Рубінова тінь минулого - Анна Ліє Кейн

- Дивно, - пробурмотів батько, оглядаючи порожній хол. - Зазвичай вони відразу зачиняють двері після закінчення робочого дня.

Ми справді якось підозріло легко потрапили на територію Міністерства, нікого не зустрівши по дорозі. Я вже звикла до тиші цих коридорів, але після зауваження тата уважніше озирнулася. Навколо не було чути жодного звуку.

- Просто йдемо швидше, Чарльзе, - поквапила мама і попрямувала до сходів на другий поверх. Міцно тримаючи в руці сумку з книгою, я поспішала слідом.

Селена бадьоро збігла сходами, але раптом застигла, дивлячись у бік лівого коридору. Вона скинула руку, змушуючи мене та тата зупинитися.

Здивовано завмерши, я витягла голову і глянула туди, куди дивилася мама.

Тіло пронизав холод, коли з тіні коридору вперед зробив крок демон. Аргал схилив голову набік і оглянув нашу компанію.

- Задумали щось протизаконне, місіс Міон? - поцікавився він у Селени. Я сіпнулася вперед, але мене притримав батько, одним рухом засунув собі за спину і напружено вдивився в сановника.

Я пам'ятала містера ат Коріуса саме таким: гордовитим, з постійним легким знущанням у голосі. Він дивився зверху вниз на будь-кого, хто наважився з ним говорити. Демонів, з яким його манера спілкування не проходила, можна було перерахувати на пальцях двох рук.

Одного з них Аргал уже позбувся.

З тихим шипінням з-за ніг демона виповзли три золоті змійки. Вони підняли над підлогою голови, розкрили маленькі каптури та вивчали жертв поглядом металевих вічок.

- Задумала виправити протизаконну дію, - прогарчала Селена, її очі повільно налилися червоним сяйвом.

- Здається, це не у вашій компетенції, - продовжував вдавати з себе ввічливого демона Аргал. За його спиною майнула чиясь тінь. Я не розгледіла, хто стоїть за демоном, але підозрювала, що це Йозеф.

Моя мама хоч і була демоницею, але навіть не створила собі Стража. Рівень її сил для їхньої раси був досить посереднім. У плані магічних здібностей у нашій родині був обдарований саме батько. Але я сумнівалася, що він зможе виступити проти Аргала. Говорити про десяток вартових взагалі не варто.

- У мене є документ, який засвідчує моє право провести перевірку в цій будівлі, - батько раптом витяг з кишені підроблені папери та рішуче попрямував до Аргала. Ми з мамою лише здивовано спостерігали за його рухами. Демон дивився на людину іронічно, чудово знаючи, що жодні дозволи нам не допоможуть.

Ось тільки Аргал не врахував, що мій батько теж знав про цей факт.

Не доходячи до демона кількох кроків, чоловік раптом активував заклинання. Папір у його руці миттєво збільшився в розмірах, кинувся на демона і загорнув його в кокон, а потім відкинув убік правого крила, звільняючи прохід.

Стражі збентежено зашипіли, почали швидко оглядатися, ніби розгубилися, коли господар втратив можливість управляти ними. Один хранитель легко міг самостійно прийняти рішення і кинутися в бій, але зграю відразу ж паралізувало. Я відзначила це краєм свідомості за лічені миті, а потім почула крик:

- Біжіть, я затримаю його!

З правого коридору почувся демонічний рик. Батько вигукнув нове заклинання, обрушуючи стіни на голову Аргала. Вартові прийшли до тями та кинулися на допомогу творцю.

Мама схопила мене за руку і потягла до коридора. Я чекала зустріти там спільника демона, але нікого не було. Невже, Йозеф утік?

- Чарльзе! - скрикнула Селена, обернувшись.

Я теж озирнулася. Побачити вдалося, як один зі Стражів тане у повітрі, а батько затискає рану під ребрами. Глянувши у наш бік, він посміхнувся:

- Швидше йдіть, чого головами крутите!

- Біжи! - Підштовхнула мене Селена, а сама ніяк не могла відпустити погляд чоловіка. Він кинув ще одним заклинанням у бік змій, що намагалися звільнити Аргала, а потім повернувся і крикнув:

- Селено! - в очах його тепліло стільки ніжності, що нею можна було затопити світ: - Кохатиму тебе в цьому житті та будь-якому іншому! Тікайте ж! Ну!

Він відвернувся. Тепер мені довелося схопити маму і потягти на себе. Ми помчали коридором, намагаючись знайти кабінет трохи далі. Ззаду почувся гуркіт і рев.

- Сюди! - по пам'яті звернула на роздоріжжі й вимушено застигла на місці. Дихання перехопило.

Я помилилася. З Аргалом був не Йозеф.

- По-хорошому ти не розумієш? - поцікавилася Наріне, прокручуючи над рукою енергетичну кулю. За мить остання уже летіла у мене, але на її шляху виникла інша демониця й енергія стрімко розвіялася.

- В інший бік, - прошипіла Селена. У її руку ліг енергетичний батіг. - Швидко!

Після гучного зойку, пролунав удар, потім гарчання. Демониці зчепилися у поєдинку. Вийшовши з секундного ступору, я швидко розвернулась і помчала в інший бік. Силою виштовхнула з голови будь-які думки, окрім потрібної. Заскочила до кабінету. Швидше кинулася до полиці з інструментами. Впускаючи предмети на підлогу і варварськи скидаючи книги та документи, я зуміла знайти потрібні мені речі.

Поки креслила символи на підлозі, слухала шум у коридорі. Він зненацька стих, коли я завершила малюнок.

Від несподіванки я підвела голову і прислухалася. Мама?

Захотілося вийти та перевірити, чим закінчилися сутички. Якщо мене ще ніхто не схопив, то…

Придушила в собі це бажання, повернулася до книги, тремтячою рукою перевернула сторінку, облизнула губи та вчиталася в рядки, виведені впевненим почерком. Навколишня тиша вже давила на вуха та нерви.

Голос так тремтів, що заклинання довелося вимовляти повільніше, щоб не помилитися в жодному слові.

Лінії засвітилися тьмяним блакитним сяйвом. Готово. Залишився один крок.

Але варто було лише сіпнутися у бік малюнка, як мене смикнуло назад, відкинуло в протилежну частину кабінету і приклало спиною об стіну. Зі стогоном звалилася на підлогу і залишилася лежати, намагаючись зробити нормальний вдих. Здається, чула хрускіт кісток.

- Бідолашна дівчинка, - з фальшивою жалістю промовила Наріне. Вона зупинилася біля дверей, оглянула намальований мною портал у минуле, важко зітхнула: - Я розумію, як тобі важко, Елері. Відчула це на собі колись. Змиритися з незворотністю змін дуже складно. Особливо для людини. Мені колись здавалося, що краще померти, ніж продовжувати існувати у світі, де все йде не так, як має бути. У тебе теж таке відчуття?