Наречена для боса - Астра Вєєр

Діана

Весь тиждень пролетів для мене, немов я потрапила в інший вимір. Саме в те, що мріялося, втілюючи навіть найсміливіші бажання. Максим майже весь час зі мною. І навіть, коли немає особливої потреби, все одно мене тягне за компанію. А я тільки й рада з ним разом побути.

Мабуть, диво якесь, що ми навіть не сваримося.

Суперечки і невдоволення, якось самі пройшли, коли ми стали ближче. Будь-які розбірки раніше доходили до вибуху. Зараз же тануть від поцілунків, і вибухає вже зовсім не те... моє закохане серце, ось що спалахує, варто побачити найкращого чоловіка на світі. І мені здається, що Максим такий для мене, хоча як і раніше, ще страшнувато загадувати.

Утикаюся носом в плече коханого. Вибиратися з ліжка не хочеться.

- Час швидко пролетить, моя солодка, - Максим цілує мене в скроню і підтягує ближче до себе.

- Ми навіть на день давно не розлучалися, а тут цілих п'ять я буду без тебе, - не виходить приховати того, що засмутилася.

- Я б взяв тебе у відрядження, але там стільки доведеться мотатися. Бачитися майже не будемо, а в офісі твоя допомога потрібна. Тим без стусанів, сама знаєш…

- Не хвилюйся, удвох ми добре впораємося, - розумію все і не напрошуюся.

- Знаєш, а я придумав чудову ідею, - його голос бадьоріше стає. - Повернуся і ми влаштуємо собі вихідні. Ось так прямо посеред робочого тижня. Візьмемо і махнемо, куди захочемо. Куди б тобі хотілося, Діано?

- Зараз треба відповідати?

Піднімаюся на ліктях, і дивлюся, не можу на нього надивитися.

- Так. Де хочеш, зі мною побувати?

Хм... Не думала, що мене таке питання поставить у глухий кут.

До Максима мені скрізь хотілося, якщо говорити про подорожі. Звичайно, я полюбляю мріяти і уявляти, як валяюся під пальмами біля океану.

Але з ним напружує хвилювання, що раптом ненадовго, раптом моя казка вийде короткою. І тому бажання зміщуються в одне: неважливо де, аби з Максимом і довше.

Все-таки відповідь дати доведеться. Бос квапить мене, тим, що лоскоче. Не шкодує зовсім.

- Все-все, кажу, - зі сміхом відповзаю на іншу половину ліжка. - Хочу з тобою опинитися у незвичайному для тебе місці, гуляти під місяцем, танцювати…

- Цілуватися, - закінчує він за мене, і заздалегідь втілює відразу у реальність.

Потім пристає з питаннями, що за місце таке? Ми там виживемо? Нас не з'їдять? І чому це не його дах, в такому випадку?

- Приїдеш, тоді й скажу. Зате в поїздці буде, про що міркувати.

- Знущаєшся?

Ось і обурення дочекалася. Вже сумувати починала по буркотінню Максима.

- Як я можу? Ти ж ще й мій бос.

Найчесніші очі йому показую, часто-часто плескаючи віями.

- Ти і так у мене з голови не виходиш, а тут ще й загадками катуєш, - скаржиться він, і наближається з темніючим поглядом. - Ну все, доведеться мстити.

- Ми ж запізнимося? - мій слабкий вигук лунає занадто тихо.

- Зате буду знати, що отримав за загадку.

Зі справжнісіньким гарчанням, Максим не дає мені отямитися. Але я і сама тільки рада забутися. Іскри пристрасті кружляють над нами і вибухають, підкидаючи на вершину насолоди.

О та-ак! Така помста мені дуже подобається.

Збираємося потім похапцем, зате обидва задоволені. Максим відвозить мене в офіс, збирає там в кейс документи, і на прощання мені каже: «Ти мій найкращий скарб, Діано».

Ось чому я протягом години ходжу, як ніби не в собі. Від щастя прямо розпирає.

Якщо він так мене назвав, адже це щось значить? Думається різне, а хочеться одного: кохання, кохання, кохання.

Ну не могла ж я сказати Максиму, що моя мрія - відчувати себе коханою. Довелося незвичайне місце туди приплести, інакше не відстав би, ясна річ. Тепер треба таке місце вигадувати. От часто я так ляпну, а потім починається.

День в офісі без Максима проходить плідно. Завдяки Тиму, ненудно. Візит до нас Горинича, напрочуд спокійно. І все ж без улюбленого боса пристрастей не вистачає.

- Не засиджуйся там, я буду тебе чекати у кав'ярні, - торохтить по телефону подруга. - У мене стільки новин, ти взагалі очманієш!

- Швидко у тебе новини з'являються, - сміюся з того, що зранку ще не було.

- Ой, та взагалі, то клієнти доводять, то водіям на дорозі заважаю, - понесло її бухтіти про наболіле.

Домовляємося відразу, як звільняюся, біжу на наше місце. Мені і самій прогулятися хочеться у теплий осінній день.

Виходжу після роботи з офісу, і прошу водія, приставленого до мене від Максима, почекати мене відразу там, куди я прямую. Захотілося трохи пройтися. Багато і не вийде, кав'ярня знаходиться близько від нашого офісу.

Звертаю за поворот, переходжу дорогу. І вся знаходжуся у своїх думках, в яке ж незвичайне місце затягувати Максима. Як раптом натикаюся на жінку.

- Треба ж, знову ми зустрілися, - знайомим голосом, вітається жінка.

Піднімаю очі.

Вона!

Карина прегарна.

- Ми не домовлялися, щоб зустрічатися. Прошу вибачення, якщо ненавмисно штовхнула.

Намагаюся брюнетку обійти. Неприємно з нею бути поруч, чути, дивитися на неї, бо нав'язливо лізе в думки, що мій Максим з нею багато часу проводив. Я його і в минулому навіть ревную. Бісить пихата стерво, що тут ще говорити.

- Ти мене не просто штовхнула, дорогенька, - Карина не затикається, перегороджуючи мені шлях. - Ти мого нареченого вкрала!

Не зрозуміла?

Струшую головою. Вона марить, чи що?

- Вибір Максима зі мною хочеш обговорити? - бігом включаюся в роль. - Так от, я до тебе у психологи не наймалася. Звернися краще до кваліфікованих лікарів.

- Отже, я не помилилася, що ти зухвала погань, - посміхається Карина дутими губами.

- Якщо це все, то мені час йти, - відповідаю їй тим же, борючись з бажанням вмазати.

- Та будь ласка, - змахує брюнетка рукою у граціозному жесті. - Не буду віднімати твій недовгий час. Кастинг ти виграла на цей раз, користуйся Максимом на здоров'я.

Вона хвора? Хоча, чого я питаю. Адже зрозуміло!

Жінка не в собі. Можливі ускладнення на мозок після солярію, або у салоні феном продуло. Хто її зна, де ще красуню носило.