Коли твоє немовля — некромант! - Хелена Хайд

Хоч як дивно, але Дем'ян не брехав. Обережно розпитавши Арка, я з'ясувала, що наш листоноша дійсно фігурував у цій справі як свідок. При цьому розказане їм сходилося зі свідченнями, які він давав варті як уранці, так і в ніч нападу.

Тож, по суті, про те, що чоловік того вечора тягнув у варту спійманого на вулиці ґвалтівника, Аркадій знав і без мене. Тому почни я йому переказувати все це — тільки спалюсь, що була жертвою, яку врятував листоноша. Чоловік-то не дурний і швидко збагне, що не просто так я вешталась поруч з тим місцем, де він зустрічався з Еммою. Мені ж, на додачу, після підслуханої розмови, було ще й банально соромно через те, що не просто підозрювала Арка в зраді, а була практично в цьому впевнена. Звичайно, приводів бути насторожі у мене все ще залишалося достатньо! Взяти хоча б ту істеричну мадам, що завалилася до нас посеред ночі. Але схоже, що мене принаймні рогами не нагородили.

Зрештою, Дем'ян справді міг говорити чисту правду, а все, що я придумала — фантазія, яка просто розігралася. До того ж, він тоді не тільки врятував мене, а й, зважаючи на все, зберіг у секреті те, що відбив від маніяка саме дружину лорда Фроста. Чим врятував не лише від пересудів, а й від підозр із боку чоловіка.

Проте на серці було неспокійно.

І саме в такому стані я збиралася на зустріч із Еммою! Але, можливо, те, що розповість куртизанка, навпаки трохи заспокоїть мене?

Тому, чекаючи часу виходити, я сиділа на кухні разом з Діною, обговорюючи з нею важливе питання:

— Ну і як мені дати йому ненав'язливий, але при цьому не двозначний натяк на те, що я сама щиро бажаю затягти його в подружнє ліжко?

— Так, те ще завданнячко, — зітхнула подруга, помішуючи ложечкою цукор у черговій чашці чаю. — Я сама якось не дуже сильна в натяках. Коли чогось хочу — просто підходжу і прямо чіпляюсь до чоловіка... якщо він сам на той час не причепиться.

— От і у мене фантазія не дуже працює, — пробурмотіла я. — Може, наручники з рожевим хутром підсунути йому під подушку?

— Як варіант, — задумалася Діна. — Тільки головне… якими б ти натяками його не розкрутила, боронитися нормально не забувайте. А то сьогодні дуже люблять розповідати молодим матусям про лактаційний спосіб контрацепції, щоб мотивувати їх грудьми годувати, а не сумішами. Мовляв, якщо годуєте, то місяця до сьомого не завагітнієте повторно, як природа все продумала! Тільки ось при цьому не згадують, що працює цей «метод» відсотків так тільки на сімдесят, і то лише за умови, якщо дитина жодного разу не ссала соску і не пила водичку. І головне, звісно, відновлення циклу. Якщо ж цикл почав відновлюватися, то навіть тих сімдесяти відсотків немає, і можеш завагітніти так само, як і зазвичай. А друга дитина поспіль — це не тільки додаткова веселуха для батьків, у яких перша ще з рук не сліз, а й серйозне навантаження для організму, сильно виснаженого вагітністю. По-хорошому, перш ніж другого заводити, має мінімум два-три роки минути, інакше і для матусі це сильний удар фізично, і дитина, що виношується, під загрозою. Тож долю краще не випробовувати та берегтися надійними методами.

— Дякую, врахую, — кивнула я, щиро вдячна подрузі, яка перед тим уже встигла провести мені інформативний інструктаж про фізіологічні особливості подружнього обов'язку під час годування, пов'язаними з жіночим гормональним фоном. Тож я тепер знала, що потрібно буде придбати в спец.магазині, перш ніж починати радикально спокушати тактовного Аркадія.

— Дивись мені, — підморгнула Діна, допиваючи чай.

— Гаразд, піду погодую Клавіка і занесу його тобі, — зітхнула я, подивившись на годинник.

Про те, куди саме я йду і навіщо, Діна частково знала. Якщо коротко, то я розповіла їй, що збираюся зустрітися з Еммою, але не повідомила, що тема розмови трохи вийде за рамки типового «так у тебе точно нічого не було з моїм чоловіком ?» Яке я нібито хотіла почути вже від неї чисто для точності, про що домовилися ще до того, як я підслухала розмову Арка з його другом. Оскільки ми зустрічалися серед білого дня в громадському місці, приводів для занепокоєння не було.

Залишивши подругу сидіти з дитиною (при цьому розуміючи, що вже винна їй за «послуги няньки» щонайменше кілька тортиків), я вирушила в бік кав'ярні «Тихі миші», сподіваючись не запізнитися. Все ж, цікавість була тим ще страшним звіром, мене ж все не відпускав страх того, що якщо я запізнюся, Емма не чекатиме ані хвилини і просто піде. Тому щоразу, як трамвай зупинявся на зупинці, мене починало трохи трусити, і я нервово поглядала на годинник.

А місто потроху готувалося до фестивалю на честь дня народження кронпринца. Святкування планувалося пишне — Люцію Аргенделу виповнювався двадцять один рік. І за законами королівства це був вік, починаючи з якого спадкоємець престолу, у разі смерті короля, міг зійти на трон і правити самостійно, не будучи лялькою регента. Тож традиційно в цей день столиця поринала у свято… тоді як на біржі праці відкривалися додаткові вакансії в особисту охорону короля. Особливо у великій кількості — якщо за попередні роки правитель так і не вибудував зі своїм спадкоємцем ніжних батьківських стосунків.

Незабаром двері заповітної кав'ярні постали перед моїми очима. І поряд з нею, поглядаючи на горобців, що облаштувалися на деревах, стояла Емма, притулившись до вивіски. Як і минулої нашої зустрічі, куртизанка була одягнена просто і буденно — ніяких тобі красивих суконь з декольте до пупка, пишно накрученого волосся або макіяжу імені вождя племені умба-юмба .