Я обираю бути твоєю - Ольга Островська

Довести, що то не я кинула слухавку, мені не вдалося. Звільнили мене зі свистом.

Залишок того дня я пам’ятаю погано. Йшла з роботи, абсолютно роздавлена морально, всі сили кинувши на те, щоб тримати голову високо, не розплакатися й нікому не показати, як мені боляче, якою скривдженою я почуваюся.

Не втрималася лише в останній момент, коли в коридорі побачила єхидну пику Олега. О, з яким задоволенням я вгатила йому поміж ніг. А потім ще й важезною коробкою по тупій макітрі зверху додала. Мені навіть трішки полегшало. Шкода що ненадовго.

Васьки вдома не було, вона напередодні відправилася з друзями в піший похід. Так що в нашій двійці мене ніхто з тверезим поглядом на життя і вмінням підтримати в будь-якій ситуації не чекав. Тому розклеїлася я, ледь переступивши поріг. Мабуть, проревіла б весь вечір, залипнувши в якийсь серіал і об’їдаючись всякою смачною гидотою, а на ранок би струсила з себе оте все і почала розв'язувати проблеми, що звалилися мені на голову.

Але доля склалася по-іншому. Мені зателефонувала колишня однокурсниця, з якою ми раніше дружили, а тепер стали бачитися якось дуже нечасто. Марина запросила мене зустрітися, потеревенити й розвіятися. Вона, мовляв, з хлопцем розійшлася. Гріх було не об’єднатися в бажанні прополоскати отрутою кістки цим копитним-бородатим.

Ось так я й опинилася в нічному клубі. Далі спогади зовсім втрачають чіткість. Ми пили смачні коктейлі, танцювали, спілкувалися… а далі провал.

− Ти більше нічого не згадала? – ніби прочитавши мої думки, цікавиться Васька.

− Ні. Досі нічого, − хитаю головою і вже збираюся сісти, коли мене спиняє думка, що, мабуть, не варто. Все-таки осінь, колода холодна. Не звикла я думати про себе, як про вагітну. І не маю уявлення, що мені можна, а що ні. Мимоволі зітхаю: − Знаєш, може для когось це і боягузтво, але я боюся знати правду. Адже нічого вже не змінити. А я не хочу почувати себе зґвалтованою. Розумієш?

− Мабуть, − зітхає сестра. – Мені важко судити.

− Хоч це й інше, але… Мені гидко бути жертвою, − виривається з мене потаємне.

Вася примружується. Вона знає про що я. Як ніхто інший. Ми пройшли через це разом у свій час. Коли наша мати повільно згасала, не роблячи нічого, коли вона просто здалася, звинувачуючи всіх і все у своєму нещасливому житті. А особливо нашого батька, що покинув її з двома дітьми. З якими вона ж сама й не дозволяла йому бачитися, божеволіючи від жалості до себе і ненависті до нього. Ми довго вірили їй, вважаючи його цілковитим негідником, і лише подорослішавши, зрозуміли, що батько просто не витримав життя з нею. Тепер, коли матері вже нема, в наше життя він повернувся.

Звісно, назвати ці стосунки близькими ніяк не можна, але батько у нас хоча б є. А я маю стійку відразу до позиції жертви в будь-якому вигляді. І багато на що ладна, щоб себе такою не почувати. Навіть інколи обманювати саму себе. Думаю, сестра по-своєму теж.

Так і не наважившись сісти, спираюся спиною на стовбур сосни, начхавши на можливі плями від смоли. Річкова вода мерехтить, гіпнозує погляд різноколірними відблисками, і відступає незнайома порожнеча в душі, що з’явилася не так давно, але с того часу пожирає зсередини й подекуди тягне кудись, піднімаючи ночами з неконтрольованим бажанням мчати в невідомому напрямку. Здається, неквапний потік води якось глушить той поклик, що так мене лякає.

За ці два місяці я сильно змінилася. І це вже почало було мене по-справжньому і сильно тривожити, поки я не дізналася про вагітність. Тепер хоч можу списати всі ці незрозумілі зміни на притаманні вагітним дивацтва. Але сумніви нікуди не ділися.

Після того, що сталося, мені майже вдалося викинути все з голови. Коли я прийшла до тями в чужому, незнайомому будинку, гола, в красномовному безладі посеред чужого ліжка, скуйовджена, зі скимним болем в усьому тілі, з липким і пекучим відчуттям поміж ніг, яке вельми однозначно свідчило, що минулу ніч я провела точно не сама, мене накрила справжнісінька паніка. Тим паче, що згадати щось, що могло б пролити світло на події й несподівану ситуацію, мені не вдалося. Яких тільки жахів не намалювала моя уява. І про маніяків, і про викрадення, і про зґвалтування.

Скотившись з ліжка, я заметушилася наляканою зайчихою, збираючи свої лахи й висипані з сумки речі, які хтось кинув на підлогу безладною купою. Боялася, що от-от цей хтось увійде, зупинить мене. Мені підвивати хотілося від жаху.

Але нікого не було.

І двері виявилися відкритими. А будинок пустим, недобудованим і необжитим, за винятком тієї самої єдиної кімнати. Я навіть назовні вибралася без проблем, просто повернувши замок, закритий зсередини. А коли вибігла з будинку, виявила, що знаходжуся в недобудованому котеджному містечку, повз яке не раз проїжджала.

Добратися додому теж було нескладно. Варто було лише вийти на трасу і зупинити потрібну маршрутку. І лише забившись на заднє сидіння, все більше віддаляючись від того будинку, я поступово почала заспокоюватися. Звідкись прийшла думка, що й не варто так лякатися. Може я сама так набралася, що пішла до когось додому, вирішивши відірватись по повній? І то нічого, що це зовсім на мене не схоже, що випадковим сексом я ніколи не займалася, і хоч нікого не засуджувала, але вважала таку поведінку неприйнятною для себе. Адже якби мене хтось силував, хіба не відчувала б я себе значно гірше? Мої відчуття більше говорили про багато бурхливого сексу, ніж про грубе насилля. Так може й не було його, а був хтось, з ким я сама добровільно пішла?

І хоча мій стан здавався невимовно дивним і на мене зовсім несхожим, на той момент, коли за мною закрилися двері нашої з Ваською квартири, я вже була майже впевнена, що все саме так і сталося.

Але залишалася ще одна проблема. Добровільний, чи ні, але в мене був той самий незахищений статевий акт. Ніяких пігулок я не приймала, оскільки з Олегом ми тільки-тільки перейшли на горизонтальний рівень стосунків. Дні циклу в мене були досить небезпечні в цьому плані, тому ризик вагітності виявився досить серйозним.