Я обираю бути твоєю - Ольга Островська

З цими словами він схиляється і цілує мої відкриті на вдиху губи. Чоловіча долоня переміщається мені на потилицю, не дозволяючи навіть з місця зрушити. Але я й не збираюсь. У цей момент мені вкрай хочеться його солодкої влади наді мною. Його сили. Його ніжної грубості. Мені хочеться відчувати, що я його, а він мій.

Хрипко видихнувши, Рок штовхається в мій рот язиком, роблячи ласку ще глибшою, інтимнішою. Другою рукою зминає спідницю, добираючись до оголеної шкіри стегон. Відтягує убік мереживо трусиків, розсовує пальцями вже змокрілі для нього пелюстки нижніх губ.

Потягнувши за волосся, припадає ротом до мого відкритого, беззахисного горла. Закочуючи очі від насолоди, я трохи повертаю голову, підставляючись, випрошуючи більше солодкої ласки. І мій затуманений погляд мимоволі наштовхується на крісло, в якому сидів Ескаєр. Поруч із яким стояла Емарі. Емарі... вона все ще тут.

− Ро-о-ок, − упираюся я в плечі чоловіка, і в ту ж мить гортанно скрикую, коли його палець занурюється в мене. Тілу хочеться податися назустріч, насадитися глибше, а розум волає про неприпустимість ситуації. − Ро-о-ок. Я не можу… при ній.

Він завмирає, притискаючись обличчям до моєї шиї. Дихає важко. Я відчуваю його голод, як свій власний. І мені дуже хочеться наплювати на все і дозволити, поступитися нашому бажанню. Але ж не можна так. Я не тварина.

– Я зараз же велю її забрати, – хрипко бурчить чоловік, неохоче забираючи пальці з мого тіла.

Поправляє білизну та оправляє спідницю. Відсовується і дивиться на мене абсолютно чорними очима, ревниво, з власницьким вогником. Пестить поглядом припухлі губи.

− Мені дуже хочеться посадити тебе зараз на цей стіл і стерти з думок все зайве. Але, мабуть, не залишатиму Аріду в подарунок навіть крихти твого задоволення.

Від цих слів я спалахую ще сильніше, вмить уявивши, що подумає про нас імператор, відчувши, чим ми в його кабінеті займалися. А він відчує. Секс дуже енергетично бурхливе заняття, як виявилося. Я вже читала про це. Не дарма ж основним способом обміну енергією між чоловіком та жінкою є саме статевий акт.

− Правильно, Мія. Не треба йому знати, наскільки ти солодка. Нехай своє непокірне дівчисько смакує.

− Гей, ти про мою сестру говориш, − обурено сіпаюся я.

− Це робить її менш норовливою? – глузливо заламує брову Рок.

– Вона не норовлива, вона… – я замовкаю, намагаючись підібрати найкращий епітет.

− Дуже норовлива, − хмикнувши, закінчує моє речення чоловік. − Те, що я побачив у твоїх спогадах про неї, обіцяє Аріду дуже багато клопоту.

− А ти сильно її роздивлявся? – підозріло звузивши очі, уточнюю я. Відчуваючи, як затоплюють мене справжнісінькі, хоч і абсолютно несподівані, ревнощі.

Кошмар який! До рідної сестри. Якої навіть поряд немає. Рок мене покусав, чи що?

− М-м-м-м, дай подумати, − тягне, мрійливо жмурячись, а мене від обурення буквально розпирає. − Ні, не дуже. Мене більше займала її спокійніша і тихіша сестра. Така м-м-м, ніжна, трепетна, неймовірна. Така, що пробудила в мені незвичне бажання привласнити цю крихітку собі назавжди, сховати від усього світу, захищати та оберігати.

У відповідь на мій трохи розгублений і недовірливий погляд, він раптом сміється, цмокнувши в губи.

− Все, маленька, йди, інакше я передумаю і ми все ж таки поміняємо енергетику цього кабінету. Сьогодні постараюся звільнитися раніше.

Саме в цей момент, немов після якогось умовного сигналу, двері відчиняються, демонструючи нашому погляду зібрану і серйозну помічницю адаміра. А позаду неї маячать високі постаті гвардійців.

− Жозелін, проведи Соломію, − наказує Рок, відпускаючи мене і допомагаючи встати, наостанок погладивши ще раз мою п'яту точку.

Піддавшись пориву, я нахиляюсь і відверто цілую свого чоловіка.

− Я дуже чекатиму, − шепочу йому в губи, злегка дряпнувши нігтями широкі плечі.

І йду, відчуваючи спиною і тим, що нижче, палкий пекучий погляд.

Попри не дуже приємну розмову з Ескаером, майже весь залишок дня мій настрій інакше, як піднесеним, назвати складно. Здається, що за спиною крила.

Просто в словах Рока було стільки… почуттів.

Так, може це ще не зовсім кохання поки що… мабуть. Але чогось вже дуже схожого. І надія розцвітає в мені все пишнішими барвами, змушуючи вірити, що серце чоловіка мені вже майже належить. І що довірятиме він мені. Обов’язково. Я ж не зраджу. Я щиро і всім серцем хочу бути з ним назавжди.

Просто я теж йому жодного разу не говорила про свої почуття. Не зізнавалася, як сильно він став мені дорогий, як тріпоче моя душа поруч із ним. І навіть у думках уникала про це думати, побоюючись, що чоловік відмахнеться від моїх почуттів, що нічого не скаже у відповідь. Може він тому ревнує? Може, як і раніше, вважає, що для мене наш шлюб вимушений? Може, просто не вірить, що іншого чоловіка я вже ніколи не захочу, а не тільки зараз?

Що більше я про це думаю, то більше мені хочеться сказати йому… зізнатися, що люблю. Що хочу його кохання. Відкритися та довіритися остаточно.

Може, навіть сьогодні.

До вечора я починаю готуватися відразу ж після обіду. Прошу Жозелін допомогти мені вибрати й замовити найкрасивіший еротичний комплект білизни, який доставляють у палац терміновою телепорт-доставкою менш ніж за годину, а коли сонце починає хилитися до горизонту, йду у ванну і присвячую наведенню краси ще годину з гаком. Мені вкрай хочеться бути сьогодні для чоловіка особливою, хочеться, щоб він так само забувся в моїх обіймах, у мені, як я забуваюся поруч із ним, у його руках.

Виходячи з ванної кімнати, я спочатку навіть не розумію, що саме мене насторожує. А потім підлога під ногами раптово здригається, нахилившись. Повітря вибухає оглушливим гулом, а від жахливої ​​потужності силової хвилі, що прокочується наді мною, здається, що моя голова просто трісне, або мене саму розплющить, розриваючи на атоми. Закривши долонями вуха, я падаю на коліна, виючи від страху і болю.