Наречена для боса - Астра Вєєр

- Діано, ти ще не спиш?

Ми стикаємося у коридорі. Якраз між дверей наших спалень. Тільки напрямок у обох чомусь до себе.

- Я хотіла... - що сказати? В їдальню? Води попити? - Хотіла... з тобою побути, - не виходить брехати, коли його руки лягають на талію.

- Мені теж цього хотілося, - він бурмоче мені у маківку, перебираючи пальцями пасма волосся.

Піднімаю обличчя і не знаю, хто перший накидається з поцілунком. Немов ураган у мені піднімається. Бурхливий. Несамовитий. Непереборний. Дихання збивається і тільки він відсторонюється, я сама не хочу перерватися.

- Діано, - хрипко шепоче Максим. - Я тримаю слово... ти ж пам'ятаєш…

- Так, так. Я хочу, щоб ти своє слово порушив.

У ту ж мить опиняюся у нього на руках, і куди б він біг зі мною? Звичайно, до своєї спальні!

- Як же я цього чекав, - ловлю затуманений погляд свого чоловіка мрії, і здогадуюся, що мій погляд такий же.

З ним я, немов падаю у безодню. І з ним хочу звідти підніматися.

Ми зриваємо один з одного одяг, мій так взагалі порвали. Але нам не до цього, нам один до одного. На широкому ліжку не виходить стримувати стогін від його дотиків, ласк і поцілунків. Це все настільки розпалює мене, навіть повітря не вистачає. І я не витримую першою, згораючи від бажання більшого.

- Максиме, Максиме, - шепочу його ім'я.

- Ти моя, і тільки моя.

З цими словами він остаточно руйнує наші кордони. А я приймаю його, віддаючи себе всю без залишку.

І коли я відчуваю вибух, розсипаючись на мільйони осколків, чи то в думках, чи то вголос виривається:

- Я кохаю тебе, Максиме.

Якщо запитають мене, то скажу, що мені все ще здається наш зв'язок… найдивнішим з усіх моїх казкових снів.

❤️❤️❤️