Академія об'єднаних талантів. Туман бажання - Лада Астра

– Прийшла, – промовив Арій, як завжди засідаючи за своїм столом.

– Хіба я мала вибір? – спокійно запитала в нього.

  В мене не залишилося жодних емоцій. В середині була лише спалена пустеля і ціль. Єдина моя ціль, заради якої я тепер буду дихати, їсти, спати, вчитись, жити. Жити, поки це буде потрібно.

– Ти могла вибрати себе. Вибір є завжди, Ельвіра, – розвів він руками та ще й посміхнувся так, ніби не говорив про загрозу для життя моєї рідної людини, яку він же й створив. 

– Де зараз Ніна?

– В моєму надійному місці.

– Я не зроблю нічого, що треба від мене після врівноваження сили, поки ви не відпустите моїх рідних і поки я на власні очі не побачу, що з Ніною все добре, – вирішила його попередити. 

– Добре, Ельвіра, добре моє сонечко. Все буде так, як ти хочеш, – як справжній змій промовив він, наближаючись до мене.

– І я не буду для вас коханкою, – вигукнула, боягузливо спостерігаючи за його рухами.

–  Аахаха, – засміявся він, задерши голову до гори. 

  Я бачила його погляди на мене і не могла їх до кінця зрозуміти. 

– Ти ще така дурненька дівчинка. Але я почекаю поки ти підростеш. Не хвилюйся так з приводу цього. Ти сама захочеш бути моєю. Сама благати будеш.

 “Я ненавиджу навіть повітря, що знаходиться навколо тебе” – подумала про себе, дивлячись йому в очі. А в голос… В голос я промовчала. І буду мовчати стільки, скільки треба буде. Але одне мені треба знати точно, треба вивідати в нього інформацію про те, що змусило його йти на такий злочин. Навіщо я йому треба.

– Я хочу все знати. Що я маю зробити в кінці? Що за ритуал ви хочете провести й для чого він треба? Ви казали про якусь дуже важливу і благородну місію. Я хочу про неї знати, – чітко промовила, стискаючи руки в кулаки.

– А я от хочу знати, що там з Германом Громом. Ти завершила ваші стосунки? 

– З Германом я покінчила. Він більше не наблизиться до мене. Він мене тепер ненавидить, тому проблем з цим не буде, – як би я не хотіла, щоб голос звучав рівно, але на останніх словах він все-таки затремтів. Це відразу помітив Арій та поблажливо так посміхнувся.

– Ну що ж, це просто чудово. Тобі ні хто не має заважати. А щодо твоїх питань… Усе не розповім поки, але дещо все-таки повідаю тобі, – неквапливо промовив він та повернувся за свій стіл.

   Я ж залишилася стояти по серед кабінету. Бажання наближатись до нього не було ніякого. 

– Ти ж певно знаєш, що магія поступово покидає наш світ? Спустошених скоро буде більше, ніж нас, магів, – невдоволено пирхнув ректор. – Дракони втратили свою людську подобу, ельфи страждають від безпліддя, а за інших я взагалі мовчу. Там такі хвороби, що просто жах. 

– Так, звісно я про це все знаю.

– А що як я тобі скажу, що це все можна виправити. Повернути магію назад і залатати діри у нижні світи.

– Безліч досліджень було за ці роки. Це не можливо, – впевнено відповіла я. Історія магії мені завжди подобалась, тому я знаю про що кажу. Це дійсно не можливо.

– Ті дослідження їхні неварті й пилюки під моїми ногами. Вони дуже поверхневі та вузької направленості. Вони не мають того, що маю я. Не знають того, про що знаю я

– То ви хочете сказати, що знаєте як виправити не можливе? 

– Знаю, Ельвіра. Я це дуже добре знаю. Бо я і є нащадок того, хто одного разу, через свої експерименти, мало не знищив наш світ. Я нащадок могутнього лорда Іррія Гаррда.