Багряна кнея - Еллі Гарус

Князь у від'їзді, поговорити з ним про легенди ще не вдалося. Шкода, дуже шкода… Не хочу гаяти час, але й без розповідей князя я знайшов цікаві історії, вони пов'язані безпосередньо із замком на Туманній горі. В одній із них розповідається про родовий замок, нібито він має чарівну силу та віддає її тим, хто заслуговує його уваги. На жаль, наочних прикладів у книзі не описується, але ось що цікавого я підкреслив для себе, – це те, що зникнення книг, які я відклав для вивчення, – можливо підлаштував замок? Він не хоче, щоб я дізнався його таємниці!

Ще один вичитаний мною міф, який змусив задуматися – так зване прийняття чи неприйняття справжньої господині замку. Якщо з князями все зрозуміло (титул переходить у спадок від батька до сина), то за дружин князі брали собі жінок з інших знатних родів. Замок може не прийняти княгиню, й навіть вигнати, не давати спокійного життя на своїй території, нагнати на неї хвороби, нещастя, неврівноваженість, бездітність, смертність немовлят, наганяти нещасні випадки тощо. Я мимоволі пригадав швидкоплинну зустріч із княгинею Доріаною, жінка виглядала до смерті блідою, змученою вагітністю і нещасною. Вердикт один – замок її не прийняв, а може, це просто мої вигадки?

Майже тиждень князь Міхай був відсутній. Я ж безвилазно сиджу в замку, бо погода не дає можливості прогулятися, надворі ллє, як із відра. Я роблю запис у щоденнику ось з якого приводу. Мені вдалося підкараулити злодюжку, який забирав книги. Як виявилося, то витівки зовсім не привида, й не служниць, і не замку… а гості! Так-так, крім мене у цьому замку проживає юна дівчина, яка потрапляє до бібліотеки через таємний хід у шафі! Вона вибирає книги, вантажить на кухонний візок для брудного посуду, й за допомогою служниці повертається зі скарбом назад до таємного проходу. У неї щось з ногою, бо візок служить їй опорою. Я відразу помітив, що незнайомка шкутильгає. Мабуть, князь побажав, щоб я не знав про неї. То не моє діло, звичайно. Зате розвінчалася ще одна моя теорія – тієї ночі на балкончику вежі я бачив її (у неї золотаві кучері). Це навело мене на думку, що таємний хід у бібліотеку веде з вежі, а отже князь не дарма заборонив мене туди пускати – служниці й дворецький пояснили, що той бік замку аварійний. Хто ж ця чудова незнайомка з несамовитим бажанням прочитати найцікавіші книги цього замку?»

                                                                                          ***

«Я її знову зустрів! Днем ​​побачив на балконі ту таємничу незнайомку з візком. Не знаю чи встигла помітити мене, бо на вулиці було прохолодно, вона простояла на балконі не довго. Сьогодні дівчина мала кращий вигляд, ніж у день коли я вперше їх побачив у бібліотеці. Одна зі служниць загнала її назад до кімнати, посилаючись на холодний вітер. Вона пручалася, але врешті-решт зайшла. Здається у неї невгамовна вдача, я задумався, а чи не родичка вона князю?! Познайомитися б з нею, поговорити. Я тиждень ні з ким нормально не спілкувався! Замок – став моєю в'язницею. Погода заважає планам. Як же набрид цей холод та нескінченні зливи!»