Спалена корона - Ярослава Денін

-Коханий! ... - Дівчина підбігла до нього і підскочивши обійняла короля за шию. Це виглядало, неначе вони в останнє мають змогу обійняти один одного. Неначе вони ...покидають один одного. Король відповів на обійми і пригорнув дівчину до себе. Його обличчя сховалось у волоссі дівчини, а руки тремтіли від тривоги.

  Він щиро кохає її ... і не хоче відпускати.

-Що ж тепер буде? - Ледь чутно прошепотіла дівчина.

-Нічого, Саро, я щось вигадаю! Обіцяю!

-Але ж, у нас так мало часу! Що тепер буде зі мною? З тобою? З нашою донькою? З усіма нами? - Вже не стримуючи сліз шепотіла дівчина, відійшовши від короля на крок.

-Я щось вигадаю, але обіцяю люба... - тут, за мить, на мене поглянули дві пари очей. Вон и дивились на мене ... але ж, це сон? Чи не так? - з вами все буде добре. Я вас сховаю, так, щоб ніхто не зміг учинити вам шкоди!

-Я не хочу бігти від тебе, не хочу! - Схиливши голову на груди чоловіка продовжувала Сара. 

-Обіцяю, пройде не так багато часу ... і я вас знайду. - Король пригорнув голову дівчини до себе і виразно подивився на мене.

  Я вас знайду! 

  Я вас знайду.

  Я вас знайду...

***

  Прокинулася від яскравого світла, яке било мені прямісінько в очі. Я автоматично закрила очі рукою, на що почула тихий, хрипкий сміх.

-Доброго ранку, принцесо. Скоро сніданок, тому вставай і збирайся! - Від сонного голосу хлопця я різко розплющила очі і сіла.

-А?Що? Якого біса ти забув у моїй кімнаті в таку рань!? 

-Не забувай хто я принцесо, і не доведеться запитувати тупі питання, відповідь на які ти і так знаєш.  

  Я пробувала остаточно прокинутися і зрозуміти для себе слова хлопця. 

-Аїдо, я даю тобі 15 хвилин. - Сказав наглючий хлоп і пішов в сторону двері.

-Що?! Стоп! Але цього мало!

-10 хвилин, Аїдо! - Кричав Вільям вже з коридору.

-От падлюка!

  Зла я пішла у ванну кімнату накривши плечі пледом, яким вкривалась вночі. Ну а що? На вулиці холоднішає з кожним днем, вже кінець осені як-не-як.

  Скинула зайвий тягар, тобто вчорашній одяг та плед, я тільки перед душем. У душовій не було холодно, тож я сміливо могла роздягнутися і не боятись, що замерзну. На диво, на полицях було абсолютно все, що може знадобитися дівчині в ду́ші: скраб, шампунь, бальзам для волосся, гель для душу та подібні хімічні штучки. Я б не зналася на цьому, якби не мала таку подругу як Лізка. У неї вдома цілий склад цього добра, так що кожного разу, як Анна Дарвін відпускала мене до подруги з ночівлею, та з радістю доглядала мої кучерики. При цьому вічно бурчала що хоче такі ж і „Та чому Матінка Природа так не злюбила її, що не обдарувала такими чарівними кучерями?!"

  Вона просто не знає скільки мороки приносять ці овечі завитки ...

  Я встала під струмені прохолодної води, аби вона допомогла мені прокинутися. Як-не-як, перед королем потрібно виглядати гідно. Не сказала б, що готова просто таки вбиратися заради того, щоб король був задоволений моїм зовнішнім виглядом, але... сьогоднішній сон мене збентежив. Та жінка...король і...

  Матильда! 

  Це ж є ім'я реальної нареченої нашого короля в реальному житті!

  Або уві сні я бачила минуле... або це просто порив моєї підліткової фантазії.

  Моя мати, Анна Дарвін, ніколи не вірила мені. У плані ось... взагалі. А якщо мова заходила про магію, то розмова було ду-уже короткою...

***

  Я поверталася додому вночі з прогулянки. Ліза знову водила мене на дах найвищої будівлі нашого селища, подивитися на зірки. Так, зазвичай вона більш е-е-е...зухвале, зіркове дівчисько. Ну, типу „Клуби, бари, алкоголь, з роту дим і ти під нуль ". І лише я з Сашком бачили іншу її половинку. Спокійну, милу дівчину, яка любить дивитися на хмари - вдень, на зірки - вночі. Ну і звичайно вона ніколи не забувала мою шалену любов до зірок. До речі, Ліза єдина, хто не говорив мені що „Магія зірок" як і магія загалом повна маячня. Вона завжди говорила, що кожна людина вірить у те, у що хоче вірити і якщо я вірю в чари і диво, то це не говорить про ,,дитячу натуру" чи щось подібне. А лише ,,Додає плюс моїй привабливості та індивідуальності".

  Була б моя воля, я б залишилася би там на ніч. Тепла літня ніч, зорі над головою, природні звуки лісу і річки, м'який плід і подушка під головою. Ну невже не рай?

  Але ні, я мала повернутися додому вчасно, але вже запізнювалась в ту ніч, тому і не спішила додому. Бо вже знала, що вдома буде сварка через це ...

  Вдома було вже темно, коли я переступила поріг . Я тихенько сперлася на найближчу стіну, аби обережно зняти з ніг свої шкіряні босоніжки. Потім повісила на тримач для одягу свою легку в'язану накидку і тільки но ступила далі по коридору, як клацнула кнопка і кімнату усіяло яскраве світло.

-З'явилась нарешті! 

  Анна Дарвін, власною персоною стояла біля вимикача у нічній сорочці і рушником на голові. Обличчя її було похмуре, брови з'єднані у одну пряму лінію, як і губи жінки. Руки в боки – натякали на довгу розмову матері про те, яка я погана дочка, і як я взагалі могла так пізно прийти.

-Мати, ти неповіриш! Сьогодні таке казкове небо! Був зорепад і я...! - Почала із захопленням розповідати я, але...

-Не починай знов мені цю маячню втюхувати! Магія, зірочки, бажання – все це брехня казкова! І де тебе носило? Ноги не втомилися обходити кожний куток нашого міста?

-Не називай це село містом... - тихо пробормотала я, але звісно ця жінка все почула.

-Ааа, то тобі не подобається жити в „СЕЛІ"?! - Останнє слово, мати спеціально виділила, як якесь сміття. - О, то вибачте, пано, що не в тому місті ти народилась і не в той час здається! Але не тобі обирати! Ти неповнолітня! От буде тобі вісімнадцять, знайдеш багатого чоловіка з квартирою десь в Центрі і машиною, і роби що хочеш! Хоч повією ставай!