За вікном - Сергій Олексійович

Час минав. Андрій вже достатньої намок, а Діна десь ще ходила собі по своїх справах.

 І до речі, насправді це був не якійсь там звичайний дощ, а дуже противна холодна злива.

Але Андрій не покидав свій пост. Він вірив, що Діна скоро прийде. Що може вона затримується через негоду. Що може вона йому дзвонить. А телефон він, як назло залишив вдома.

Він ходив туди-сюди по мокрому асфальту. Не дивлячись чи є там калюжі. Не звертав увагу, що там коїться навколо нього. А лише чекав та думав. І всі його думки були лише про неї.

"- Я хочу тебе обіймати. Цілувати. Пестити. А не оце все, - казав собі Андрій.

Гуляю тут під проливним дощем. Стовбичу під вікнами. Вже майже час. Чи більше. А міг з якоюсь іншою дівчиною ходити. Піти з кимось на побачення. Наприклад з Аліною. Ні. Що я сам собі брешу. Ні з ким крім тебе я б і не пішов.

Хочу гуляти з тобою по осінньому місту. Я знаю дуже багато місць, де так добре у двох. Просто гуляти. Це таке щастя, бути разом зі своєю коханою людиною.

Бути поруч - це вже дуже велике щастя!

Хочу бачити тебе кожного нашого ранку. І вечері теж. Мене тягне до тебе, як наче магнітом. Не знаю чи є ще у світі таке кохання, як моє до тебе.

Де ж ти ходиш. Де ти, моє диво. Моя радість. Моя кохана зірочка. Дівчинка, моя мила. Моя радість та моя неземна краса. Хоч би ти вже прийшла чи що. Так багато мені тобі треба сказати.

Такий був гарний день. Такий гарний був настрій. Я мріяв про нашу зустріч. Сьогодні я сподівався на диво. Ти ж сама мені призначила це побачення. Сказала вчора вечері, коли ми разом гуляли всією нашою великою компанією.

- Ой, приходь завтра, Андрій. Обов'язково зустрінемось та по спілкуємось віч-на-віч.

Ось я і прийшов. І де ж ти ходиш, моя дівчинка
Моя кохана, моя рідна.

Ти ж знаєш. Не можливо не знати, як я тебе кохаю. Я тобі про це багато разів казав. А ти, що мені відповідала?

- Що почекай. Ще рано про таке казати. Що ми мало знаємо один одного.

І я чекав. І я досі чекаю на тебе, моє кохання"

А злива все йшла і йшла. І очі, дівочі очі, постійно виглядали у вікні на третьому поверсі.