Рубінова тінь минулого - Анна Ліє Кейн

Зупинившись навпроти Міністерства Зовнішньосвітової розвідки, я поправила капелюшок і озирнулася на всі боки. Погода була похмурою, але сніг припинився ще вранці. Доріжки почистили, та біля країв тротуару утворилися білі пагорби, що вже почали припадати темним пилом. Люди поспішали у справах, центр Шедана був, як завжди, жвавим і галасливим.

- Боїшся? - Геррі нервово перебирав лапками. - Не бійся, я з тобою! Ось кому треба боятися, то це мені. Зараз визнають мене небезпечною формою життя і все... конфіскують й відправлять до якоїсь в'язниці. Ти не в курсі, де тримають іншовимірних злочинців?

Скосивши очі, скептично вивчила компаньйона поглядом. Іти до Міністерства мені справді не хотілося, але виключно через паперову тяганину та потребу виправдовуватися перед гордовитими працівницями. Зараз точно пристануть із запитаннями: а де ви були раніше? Чому реєструєте тварину аж через шість років?

У Геррі ж фантазія працювала набагато краще, ніж у мене. Мабуть, у думках його вже одягли в мініатюрну тюремну робу з прорізами для крил і начепили маленькі кайданки.

Насміхатися над страхами друга все ж таки не наважилася.

- Ізаріда не має в'язниці для іншовимірних істот. Їх зазвичай повертають до їхніх світів або, якщо вважають безпечними, можуть дозволити залишитися.

- А ти звідки знаєш? - підозріло витріщився на мене Геррі.

- Айра вчора розповіла, - пояснила і все ж таки рішуче попрямувала до входу в головну будівлю.

Дорайн та Айра зараз вирушили на закриту вечерю, де зустрічалися лише демони. Нам з Ірмою було навіть простіше, що не доведеться бути на черговому прийомі, але власниця фонду проти домашнього насильства все бурчала, що це расова дискримінація та пережитки минулого. Ми підозрювали, що вона просто не хоче їхати на зустріч на самоті. За минулі пів року на всіх офіційних заходах ми зазвичай з'являлися разом і зрозуміли, що так набагато легше їх переживати.

- Ох, ці демони, - бурчав Геррі. – Не довіряю я їм. Якби не один із них, не треба було б нікого реєструвати. Слухай, Ель, а може, я зійду за звичайну куницю, якщо мовчатиму?

- А ти так умієш? - ошелешено обернулася до звірка. Він спочатку впевнено кивнув, а потім зрозумів, що я знущаюся й ображено надувся.

- Тобі аби посміятися, Ель! А мені, між іншим, загрожує депортація до іншого світу!

- Геррі, - простогнала я, простягнувши руку до масивних дверей. - Ніхто тебе не відбере! Адже Дорайн консультувався з юристами, Айра підтвердила його слова. Крім того, я можу заручитися підтримкою Моріара і правлячого логофета. Ну, чого тобі ще не вистачає для спокою?

Просторий темний хол головного корпусу зустрів дивною тишею. Я навіть зупинилася в розгубленості, оглядаючись довкола. Жодної стійки реєстрації або охорони не було. Ні душі. Наче я потрапила до покинутої будівлі.

До мене злякано притулився Геррі та прошепотів на вухо:

- Ми начебто в склеп увійшли.

Це зауваження мене протверезило і змусило все ж таки рушити вперед, у бік широких мармурових сходів.

- Айра ж попереджала, що особливої ​​біганини тут немає. Ніхто не любить зв'язуватися з Міністерством Підглядань, – нагадала дуже тихо.

– Чим вони тут взагалі займаються? - Геррі дрібно тремтів від страху, але все ж таки зацікавлено зазирнув в один з коридорів, коли я зупинилася біля інформаційної дошки, щоб з'ясувати в якому кабінеті мене повинні прийняти. Відповіла відчужено, вчитуючись у прізвища та спеціалізації:

- Заглядають в інші світи з метою запозичити чужий досвід, спостерігають за потенційними загрозами та… о, знайшла! Нам на четвертий поверх, кабінет чотириста тридцять сім.

- Четвертий поверх, - пробурчав Геррі, закопуючись глибше в мій комір. – Підозріло.

Я тільки хмикнула і знову попрямувала до сходів.

- Ще це Міністерство стежить за тим, щоб у наш світ не потрапляли істоти з інших вимірів. Ось як ти, наприклад. Таких реєструють чи повертають назад.

- Не треба нікого повертати, - уперто бубонів собі під ніс Геррі.

– Це тебе не треба, – згідно кивнула. - Але трапляються й інші випадки. Уяви, якби ти зараз випадково зник з мого плеча і потрапив до іншого світу.

- Який жах! - обурився звір і навіть крилами замахав на знак протесту. - Навіщо це?! Мені тут дуже добре.

- Ти хотів би, щоб тебе повернули? - продовжувала я наштовхувати його на думку.

- Звичайно! Мені з тобою дуже добре.

- Ось бачиш, - посміхнулася другу. - Я теж дуже хотіла б, щоб тебе повернули. Працівники цього Міністерства займаються саме тим, що знаходять, реєструють та повертають подібних «потраплянців», якщо вони цього потребують. Це одна з багатьох функцій, які виконує Міністерство Підглядань.

- Гаразд, виправдані, - великодушно вирішив Геррі, вирівнюючи й обвиваючи лапки хвостом. Ми вже піднялися на третій поверх, як раптом компаньйон несподівано здригнувся і почав крутити головою на всі боки. Я здивовано подивилася на нього.

- Що трапилося?

– Ти відчуваєш цей запах? - стурбовано запитав звір. Я принюхалася, але нічого не помітила.

- Начебто ні, - знизала плечима, а потім запідозрила, що це черговий трюк Геррі, щоб відстрочити наш візит до кабінету чотириста тридцять сім. Примружилася і поставила ногу на нову сходинку: - Геррі, припиняй, швидше зайдемо, швидше вийдемо. Не потрібно…

- Там точно щось є! - схвильовано заявив компаньйон, блискавично зістрибнув з мого плеча і понісся вниз.

- Геррі, стій! - злякано крикнула я. Але звір ніби мене не чув. Він стрімко мчав сходами, зупинився на другому поверсі лише на мить, а потім кинувся в коридор лівого крила. - Геррі, повернися!

Довелося бігти слідом. Ледве не спіткнулася на сходах, але змогла втримати рівновагу і продовжити переслідувати божевільного звіра. На мої крики він не реагував, але дивнішим мені здалося те, що на них із кабінетів не повибігали працівники. У вузьких розгалужених коридорах так само не було ні душі.

Капелюшок я вже стискала в руках, коли раптом випустила Геррі з поля зору. Зупинилась у невеликому квадратному коридорчику з трьома виходами та намагалася вирівняти подих, озираючись. Раптом неподалік рипнули двері. Скоріше обернулася і попрямувала на звук. Потрібно терміново знайти когось та попросити про допомогу!