Багряна кнея - Еллі Гарус

Княгиня скривилася, у голові не вкладалося, що Херувіма приховала правду її народження. Тепер це пояснювало, чому Сніжанська іноді так дивно, обережно на неї дивилася. Мабуть, вона чимось нагадує їй свого ґвалтівника-батька. У грудях дівчини защемило, і якби Лізетт була сама, то негайно б розплакалася від розпачу й відчуття власної нікчемності. «Так ось чому Гертрунський забрав мене, відвіз одразу після пологів! Він хотів не заплямувати репутацію Хері. Він з самого початку знав правду мого народження. Хто я насправді!»
  — Вона ненавиділа свій плід та хотіла його позбутися, – читаючи її думки, продовжив голос з гіркотою та болем. — Гертрунський забрав дитину відразу після народження. Вона не дихала, бо народилося раніше часу... на світанку. То полегшувало завдання Гертрунського, але дитина раптом заплакала.
  — Чому ж він не позбувся мене? – сльози застрягли у Лізетт у горлі.
  — Тому, що ти схожа на Херувіму, прекрасна дівчинка із золотим волоссям. Ти не була монстром, яким вона вважала твого батька.
  — Де він? – шморгаючи носом, Лізетт витерла сльози під очима. — Мій справжній батько? Що з ним сталося?! Сподіваюся, він згорів у пеклі!
  — Так, його життя, як і життя Херувіми, відтоді стало пеклом. Його більше немає... від нього залишився лише потік чорного туману і голос.
Лізетт сіпнулася вбік і вдарилася спиною об стіну. Заклякла. «Чого це він так сказав?» Вона швидше помре, ніж повірить у ці слова.
  — Це… ти?.. – обличчя її вмить почервоніло, голос затремтів від злості. — Сили небесні! Ти – лісова сутність… нічний диявол, що наводить жах багато років на вахнархські землі!
  — У цьому моє прокляття, став я нечистістю, яка полює вночі, –– спокійно пояснив. — Землі не пробачають непослуху та обману. Вони можуть щедро обдарувати дарами, силою, якщо ти будеш служити вірою і правдою державі, й однак, відберуть у непокірного все, у разі відмови від долі. Такі закони у цих краях. Херувіма, любов моя, теж поплатилася, дарма що я взяв основне покарання на себе.

Лізетта згадала, що Хері втратила старшого сина. А ще її видали заміж за немилого графа Сніжанського. Відтоді її мати жила з душевним болем, бо не підкорилася землям та долі.
  — Складно повірити, але це правда. Ти – Тцерта, частина моєї величезної, занапащеної любові та щастя до Херувіми. Я закликав, щоб ти, моє дитя, повернулася на рідні землі. Щоб тебе не настигла та сама доля, що й нас, твоїх батьків, бо ми стали прокляті.
  — Забирайся! – крикнула дівчина в порожнечу, ховаючи обличчя в долонях. — І не смій наближайся до мене. Я не бажаю знати, ким ти був! Ти пустив мене в цей світ без згоди жінки, зганьбив її честь. Та хіба ж це кохання? То жага влади! Ти пустив мене у світ, наділив силами, щоб що?! Навіщо я тут? Мовчиш?! Чого ж ти раніше не з'явився?
  — Пробач, дитино, – ласкавий вітерець знову пройшовся по волоссю княгині. — Я довго тебе шукав, але Міхай знайшов швидше, бо відчув рідну кров та долю у тобі; потім я придивлявся, спрямовував по можливості від бід, коли ти з жару намагалася втекти. Я хотів знати, що за вдача таїться у моєї Тцерти. Який шлях ти обереш, долю.
   — Треба ж, придивлявся він! Боягуз нещасний!
   — У тобі говорить праведний гнів. Ти мала дізнатися правду свого народження, щоб розуміти чому все навколо тебе крутиться і всі схиляються перед твоїми силами.
   — Ненавиджу!
У гніві вона ставала страшнішою, ніж зазвичай. Тільки це його не лякало. 
   — Я хочу, щоб ти негайно повернув мене до Міхая. І більше ніколи не з'являвся на моєму шляху, не хочу знати, хто ти і ким був за життя! Вбивця!
   — Гніватися на мене, є за що. Ти обов'язково повернешся до свого чоловіка. Ось зміцнішаєш трохи, звикнеш до нових сил, дізнаєшся на що здатна, і я тебе поверну, а сам зникну, доки сама не покличеш. То мій батьківський обов'язок перед тобою, і хочеш ти цього, чи ні, я навчу тебе захищати своє життя та честь земель.
   — Дай мені спокій! Всьому необхідному мене навчить Архелая!
Голос його пом'якшав і перейшов на лагідний шепіт. Він був радий, що Лізетт знайшла з Крондамською спільну мову.
   — Вона навчить того, що сама вміє. У неї є той материнський захист, якого ти не отримала в дар при народженні від матері, він врятує тебе від лиха при потребі та вкаже правильний шлях. А поки що… – щось невагоме пихнуло Лізетт перед очима, їй різко захотілося спати, – тобі відпочити треба, душа моя, сили розподілити правильно. Віддайся на мить у царство сну.

Тіло княгині обм'якло, голова плюхнулась на подушку. Сон був міцний та довгий. Димний туман розвіявся, залишаючи по собі глибокий жаль і пластівці сажі.