Наречена для боса - Астра Вєєр

Діана

Нічого не розуміючи, куди саме зібралася подруга, я безцільно переходжу за нею з бутіка в бутік. Вона весь час запитує, а що мені подобається. Хочу таку вазу або не хочу. Радиться по дорогому сервізу. І навіть дивиться елегантну білизну, чомусь мої розміри.

У неї з'явилася інша подруга?!

Коли? Хотілося б мені це знати.

- Віко, ти можеш відповісти…

- Почекай, потім-потім, дай ще мені вибрати святковий одяг.

Вона кидається до стійок з одягом. І після кількох примірок, зупиняється на вечірній сукні. Щось я не пам'ятаю, коли б це Віці подобалися фасони в стилі грецьких німф. Але ось, з нарядом вже визначилися. Бірюзового кольору повітряну сукню нам пакують на касі. Я знаю, що для нас такі витрати можуть бути лише в екстрених випадках.

Невже зараз настав той самий момент…

Ой, та що ж я така розсіяна?

- Хто він? Поділися зі мною терміново, ми ж подруги!

Я вимагаю від неї, згораючи від цікавості. Ну для кого ж ще їй тут старатися?

Віка здуває пасмо волосся з чола і крутить головою.

- Ні. У мене нікого. Навіщо б я приховувала?

- Чому тоді дивно поводишся? - підловлюю її.

- Це ти ще дивних не бачила, - Віка хіхікає, насторожуючи мене ще більше.

Ми проходимо повз фонтан. Навколо розставлені столики відкритих кафешок. Ваблять вивіски барвистими картинками. І тиха музика злегка розбавляє шум голосів.

Віка просить мене зайняти поки нам місце, а сама біжить покликати офіціанта, щоб довго не чекати.

Помічаю через ряд вільний столик, і поспішаю туди. Головне встигнути, поки не зайняли. Набираю розбіг. Та по дорозі натикаюся на хлопця з оксамитовою трояндою.

- Вибачте, - намагаюся його обійти.

- Це вам!

Несподівано отримую від хлопця прегарну квітку. Подякувати навіть не встигаю, хлопець, немов розчиняється в натовпі.

Дивно... Чому він мені троянду захотів подарувати? Раптом своїй подружці на зло? Ще отримаю тут, до того, як десерти спробую.

Думаю про троянду і продовжую шлях у боротьбі за єдиний столик.

- Для найкрасивішої дівчини!

Здригаюся від несподіванки.

За два кроки до наміченого місця у мене прямо тицяють новою квіткою. Теж троянда, один в один, на першу схожа.

Цього разу дарує чоловік старшого віку. Відкриваю рот дізнатися, що у них за акція? Раптом потім не розплачуся? Спочатку дарують, а потім буде - поверніть з відсотками.

Чоловік несеться геть, залишаючи мене без відповіді.

- Для вас подарунок!

О боже!

Перед самим столиком незнайома дівчина закриває прохід.

У моїх руках вже три троянди.

Ну і... компанія підлітків встигає зайняти мій стіл раніше. Час витратила, поки затримувалася квіточки прийняти.

Шукаю Віку очима. Немає ніде. Ось і куди вона зникла? Офіціантів у залі повно. Вони б і самі підійшли. Ні ж, їй хотілося швидше.

Решта столиків зайняті. Робити тут поки нічого. Йду на пошуки подруги.

Дивацтва мене не залишають у спокої, вони нападають ще і ще. Божевілля якесь саме сьогодні у торговому центрі.

Через кожні кілька кроків до мене підбігають незнайомі люди і дарують квітку за квіткою. Виходжу із зони кафешок вже з повним оберемком, розгублена і у величезному подиві…

З ким мене переплутали? У останнього хлопця запитала, він відповів, що мене ні з ким сплутати не можна.

Очманіти, що відбувається!

Наш самий знайомий торговий центр сьогодні став сповнений загадок.

Зупиняюся при вигляді нового видовища. Переді мною звідки не візьмись вистрибують танцюристи в костюмах янголят. Танцюють гарно під дуже знайому музику. Десь я чула нещодавно таку... спогади несуться на дах... туди, де танцювала з Ним.

Сумні думки обриваються при вигляді пропажі.

- Ти де була? - звертаюся до подруги.

- Тебе шукала, - Віка так каже, ніби я зникала, а не вона.

Танцюристи розходяться у різні боки. Музиканти гучніше заводять мелодію. Все дійство схоже на свято. Але чому тільки я стою з трояндами?

- Не може бути... він тут?

Головний шок відбувається зараз. У цю саму хвилину і мить. Адже я помічаю його, Максима, і особливо дивуюся, що і він мене бачить.

Я задкую, і навіть слова в мені губляться.

В голові стукають палички барабанщиків, звідки тут Максим?

Невже збіг?

Обертаюся в пошуках шляху для втечі - там щільним півколом танцюристи стоять. З боків шикуються всі ті, хто мені троянди дарували і поступово замикають кільцем.

Трохи полегшує становище, що поруч подруга. Але дивлячись на Максима, аж надто небагато.

Адже він йде і йде прямісінько до мене. Тремтіння відразу дає про себе знати, коліна підгинаються. У мені стільки хвилювання, що я близька повторити на біс реакцію на своє підвищення в офісі. І враховуючи, що Максим зараз виглядає, як і в той день біля ліфта... мене немов відкидає назад, де він все ще чоловік моєї мрії.

- Діано, прошу тебе, - Максим зупиняється за крок від мене, і я бачу, що він нервує теж. - Вислухай мене, будь ласка.

- Ти подзвонити просто не міг?

Дурне питання, можливо. Але що я можу ще думати, коли стою поруч з ним у живому кільці з людей.

Так розумію, ніхто мене звідси випускати без його команди не захоче. А влаштовувати сцени під камерами торгового центру, загрожує стати зіркою-істеричкою у соцмережі.

На нас і без того періодично клацають спалахи камер. Знову поруч з ним під прицілом. Знову Дієву знадобився цей фарс!

- Не міг. Хотів побачити тебе, мені не вистачає улюбленої помічниці.

Ближче не підходить, огортаючи хриплуватим голосом, від якого тремтіння все сильніше.

- Максиме, але я вже не твоя помічниця.

Знаходжу в собі сили нагадати. Раптом де стукнувся і пам'ять потім втратив?

- Гадаєш, що від цього стала менше коханою?

Другий раз повторює слово, те саме, яке дуже чекала.

- Навіщо? Для чого ти зараз говориш так зі мною? Хіба ми не розлучилися?

- Тільки на роботі, Діано, - він не зводить з мене вугільних очей. - Я не встиг сказати тобі про почуття, я багато чого не встиг. Але ні, я тебе не втрачав.