Неможливий романс - Мартіна Зоріна

— Так, але ж я...

— Ну, що ти, Челсі? Що?

— Не знаю, не правильно це якось.

— Твій чоловік так залякав тебе своїми безпідставними ревнощами, що ти починаєш трястися через одні думки. Боюсь уявити, що було б, якби ти насправді йому зрадила.

В словах подруги була крупиця правди. Влад інколи міг перегнути палицю й влаштувати скандал через те, що я занадто довго розмовляла з кимось, чи комусь не так посміхнулася чи взагалі подивилася на когось. Та кожного разу, що б там не було, він вибачався та обіцяв стримуватися надалі. Він запевнив мене, що то лише страх втратити нашу любов й він докладе максимум зусиль, аби навчитися довіряти мені.

Я ж, попри популярність чоловіка та його фан-клуб, завжди довіряла йому. Чомусь у мене і в думках не було підозрювати його в чомусь такому. Можливо, тому що надто сильно кохала? Чи навпаки? Не боялася втратити?

Боялася, ще і як. Та продовжувала сліпо вірити в нього і в силу нашого кохання.

Та все одно я продовжувала звинувачувала себе за слабодухість й неприйнятні думки. Сьогодні, я мало не скоїла дурницю. Я була на крок від падіння в безодню. Благо, що з Ярославом я більше не побачусь, — в такому великому місті легко загубитися серед натовпу, — а інші знайомі мені чоловіки не викликають подібних бажань та фантазій.

Та й знайомих чоловіків у мене практично не має. Батько, зведений брат, тренер Владислава та обслуговуючий персонал — не рахується. Усі вони давно провірені та протестовані чоловіком. І всі знають про вибуховий характер Макарова та його вміння махати кулаками. Гадаю, що зв'язуватися з такою людиною ніхто не стане. Навіть заради мене.