Наречена для дракона - Марія Люта

Я обхопила руками коліна і поклала на них голову, скоса спостерігаючи за діями чоловіка. Його плащ зіслизнув з моїх плечей, але я не стала турбуватися і вертати його на місце. Я помітила, як погляд Габріеля зачепився за оголену ділянку мого тіла, і я відчувала, що йому подобається побачене. І, проклятий Урх, мені це було приємно, а не соромно.

- Ти як?

Мої брови здивовано підскочили. Чомусь турбота чоловіка мене дивувала.

- Зараз добре, - навіть не збрехала я. А потім додала: - Знаєш, не чекала, що ти будеш таким ніжним. Ти справляєш інше враження.

- Загалом я рідко буваю ніжним. Ти мені винна ще один раз, так що переконаєшся сама, - погляд чоловіка хижо блиснув, проте я не злякалася, навпаки - захотіла роздражнити його ще більше, відчуваючи хвилюючий азарт.

Я піднялася - і плащ Габріеля легким серпанком зісковзнув до моїх ніг. Прикрита лише довгим волоссям, я обігнула чоловіка в небезпечній від нього близькості і взяла свою ковдру. Неквапом накинула її на плечі і, не обертаючись, покинула кімнату.

Ще якийсь час гарячий, голодний погляд, яким провів мене Габріель, зігрівав мене, хвилюючи уяву. Потім все пройшло. Накотило усвідомлення незворотності мого вчинку, і мене знову почало трусити.

Я підійшла до вікна: повний місяць чудово освітлював село і навколишні гори - той світ, в якому мені далі треба було жити. Я стала іншою, реальність залишилася незмінною. Вона й раніше була суворою до мене, а зараз у неї з'явилося ще більше причин, щоб відкидати мене та завдавати болю.

Я впала на ліжко і дозволила собі заплакати - один раз можна. Ні, я не шкодувала про скоєне і завтра з гордо піднятою головою прийматиму глузування і закиди, зараз же, поки ніхто на світі мене не бачить, можна дозволити невелику слабкість.

Дорогі читачки!

Якщо вам подобається книга, не соромтеся ставити лайки та писати коментарі – для мене це дуже важливо, а ще це приверне увагу нових читачів!

Дякую вам, що ви зі мною)