Неможливий романс - Мартіна Зоріна

— Не важливо, забудь.

Я намагалася вирватися й втекти. Хотілося зникнути з цього клятого дому. Назавше.

— Челсі, — він притиснув мене до себе, перекриваючи доступ до кисню. Я задихалась, помирала й оживала в його руках. Це було нестерпно!

— Яр, це не твої проблеми, — прошепотіла, — Відпусти, прошу.

Якби ж він знав, як важко відмовитись від його допомоги. Але так буде краще для нас обох.

— Стануть моїми, якщо забажаєш поділитися, — він гладив моє волосся, тримав біля себе й ламав останні бар'єри між нами. Він закохував у себе, навіть не розуміючи, що я вже кохаю його. Нестримно, несамовито й так палко, що серце зупиняється.

— Яр, я не можу. Ти маєш це зрозуміти.

Батько з’явився несподівано й завмер на іншому кінці коридору. Мовчки спостерігав за нами та його погляд говорив за нього. Він був злий. І це пророкувало лише проблеми та нещастя на мою бідну голову. І не лише мою.

В пам’яті сплили спогади про файли на комп’ютері батька. І я щосили відштовхнула Ярослава від себе. Він встояв на ногах, проте випустив мене з полону своїх обіймів.

— Дякую за турботу та я сама впораюсь.

Я витерла долонею сльози з щік й подарувавши батькові гнівний погляд, промовила:

— Варто повернутися за стіл, Ельвіра та Кіра засумують без нас.

В очах Яра вирувала гроза. Він був дуже не задоволений, та все ж, послухав мене й пішов слідом. Коли він обернувся, батько вже встиг зникнути, наче його й не було тут. Та я знала, мене ще чекає важка розмова з Глібом Вікторовичем. Й дай Боже, аби при цій сутичці постраждала лише одна я.