Обіцяна дону мафії - Джулія Ромуш

 - Що?  - Я не вірила власним вухам.  Невже він говорив це навсправжки?  Про якого первістка йшлося?  Він ... він що ж ... Збирався до мене торкатися?

 - Спадкоємець, Бібі.  Я говорю про дитину, яку ти народиш мені в перший рік нашого шлюбу, - Марко явно насолоджувався тим, яка у мене була реакція. Ні ... Господи,  тільки не це ... Прошу!  Від однієї лише думки в моїх жилах стигла кров.

 - Ні, - прошепотівши пересохлими губами, я дивилася в його очі й побачила, як там чорти танцювали ритуальні танці.  Так, він не жартував, Марко дійсно збирався це зробити ...

 - Ти не втечеш, не сховаєшся.  Завжди поруч будеш, завжди при мені.  Нам буде весело. Ось побачиш. Обіцяю. - Після цих слів музика закінчилася і я, приклавши всі свої сили, все-таки вирвалася з його хватки.  Пронеслася повз всіх столів і купи з подарунками, побігла на вулицю.

Вибігши в сад, я зупинилася і, закривши очі, підвела голову до неба.  Почала жадібно ковтати повітря.  Ось воно моє життя?  У що воно перетворювалося? Ось що мене чекало?  Він же дійсно готовий був зробити все для того, щоб ніколи й нікуди мене не відпустити.  Для чого йому це було потрібно?  Навіщо?  Чому він це робив зі мною?

 - Белла, - почувши голосок дівчинки Жулі я тут же відкрила очі й подивилася на неї. Дівчинка стояла біля мене та озиралася на всі боки. - Лоренцо просив передати, - простягнувши мені записку, вона практично пхнула мені її в долоню і, швидко зірвавшись з місця, побігла геть.

Озирнувшись по сторонах і побачивши, що Марко вже виходив, я зрозуміла, що у мене є всього лише хвилина. Швидко розгорнувши маленький клаптик паперу, я прочитала написане.

 "Завтра опівночі, на нашому місці. Не спізнюйся. Я витягну тебе з цього пекла. Твій Л. "

 - Бібі, - почувши голос Марко за своєю спиною я здригнулася, і, не придумавши нічого кращого, ніж швидко засунути записку в рот, зайшовшись в кашлі, проковтнула її.

Невже Лоренцо не жартував з приводу втечі?  Він і справді був готовий її для мене влаштувати?