Наречена для дракона - Марія Люта

- Скажу по секрету, що бути дорослими у принципі веселого малого! - я відчула, що Фелікс не хоче обговорювати своє одруження, що так і не відбулося, тому підтримала зміну теми. - Ти, я, Луїза, Річард... Знаєш, не дивлячись ні на що, то були найщасливіші та найбезтурботніші дні. А ми, дурні, так мріяли подорослішати.

- Не знаю... Ось тобі дуже личить бути дорослою, - це було сказано так серйозно, по-інтимному тихо,  що я зніяковіла. Принц же струснув головою, ніби скидаючи оману.

- Що таке? Привида побачив?

- Просто не можу ніяк осмислити, що ти і є та маленька  жвава задирака, що завжди доводила діда до сказу. Скільки разів він знімав із нас штани, висаджував перед собою на диван і лупцював ременем за якісь наші витівки? А тепер... Тепер ти фатальна красуня.

Я пирснула сміхом і сама здивувалася, що сміх сам по собі вийшов нижчим, грудним - що ж, образ змінює не тільки те, як нас сприймають інші, а й нас самих.

- Фатальна? Ні, Фелікс, ти помиляєшся. Фатальна – це точно не про мене, – я не просто скромничала, а щиро так вважала. Справді, симпатична сіра мишка – ось це ближче до правди. - Вся справа в цій сукні. Ось зніму її і побачиш, що я зовсім не... - я замовкла, бо усмішка принца стала ще ширшою і веселішою. - Що таке?

- Анно, ти усвідомлюєш, що я теж виріс? Я тепер чоловік, - прошепотів мені змовницьким голосом, наче відкрив величезну таємницю. Проте його одкровення мало допомогло: так, я очима бачила, що переді мною привабливий юнак, але сприймала його лише як бешкетного хлопчиська. - Всевидячий бачить, що я не планую переходити дружню межу - все-таки наша дружба цінна вже сама собою, та й твої преглядини з драконом дуже красномовні - але не варто розбурхувати мою уяву такими фразами!

Ох, у цих чоловіків одне на думці. Я закотила очі.

- І ось так  теж краще не робити.

Я прикусила губу.

- Анна...

– Що? І це також заборонено? Знаєш, просто напиши мені весь список...

Ми протанцювали ще кілька танців. Я не особливо роззиралася довкола. Добре, що від Фелікса було важко відвести погляд. Встигла лише помітити, що лорд Бахтієор танцює тільки з Ребеккою. І... я була рада. Не було відчуття, що він зраджує Луїзу.

На Арденса я не дивилася дуже старанно. І все ж таки, здається, не пропустила жодної нової дівчини, яку він запрошував на танець. І щоразу у мене болісно перехоплювало подих. Усі вони поїдуть на Відбір. І, можливо, саме ця претендентка стане його дружиною.

- Ходімо прогуляємося, а то ти спопелиш дракона поглядом.

Була якраз середина балу і музиканти оголосили невелику перерву. Фелікс повів мене у бік виходу в сад.

- Не спопелю, адже він Вогняний. А що, так помітно? - я засмучено зітхнула. Очевидно, стіна зі злості та ненависті, якими я відгородила своє серце, була не такою вже надійною. Або ж почуття були сильнішими, ніж я передбачала. Нічого, я вперто працюватиму над будь-якою з цих причин.

-Ти закохана у нього? - спитав, коли ми опинилися одні на неосвітленій алеї. - Можеш не відповідати, я й так бачу, що так.

- Все у минулому, Фелікс.

- Знаєш, я розлучився з Євою два роки тому, але коли дізнався, що вона минулого місяця вийшла заміж, то ледь не збожеволів.

- У нас із Арденсом все інакше. Я  ненавиджу його. Кохання вже майже немає.

Фелікс сумно, але так само променисто усміхнувся і кивнув у бік особливо темної ділянки:

- Він хоче з тобою поговорити.

Я придивилася до вказаного напрямку: з тіні дерев вийшов темний силует.

Арденс... Я посилено задихала, відганяючи хвилю паніки. Ні, це взагалі нікуди не годиться! Спілкування з Феліксом дуже мене розслабило, знову зробило відкритою. Я зібрала всю свою силу волі, щоб маска з холодної байдужості повернулася на моє обличчя, занурюючи думки і почуття в мертвий спокій, споруджуючи навколо серця додаткові барикади. Благо, перерва між танцями недовга, тож я зможу протриматися, що б не сказав Арденс. Тільки б серце на вискочило з грудей, тільки б так болісно не стискало в грудях...

- Я залишу вас самих, - Фелікс чемно схилив голову, але я втримала його за руку.

- Нам нема чого обговорювати такого, чому ти міг би перешкодити.

Арденс з силою стиснув губи:

- Ваша Високосте, з усією повагою, але все ж таки нам з леді Анною краще залишитися наодинці.

- Або так, або ніяк, - відрізала я непохитно.

- Я буду поряд, Анно, - Фелікс стиснув мою руку і відійшов на пару метрів у тінь живоплоту, так що його майже не було видно.

Арденс зробив крок до мене.

- Не підходь, - сказала холодно.

- Анно, нам треба поговорити.

- Я слухаю.

Арденс стрільнув очима у бік Фелікса:

- Завтра на світанку ми з Бахом вирушаємо у Загір'я.

Як!? Вже завтра!? Я насилу втримала судомний схлип. Усередині мене щось обірвалося, але я закликала всю свою мужність:

- Ти хотів сказати з Бахом і з дюжиною щасливих наречених?

- Так, Анно.

- Вітаю.

- Поїхали зі мною.

- Ти знущаєшся!? - я гірко засміялася.

- Анно, я... кохаю тебе.

У мене ніби вибили ґрунт з-під ніг. Що він сказав? Він кохає мене!? Це були найбажаніші слова, але зараз вони не могли нічого змінити. Я похитнулася, але все ж таки встояла і прикрила очі: те, що я збиралася відповісти, я поки що не могла сказати чоловікові в обличчя, тому що це не було цілковитою правдою. Поки що.

- А я тебе ненавиджу.

Арденс примружив очі, обпаливши мене лютим поглядом:

- Давай поговоримо наодинці, без принца умовно дружньої держави у свідках.

- Ця "умовно дружня держава" - моя Батьківщина. І я звідси їхати не збираюся. Та й ким  я для тебе буду? Коханкою? 

Арденс провів долонями по обличчю та закинув руки за голову. Я бачила, що він хоче сказати мені багато чого, але стримується через Фелікса. Я ж була вдячна принцові, що він не залишив мене. Не знаю, до чого б дійшла наша розмова, якби ми з Андерсом залишились самі і він би дозволив собі бути наполегливішим. Але я не могла погодитись, не могла виїхати з драконом у країну драконів. Я б сама себе тоді зневажала і вважала б пропащою зрадницею.