Рубінова тінь минулого - Анна Ліє Кейн

Дорайн. Мій найрідніший демон у всій Ізаріді. Готовий віддати мені частину своєї душі та знищити будь-кого, хто наважився завдати мені шкоди. Чоловік, що врятував мене від Йозефа. Ректор, що вдихнув у Годамн нове життя. Мій наречений.

Я так відчайдушно мріяла назвати його чоловіком! Першим та єдиним чоловіком Елері Міон.

Де ж ти зараз, Дорайне?! І куди мені йти?

Пленталася вулицею, розмірковуючи над тим, що це не інший світ, це моє персональне чистилище. Без Дорайна, без Геррі, але з безкарним Йозефом.

Куди тепер йти було зовсім не зрозуміло. Напевно, варто спробувати повернутися у Годамн. Чи пошукати Дорайна?

Знову оглянула своє зап'ястя. Чи могло бути так, що через зміну подій я з ним не зустрілася?

Але якщо я зустріну його і все поясню, він зможе мене зрозуміти?

Спогади кольнули зсередини неприємними дрібними голками. Поясню йому, що в іншому часі я його наречена? Щось мені це нагадує…

Я вийшла до вокзальної площі та невпевнено озирнулася на всі боки. Завтра до десятої потрібно повернутися до Міністерства. Чи варто мені покидати Шедан сьогодні, чи пошукати які двері відмикає ключ у моїй сумці?

- Елері! - власне ім'я здалося чужим. Я завмерла, облизнула пересохлі губи та тільки після цього повільно обернулася. До мене поспішала гарна демониця. Попри вік її обличчя було позбавлене зморшок, смарагдові очі сяяли, а темно-каштанове каре підстрибувало в такт крокам.

Мама.

Я дивилася на її наближення і не вірила власним очам. Як? Вона жива?

Дихати стало важко.

Коли жінка зупинилася поряд, здивовано оглядаючи мене, я різко подалася вперед і обійняла її. Вух торкнувся дзвінкий сміх:

- Елері, Що трапилося?

- Я сумувала, - прошепотіла в хутряний комір її теплого пальта.

- Ми ж не бачилися всього тиждень, - розгублено відповіла демониця, обіймаючи мене у відповідь. - У тебе все гаразд?

М'яко відсторонившись, я невпевнено подивилася мамі в обличчя. Селена Міон, чистокровна демониця, що відмовилася від свого роду через любов до людини. Я запам'ятала її більше ніж на десять років молодшою, але такою ж красивою, впевненою, сильною. Я виросла без батьків, виховувалась в Академії Проклятих. Не минало ні дня мого перебування в Годамн, щоб я не думала про те, як би могла скластися моя доля, якби батьки вижили в тій аварії. Почуття самотності, що відчувають сироти, не зрівняється ні з чим. Саме брак любові колись штовхнув мене витратити всі гроші, щоб викупити Геррі. Маленьке звірятко стало моєю надією на те, що самотність припинитися. А потім та ж потреба в сім'ї звела мене з Йозефом, змусивши розчинитися в ньому, не звертаючи уваги на жодний сигнал небезпеки.

- Мила, - обличчя мами стало стурбованим. Вона трохи стиснула моє плече: - Я думала, ми домовилися зустрітися біля твоєї роботи.

Закусивши губу, дивилася на маму. Запитання «а де я працюю?» звучатиме дуже безглуздо. Це я розумію. Та й не хочеться поки що це з'ясовувати.

- Ти мене лякаєш, - з усмішкою помітила Селена. - Ніхто не помер?

Різко закривши повіки, я відвернулася. Довелося зробити глибокий вдих у спробі заспокоїтись.

- Ель, мила! Що не так? Можеш мені все розповісти!

Розплющивши очі, я подивилася в обличчя найріднішої жінки на світі. Усміхнулася тремтячими губами та взяла її під лікоть:

- Нічого. Все добре. Я просто втомилася. Ми з тобою збиралися сьогодні кудись піти?

Себе я заспокоїла думкою, що до Міністерства Підглядань я вирушу вже завтра вранці. А цей вечір я можу провести з мамою.

Лише один вечір.

- Ми збиралися влаштувати сімейну вечерю, - нагадала Селена, стурбовано дивлячись на мене.

Шкода, що зі мною немає Геррі, але я обов'язково йому все розповім. І скажу, що дуже за ним сумувала!

- Ах, так! - відвела очі, оглядаючи вечірній Шедан. Вже стемніло, але вулиці яскраво освітлювалися ліхтарями. - Я сьогодні трохи не в собі. Тому веди мене.

- У тебе щось болить? - Селена повільно рушила вперед вулицею.

- Ні, просто втомилася.

- Втомилася? - демониця раптом хитро примружилася: - Чи ти сьогодні зібралася приголомшити нас з батьком новинами про поповнення?

Ікласта посмішка демониці була такою яскравою та щирою, що в мене звело внутрішні органи. Я хотіла б. Мабуть, мама була б першою, хто дізнався б подібну новину, але зараз нічого подібного зі мною не відбувалося.

- Ні, - зніяковівши, схилила голову, але задумалася над тим, що для такого питання у мами мали бути передумови. Значить, у цьому часі я теж маю обранця? Обручки на пальці немає, значить поки що все не серйозно. Чи є можливість, що це Дорайн?

- А де тато? - хрипко питаю, так і не піднявши голови.

- Повертається з чергової перевірки, - зітхнула Селена. - Присягався, що рівно о восьмій буде у тебе під будинком. До речі, що скажеш, якщо завтра ми заїдемо до того салону на Алтаін Сід та подивимося весільну сукню? Весна вже скоро, а ти більше захоплена своєю роботою, аніж підготовкою до весілля.

Весілля… слово луною відгукнулося в порожніх грудях.

- Так, добре. Поїдьмо завтра, - озвалася глухо. Як же було б чудово, якби разом із подругами мені допомагала з вибором сукні мама… впевнена, їй сподобалися б Айра та Ірма. І вона могла б пишатися мною, дізнавшись яких успіхів я досягла в цілительстві. Ось тільки… зараз я не цілитель.

- Дивись, - весело пирхнула Селена. – Прийшов навіть раніше!

Різко піднявши голову, я побачила високого чоловіка. Його обличчя обрамляла акуратна коротка борода. Темне пальто було розстебнуте, наче чоловікові жарко, а під ним виднівся коричневий костюм. В одній руці батько тримав паперовий пакет, а в другій букет моїх улюблених квітів. Емоції захлеснули мене так різко, що підійшовши трохи ближче, я не витримала і кинулася вперед, обіймаючи чоловіка.

- Воу, Елері, - Чарльз Міон навіть похитнувся від несподіванки: - Я теж радий тебе бачити, сонечко. Чи є якийсь особливий привід задушити мене?