Корона мертвого короля. Смерть знає забагато таємниць - Джулай Саммер
Кайєн
Бліде майже безкровне обличчя і сльози в її очах... Серце в ту мить розкололось на двоє.
Я знав, що поїздка на Арк не буде приємною прогулянкою. Та варто нам було тут опинитися, зрозумів, якої величезної помилки припустився.
З самого початку все пішло шкереберть.
Дізнатися куди зникли сувої з цього дому - неможливе завдання. Ніхто нічого не знає, а ті, хто знають, нізащо не зрадять своєї хазяйки. Марна трата часу. Якби я тільки знав наслідки, відвіз би Тару назад ще в день приїзду.
Байдуже на ті сувої. Я знайду інший шлях до правди.
Проте все пішло не за планом, коли відьма Корделія вирішила влаштувати нам той прийом. А моя наречена неочікувано їй підіграла.
Тара не пробачила мені, тому ні про що не попередила. Ані про приїзд ардгольдської делегації, ані про те, що її представлять справжнім ім'ям.
Зустріч з пройдисвітом Едером не віщувала нічого хорошого. Дядько королеви і прем'єр-міністр Ардгольду за сумісництвом. На чиєму боці грає цей чоловік? Та вже точно не на нашому.
Тієї ночі, покинувши спальню нареченої, вирішив зв'язатися з лордом Еваріком.
- Вам краще повертатися, Кайєне. Едер - занадто небезпечний гравець, - голос дядька звучав дещо віддалено через артефакт зв'язку, проте в ньому вгадувалося занепокоєння. - Колись він підсунув свою племінницю королю Морану, і те тільки тому, що тоді не мав власної доньки. Та зараз ходять чутки, що він відкрито критикує політику Розамунди. Вона давно вийшла з-під його контролю і він їй цього не подарує. Можливо готується заколот.
- А Вальдеси тут яким боком?
Неясна тривога тягарем лягла на серце.
- Можливо вони лише зв'язкова ланка між Едером та Макдермонтами. Проте не виключено, що відьми переслідують власні інтереси. Вони віками були підданими темних імператорів та імператриць і стояли у витоків Темної Піднебесної. Не думаю, що влада світлих, які всіма силами намагаються вирівняти своїх підданих в магічному потенціалі, їм до душі.
- Отже це не власна ініціатива Корделії?
- Вона багато років віддано служить Верховній, і я не думаю, що в її інтересах йти проти волі останньої. Зрештою, Корделія вже стара, а в матріархальному відьомському суспільстві влада наслідується за принципом сили. Якщо вона втратить підтримку Верховної, то головою роду легко стане одна з її доньок - та, що сильніша.
- Мене непокоїть молодша, - не знаю навіщо ділюсь цим з ним. Може сподіваюсь, що він розвіє мої сумніви.
- Дебора Вальдес? - лорд Еварік щиро здивувався. - Я думав, вона єдина справжня рідня твоєї нареченої.
- В тому і справа. Дебора ніби любить Тару і піклується про неї. Проте неухильно слідує вказівкам своєї матері. Ні кроку в сторону.
- Відьми... - трохи зневажливо протягнув дядько, - що з них взяти... Цій породі не властиві щирі почуття. Точніше вони завжди поступаються власній вигоді та інтересам Ковену.
- Думаєш, вона претендує на місце Корделії?
Насправді я погано собі уявляв її мотивацію. Бо ж Дебора, як не крути, слабша за свою старшу сестру. Хоча, якби її підтримали інші відьомські роди і, можливо, сама Верховна...
- Я не можу судити про це об'єктивно. Ти ж знаєш, після смерті Ніколь... - він замовк на мить, певно намагаючись зібратися з думками. - Відьмам не слід довіряти, синку. А якщо у цих відьом прізвище Вальдес, то й поготів. Вони чемпіони в лицемірстві.
Після розмови з дядьком легше не стало. Проте я зміг забезпечити нам стабільний шлях до відступу. Стараннями лорда Еваріка у нас трьох з'явилося право на вільний виїзд з імперії з відкритою датою. Досить тільки Тарі попросити про це.
І от вона тут. Вривається без стуку і припадає до дверей, варто тільки їм зачинитися за її спиною. Її погляд розфокусований, а обличчя втратило будь-які кольори. Дихає так, наче за нею демони гналися.
Кидаю недописаний лист сестрі і підходжу до дівчини.
- Тіаро? Що сталося?
Вона намагається сфокусувати на мені погляд і я помічаю, як її лівою щокою прокладає вологу стежку сльоза. Одна-єдина. Інші застигли в очах сповнених болю.
- Нам треба повернутися в Ардгольд! Завтра! - випалює дівчина перш ніж безсило впасти в мої обійми.
Притискаю її до себе, намагаючись поділитися теплом. В неї занадто холодні пальці і ніс, що вткнувся в мою шию. Кляну останніми слова свою дурість. Навіщо я привіз її сюди?! Особливо після всього, що відбулося в Ардгольді!
Так, я злився на неї. Злився, коли вона підслухала ту розмову, коли мало не вбила Скаді, коли вона просто не захотіла розібратися. Злився, бо ця невгамовна дуринда мало не поставила хрест на своєму житті. Якби вона вбила коханку мого батька, неодмінно потрапила б за грати.
Тоді я ще не знав, що Тіара добре знає, що таке наслідки. Їй вже доводилося вбивати. Свого кривдника.
Я самовпевнений йолоп! Бо не зрозумів вчасно... Та що там, не захотів розуміти, як сильно її скривдило почуте і побачене. Хоч, добре знав, що вона ревнує, скидав це на дію реліквії. Думав, що справжні її почуття, якщо вони і є, то лише незначні і крихітні. Дозволив обманути себе зовнішньою байдужою ворожістю.
А правда завжди була переді мною. Я навіть знав її на смак. Бо правда завжди була в її поцілунках.
Я винен перед нею. І більше всього на світі хочу її захистити. Бо вона моя. Ображена і ворожа. Ніжна і пристрасна. Сильна і небезпечна. Втомлена і слабка. Моя за будь-яку ціну. Певно настав час виправляти свої помилки.
В той вечір Тара нічого більше не сказала. Лише коли ввечері прийшла Дебора, яка шукала свою племінницю, дівчина подивилася на мене з німим проханням. Вона не хотіла бачити тітку. Цей її погляд розповів куди більше за слова.
- Деборо, Тара вже спить. У неї був важкий день.
Та куди вже важче, насправді. Зранку дізнатися, що твої батьки тобі ніхто. Нехай навіть Макдермонти дуже погані батьки, але це була частина її життя, розуміння себе і свого місця у світі. А вечором втратити єдину близьку людину. Хоч я і не знав, що між ними сталося, проте безумовно розумів біль втрати, який розрирав душу дівчини.
