Пані Язикатої Хати 2 - Ялинка Ясь

Прийшла до тями від холоду… Розплющила очі і почервоніла. Мітя дивився на неї п'яними очима, які зараз за кольором нагадували штормове море. Він був серйозний, губи підібгані.

-Мітя, ми… мало не збожеволіли… - пролепетала, заплітаючим язиком.

-Я люблю тебе, Пані! – перебив її Митя, - я… люблю тебе…

-Ох, Мітя, Мітенько... - Степанія погладила його по щоці і сама потяглася до губ, - будь ласка, дай мені час...

Але Мітя не почув слів. Він зрозумів її відповідь по-своєму, зчитавши її з любимих губ. Вільною рукою стиснув талію, притискаючи до себе міцніше, а іншу руку опустив туди, де між їхніми тілами все горіло.  Стьопка смикнулася спійманою пташкою, пронизана наскрізь новими відчуттями, не в змозі що-небудь заперечити. Внизу живота знову спалахнула пожежа на ще не згаслому вугіллі. Зрадницьке тіло відгукувалося на кожен Мітін рух, вимагаючи більше і більше відвертих ласок.

Водяник пощипував прохолодними губами її губи і повільно гладив жіноче єство крізь шари тканин.

-М-мітя, - через силу видавила з себе жінка, - я... не можу більше, н-не треба, прошу... я не хочу...

-Брешеш... - відповів водяник, злегка відсунувшись і великий палець його руки торкнувся таємничого, - ти – хочеш! - Стьопка скрикнула, вигнулась, - ти – можеш! - пальці діяли рішуче, нахабно та відверто, - ти - любиш!

Підкорена некерованістю власного тіла і несподіваними словами Міті, які знайшли відбиток у її душі, Свирянка застигла, ковтнула жадібно повітря, намагаючись ще опиратися,  але не змогла… відкинула голову  і видала полу-стон, полу-крик:

-Та-а-ак... люблю-ю-ю...

Мітя, на мить оглушений її словами, втратив управління власною стихією і їх окутала крижана осіння злива…