Коли твоє немовля — некромант! - Хелена Хайд

Отже, причин боятися Дем'яна немає. Та й сам по собі він не схожий на якогось психопата. Просто б'ється вражаюче добре для листоноші.

— Що ж, не можу вас більше затримувати. Ви, мабуть, хочете відпочити, — несподівано сказав він, знову торкаючись мого плеча з безпосереднім виглядом. — Успіхів вам, і ще раз, бережіть себе.

Потиснувши мені руку на прощання, Дем'ян попрямував до під'їзних сходів. Я ж, зачинивши за ним двері, зіщулилася, наче від неприємного холоду. І, бажаючи якнайшвидше розвіяти це відчуття, вирішила оглянути свою посилку.

Гобелен, незважаючи на свою дешевизну, виявився дуже гарним. Але це було далеко не головне, що мене в ньому хвилювало.

Справа в тому, що на ньому, силою промислових машин, була зображена картина з фрагментом відомої поеми «Не мовчи про мою казку» — класику, яка входила до обов'язкової шкільної програми тричі, і ще раз — до університетської. Де дівчина з довгим світлим волоссям сиділа на ліжку, схилившись над молодим темноволосим чоловіком.

Поема розповідала про золотоволосу принцесу Ізольду, яка була шалено закохана в молодого короля, за якого її видали після завершення війни між двома державами. Тому плюнувши на норми пристойності, що панували в ті часи, сама прийшла в покої чоловіка і спокусила його. Причому поема мала безліч підтекстів — зокрема реплік Ізольди. Які мали певний відтінок, коли поему читала доросла людина, і якщо розшифрувати правильно, надавали твору особливо пікантного характеру.

Тобто так, фактично цей гобелен і повинен був стати натяком, який я збиралася дати чоловікові! Залишалося тільки сподіватися, що, повернувшись додому, Арк побачить його на стіні і зрозуміє натяк настільки жирний, що якби він був чиєюсь дупою — точно ні в одні джинси не вліз би.

Вирішивши не ризикувати, експериментуючи з уважністю некроманта, я повісила гобелен відразу в передпокої, навпроти вхідних дверей — так, щоб тільки-но зайшовши в квартиру, Аркадій точно і абсолютно напевно побачив його. Ну а закінчивши з цією важливою справою, — вимкнула картоплю на плиті і лягла на диван з єдиною метою: хоч трохи подрімати, поки мої хлопці не повернулися.

Тривав відпочинок, щоправда, недовго — перед приходом листоноші я трохи захопилася приготуванням, вирішивши забацати ще й пиріг. Тому на той час, як у квартиру, штовхаючи возика, увійшов Аркадій, я встигла подрімати трохи більше півгодини. Що найприкріше — через те, що спала, я так і не змогла подивитися на обличчя чоловіка в той момент, коли він побачив гобелен, що висів у передпокої.

— Вибач, що розбудив, — зітхнув Арк, помітивши, що я підвелася з дивана.

— Нічого, — похитала головою я. — Якщо зголоднів, то можеш піти поїсти, я займуся Клавіком.

— Дякую, — відповів чоловік, передаючи мені сина, який радісно посміхнувся, коли мама взяла його на ручки.

Швиденько переодягнувши Клавіка і замінивши підгузки, я облаштувалася з ним у кріслі, яке облюбувала для годування, і безнадійно залипла, спостерігаючи за тим, як малюк, що нагуляв апетит, смокче жирненьке молочко. Швидко, зосереджено, тримаючись маленькими ручками за груди. У такі хвилини я шалено шкодувала, що в цьому світі немає смартфонів — інакше наробила б для домашнього архіву кілька фотографій, щоб перегортати їх холодними зимовими вечорами, коли малюк підросте і стане геть дорослим. Настільки, що вже сам шкарпетки одягатиме.

— Пиріг просто смакота! — тим часом радісно повідомив Арк, що увійшов до вітальні з тарілкою, на якій був великий шматок цього самого пирога.

— Що, з солодкого почав? — усміхнувшись, похитала головою я. — Апетит переб'єш.

— Мій апетит ніщо не переб'є, — парирував чоловік, щедро відкушуючи. — Тільки більше його розбурхає.

— Все одно краще б із супу та картоплі почав, а пиріг би вже наостанок залишив…

— Ти що! — щиро обурився некромант, ледь не вдавившись. — Яке наостанок? Невже не в курсі, що найсмачніше треба з'їдати першим? Інакше яке ж воно смачне, якщо ти можеш дотерпіти і не їсти його, поки не з'їси все інше?

— Навіть не сперечатимуся з цією логікою! — розсміялася я, погладжуючи теплу голівку.

До честі Аркадія, суп та картоплю він теж потім поїв. Причому всмоктав стільки, що я зрозуміла: не тільки Клавік на свіжому повітрі апетит нагуляв! А потім, задоволено потираючи лапки… некромант відрізав ще один великий шматок пирога. Цього разу наливши собі чаю. Я ж, уклавши дитину спати в ліжечку, сама до неї приєдналася. Більше того, навіть встигла добре поїсти, перш ніж синочок прокинувся і почав знову вимагати уваги у великій кількості.

Трохи зітхнути з полегшенням ми змогли вже пізніше. Коли, викупавши, заколисали дитину на довгий нічний сон. Майже відразу після цього чоловік відправив мене в душ, сам же зголосився прибратися на кухні. Я проти такого, м'яко кажучи, не заперечувала. І трохи розслабившись під душем, швидко впала на ліжко у своїй м'якій бавовняній піжамі з барахолки.

Спалося мені, звичайно, добре і солодко. Тільки чомусь я прокинулася. Здається, почулося крізь сон, ніби Клавік скиглить в ліжечку. Але ні, дитина, як і раніше, спала пузом догори, поклавши голівку на бік і закинувши маленькі ручки. Що приплюсовувало до його і так позамежної мімімішності цілу купу очок!

Посміхнувшись від виду дитини, я перекинулася на інший бік, готуючись знову заснути... і зрозуміла, що тепер фіг мені, а не сон!