Хроніка королівського відбору - Агата Задорожна
– Вибач, я не дуже в магії, – сказала вона, прокручуючи зап’ястям. З кінчиків її пальців зірвалися кілька слабких іскор і розвіялися у повітрі. – Можливо, Амелія могла би допомогти? Мені здається, вона мала би непогано чаклувати…
Йовіла і Селестія одночасно кинули погляди на Амелію, яка вже розібралася із власними сумками і розкладала книги на маленькому комоді біля ліжка.
– Я її трохи боюся, якщо чесно, – пробурмотіла Селестія, злісно запихаючи сумку під ліжко. – Ми знайомі з дитинства, але Амелія, здається, вважає мене ідіоткою.
Останнє, вочевидь, вона сказала занадто голосно, бо рудоголова воячка підняла голову і подивилася прямо на них. Вона насупила брови, але, помітивши ніяковий вираз обличчя Селестії і пусте непроникне лице Йовіли, повернулася до складання своїх речей.
– Потрібна допомога? – почула вона голос позаду, і, озирнувшись, Йовіла побачила герцогиню Канську. Не очікуючи їхньої відповіді, вона змахнула рукою, і сумки Селестії і Йовіли перетворилися на маленькі згортки розміром з долоню дитини. – Коли потрібно буде збільшити їх назад, просто стисніть їх двічі – те саме, щоб знову зробити маленькими. Має протриматися з місяць.
Обличчя Йовіли розпливлося у широкій посмішці. Якщо вона ще і відчувала невелике роздратування від того, що їй довелося простояти на годину довше у черзі через герцогиню, зараз воно зникло безслідно.
– Дякую! – вигукнула вона, і Селестія поряд енергійно закивала. – Не знаю, що б я робила, якби ніхто не допоміг з чарами. Ми обидві, здається, не надто вправні, – Йовіла з посмішкою вказала на себе і Селестію, і герцогиня зневажливо махнула рукою.
– Дрібниці. Мене звати Аніт, до речі, – вона простягнула руку, і Йовіла жваво її потиснула.
– Йовіла. Приємно познайомитися! Я в захваті від останньої лінійки твого одягу – це було щось, – Йовіла спробувала вгамувати надмірний захват у голосі. Сукні з модного дому, заснованого герцогинею Канською, були, певно, найкращим і найдорожчим, що доводилося носити Йовілі. – Квіткові мотиви – це завжди актуально, хто б там що не говорив.
– Так, я теж рада, що публіка оцінила їх – ніколи не знаєш напевне, як воно піде, – відізвалася герцогиня, гостро посміхаючись.
Йовіла вже збиралася додати ще якусь влучну фразу чи вдумливий коментар, коли посеред кімнати почувся гучний стук. Одна з учасниць з силою опустила один із своїх сундуків на землю, а коли з десяток її суперниць озирнулися, щоб подивитися, у чому річ, заявила:
– Я не збираюся залишатися в таких умовах! Коли мій батько дізнається, він пожалкує, що взагалі записав мене на цей відбір!
На її гарному обличчі з’явилася гримаса напруги, коли вона підняла відразу дві свої валізи, і дівчина покинула кімнату так швидко, як тільки це їй дозволяв багаж. Йовіла стенула плечима – цього і варто було очікувати. Скоріш за все, до завтра дівчат на відборі залишилося б ще трохи менше.
І передбачення Йовіли справдилися – у ту мить, коли ввечері вони вишикувалися у нерівну шеренгу, щоб відправитися на королівський бал, організований на їхню честь, конкурсанток залишилося всього сорок.
І щойно дівчата опинилися за межами будинку, Йовіла відразу ж активувала кілька зі своїх магічних куль для запису і знімкування, бо подивитися точно було на що! Дівчата вдяглися, хто на що гаразд, і далеко не всі образи вирізнялися витонченістю та елегантністю. Троє конкурсанток були вбрані у білі сукні – на грані фолу, не вистачало тільки фати на обличчі, щоб доповнити образ нареченої. Звісно, років з триста тому носити таке вбрання на відборі було абсолютно нормально, але зараз.. І їй лишалося тільки думати, чи дівчата були просто поборницями і любительками традицій, чи вони справді настільки хотіли заміж за принца Еріка? В останнє Йовілі повірити було справді важко.
Ще одна дівчина, імені якої Йовіла поки що не знала, вдягла сукню, шлейф якої тягся за нею ще кілька метрів. І Йовіла могла погодитися – виглядало це справді дуже ефектно, але як у такому вбранні вона збиралася танцювати? Вже зараз було видно, що сукня вкрай незручна – її запола зачіпалася за усі травинки, гілочки і дрібні камінці, що траплялися їм дорогою.
Але найбільше з усіх вирізнялася одна з чаклунок з академії – вона була вбрана в сукню, яку, насправді, й сукнею важко було назвати. У Йовіли з такої кількості тканини складався тільки один ліф, та й той був досить відкритий. Чорноволоса чародійка стояла, не рухаючись, і Йовіла чудово розуміла причину – всього один неправильний крок, і всі ті шматочки тканини, скріплені магією та величезною кількістю мотузочок, полетіли би долі. А сама дівчина лишилася би перед іншими учасницями гола-голісінька – на ній не було навіть спідньої білизни.
І Йовіла знала, що такі сукні прийнятні для чаклунів, студенток і городян. Але ж вони, в біса, були у королівському палаці! Невже у нещасної чаклунки зовсім бракувало клепки?
Втім, вона точно не збиралася нічого говорити конкурентці і допомагати їй задарма. Натомість Йовіла дуже обережно дістала свою знімкову кулю і зробила обережну світлину з-під подолу власної сукні. Вона поняття не мала, чи щось справді вийшло, але сподівалася, що попередні тренування її не підвели, і вже цього вечора вона зможе передати перші знимки до редакції.
Йовіла озирнулася і ще раз оглянула конкурсанток. Правду кажучи, не бракувало і справді чудових суконь, і сама Йовіла в якусь мить відчула себе справжньою синьою панчохою – те, що видавалося їй дуже вишуканим і доречним на напівсвітських прийомах серед журналістів, тепер виявилося блідим і дуже куцим. Шансів на те, що Йовіла зуміла би якось полонити серце принца на тому балу, залишалося все менше.
