватися. І ми поїдемо звідси разом. Туди, де тепло. І ти допомагатимеш мені уникати підозр. Ти ж не хочеш, щоб твоя улюблена мордочка опинилась у в'язниці і вбила ще купу людей, правда? - Машу головою, слова застрягли у горлі. - От і розумниця.