Гості на похоронах - Страшні оповідання на ніч

З о пів на дванадцяту ми з сестрою вже стояли на вулиці, чекаючи на приїзд таємничої людини. Юля ще з учорашнього вечора повторювала про необхідність повторного звернення в поліцію, і, якщо буде на те потреба, то і звертатися у вищі інстанції. Я знову і знову поглядав на годинник, із кожною хвилиною дедалі більше піддаючись сумнівам і, як наслідок, дедалі більше погоджуючись із сестрою.

Наші емоції враз вщухли, коли за п'ятнадцять хвилин на нашу вулицю з головної дороги звернув автомобіль. У міру того, як автомобіль наближався до нас, у мені зростало і те саме хвилювання, яке всю ніч не давало заснути. Сестра теж затихла і з цікавістю спостерігала за прибуттям загадкового гостя.

Автомобіль зупинився поруч із нами. Це була якась класична модель Форда, на око 70-х років, проте своїм зовнішнім виглядом автомобіль створював враження, ніби він щойно здійснив свою першу поїздку, прямо виїхавши з гаража приватного колекціонера. Двері відчинилися, і звідти з'явився вже доволі літній чоловік, років 50-ти, можливо навіть 60-ти, складно було точно визначити, одягнений зі смаком у діловий костюм, з правильною аристократичною поставою. А який він був кремезний! Коли ми обмінялися рукостисканнями, на його тлі моя рука виглядала зовсім підлітковою. Доповнювали його образ серйозного джентльмена глибоко посаджений суворий погляд, а також густі вуса. Його поважний вік видавали лише зморшки і частково сиве волосся; щодо ж фізичної форми, то я у свої 32 роки виглядав набагато гірше.

– З вашого дозволу, я б спершу оглянув місце злочину й ознайомився з усіма наявними паперами у вашій справі, – одразу після привітання промовив Володимир Кирилович, – А далі вже поставив би запитання вам.

Юля одразу ж розвернулася і попрямувала в будинок, звідки за мить вийшла з об'ємною папкою. Вона передала її нам, після чого повернулася назад у будинок – необхідно було приділити увагу паралізованим батькам. Супроводжувати Володимира Кириловича на цвинтар випало мені одному, і я постарався йому розповісти дорогою про все, що сталося, що тільки міг пригадати з моменту мого повернення сюди.

Він мовчки слухав мене, періодично роблячи позначки у свій блокнот, утримуючись від запитань і не перепитуючи почуте. Прийшовши на місце, він попросив мене залишитися за огороджувальною стрічкою і передати йому зі спільної папки справу мого брата, з усіма фотографіями і звітами.

Досить довго я стежив за тим, як Володимир Кирилович переглядає звіти, порівнює фотографії з нинішнім виглядом місця злочину, вивчає зламаний надгробок, землю на прилеглій території та інші об'єкти, що зацікавили його увагу. За цей час у його блокноті з'явилося ще кілька сторінок нотаток. Далі він підійшов до мене і взявся вивчати інші справи, що лежали в папці.

– Випадок цікавий, не поодинокий, – вдумливо промовив той, – А зв'язалися зі мною лише зараз?

– Ну... Не знаю, що сказати, – не знайшовся з відповіддю я.

– Слідчий не давав жодних пояснень із цього приводу? – загадково запитав Володимир Кирилович. У мене склалося враження, ніби він уже знав відповіді на всі свої запитання. Просто спостерігав і оцінював мою поведінку під час відповіді, і наскільки відповідь збігається з його висновками.

– Ні, – сказав я, – Тільки лише те, що є теми, які є не зовсім прийнятними для обговорення вголос із непідготовленими слухачами.

Володимир Кирилович ледь помітно посміхнувся і знову відкрив блокнот. Краєм ока я помітив, що вже було записано в ньому – Фастів, Велика Снітинка, Вишняки, і адреси, зазначені на інших справах.

– Тут я закінчив, – нарешті сказав він, – Скажіть, ваша сестра так само була присутня на похороні?

– Саме так, – коротко відповів я.

– Тоді ходімо скоріше в будинок, мені необхідно поставити вам обом кілька запитань, перш ніж розпочну розслідування. Сподіваюся, час на нашому боці.

Не посвячуючи мене в курс справи, Володимир Кирилович зібрав усі документи назад у папку, і ми акуратно вирушили назад до виходу з цвинтаря. Проходячи вздовж могил, я помітив, як цей таємничий детектив систематично поглядає на могили, що потрапляли нам на шляху, і знову щось записує у свій блокнот.

У будинку ми зібралися у вітальні за великим столом. Детектив розклав на столі копії всіх чотирьох справ, об'єднаних спільним злочином. Фотографії багато в чому були схожі між собою – відрізнялися лише ракурси і залишений після злочину безлад. Звіти я так і не читав, – ні в нашій справі, ні в решті, – однак мені здається, що всі вони між собою тісно переплітаються, раз слідчий передав їх разом. Мабуть, він дуже сильно довіряв детективу, зробивши такий крок, за який його можуть звільнити з посади, і навіть притягнути до відповідальності. Тому я в усьому покладався на детектива, що стояв перед нами, з яким побачився вперше трохи більше години тому.

Останнім кроком приготування був особистий блокнот – Володимир Кирилович поклав його перед собою, після чого сів за стіл.

– Отже, – почав він, – 20 травня цього року ви поховали брата, який скоїв незадовго до цього самогубство. Вранці 23 травня ви, Юлія Юріївна, прийшовши на цвинтар, виявляєте розриту могилу з порожньою труною неподалік і одразу викликаєте поліцію, повідомляєте його рідного брата, – детектив вказав на мене, – а ви через півтори години прибуваєте на місце злочину. У цей час поліція оточує місце злочину, беруть ваші свідчення, також викликається цвинтарний сторож для дачі показань. Зі свідків більше нікого не було.