Супротивні течії - Кропивницький Марко

Я так много мороженого скушал, што аж внутре почало замерзать... (Регоче.) Которий тепер час? (Дивиться на годинник.) I с тем, так сказать, што до приятного свіданія. (Почоломкався і пішов.) Пора в путь-вояж!
ЯВА з
Логвин (трохи раніш підійшов і слухав). Що він тут розказував про теятр, я нічого не розібрав?
Надежда (сміється). Отак же і я розібрала... Тільки, що я вже сама бачила театр не раз.
Логвин. Бачили? Ов? Що ж воно таке?
Надежда. Нехай колись прочитаю тобі що-небудь театральне і розкажу. Оцей злакузований люд, як ось і Микола, це покалічений народ, котрий почина науку не з початку, як треба, а з кінця. Попаде у панські покої та як одягне сертука та фрака, то вже він лічить себе не простим і перш всього цурається рідної своєї мови... А як навчиться читати від такого ж лакузованого перевертня та чита що попало, без толку, тоді пиши пропало! Простого розуму позбудеться, а освіченого не досягне, і все йому в памороках скаламутиться, і те, що кожний втяме, йому здається незрозумілим... Цілком стане схожий з попугаем, хоч зараз садови його в клітку!..
Логвин. Коли б мені побувати в театрі.
Надежда. Щоб зрозуміти, що таке театр, найкраще самому у ньому побувати. Колись побуваєш...
ЯВА 4
Андрій. Чи у нас, Надеждо, багацько є хлібів, бо, мабуть, прийдеться мені взять з собою, у ярмарок, хлібів з троє?
Надежда. Є ще п'ятеро цілих і півхліба. Беріть з собою хоч і четверо, а я завтра вчиню свіжий. * Андрій. Покладеш же у мішок четвертину сала та сиру трохи, а цибулі не треба, бо у нас її і так мало, прийдеться купувати. Либонь, ти казала, що й кашника треба купить?
На де лсд а. І кашника, і покришок зо три. І сито вже продерте, аж у трьох місцях... Я вже латала-латала!..
Андрій. А чи не пора лагодитись до обіду, як ти думаєш?
Надежда. Як лагодитись, то й лагодитись. (Встає.) Та привезіть, тату, Настусю додому, це вже їй год скінчився, не наймайте більш.
Андрій. Та вона дома не зайва буде, бо тобі, таки що не кажи, треба помічницю... Слава Господеві, хлібець у нас цього року зародив, не попухнемо з голоду.
Надежда. Настуся помагатиме мені в роботі, а я її вчи-тиму грамоти. На мою думку, і Костя більш не наймати б...
Андрій. Е, це вже ти багато захотіла... Ну, ходім же обідати.
Логвин. Ая вхоплю відро та збігаю до криниці, принесу свіжої води. (Хутко пішов в хату.) Андрій. Друзяка парняга!
Пішли в хату.
ЯВА 5 Прохор і Солоха.
Прохор (в чемерці, у вузьких штанях і з бляхою). Не хотів би я на те весіллє йти, так не можна ж не йти, бо там, сказать, уся наша парахвія буде: староста, писар, може, і урад-ника запросять... Силуватимуть пити горілку, знаю, що силуватимуть... Питиме староста, питиме й писар, як же мені не пити? А ще як урадник припожалує та скаже: "Викушай, соцький!.." Як же я зможу не викушать? Бачиш, що іноді трапляються такі задачі, що декому слідує пить!..
Солоха. А Андрій таки не пішов на сватаннє, разів зо три кликали, не пішов!.. Невже й на весіллє не підуть — ні Андрій, ні Надежда?
Прохор. Так Андрій же ні при которій довжності, йому можна й не пити, йому можна іноді і не випить; а начальникові, як от мені, не полагається...
Солоха. Чом ти не заткнув горлянки Хведорові, як він коренив Андрія і відьмаком, і упирем?..
Про хор. Єжели б він почав бити і вікна у Андрійовій хаті чи тина ламати, так і тоді ще треба змізкувати, чи буде це нарушеніє порадків в тишині, чи не буде.
Солоха (дивується). Хіба?.. Чого це Микишкам забагнулося вінчати молодих аж у Таранівці, аж за дванадцять верстов?
Про хор. Наш піп позавчора раптом заслаб і дав записку, що дозволя вінчати у Таранівці. Коли б не теє, то їх ще позавчора звінчали б.
Солоха. От воно що?
Прохор. Без записки не полагається.
Солоха. А як же тепер буде дитина Хвеньчина?
Прохор. Я б тобі і розтлумачив це діло, та чи ти ж втямиш? Ти понімаєш, що таке розносна книга? Бачиш, вже зразу і вирячилась! А що таке сергуч? Е, то-то ж бо й є! Треба усе понімать. Сергуч на те, щоб з нього печаті до бамаг наліплювати!.. Повінча піп Демида і Хвеньку, і зараз дитину запише, і як печать приліпить... Ще не розібрала? Ну, от, при-мером, оце ти, так це буде Хвенька, а оцей стовпчик — Демид, а меж ними дитина, це, скажем, я... Повінчали, записали, печать приліпили, і положеніє на законнім основанії скоро-движиме і правильне... Доки не вінчані — беззаконіє, а повінчані — закон!
Чутно гуркіт, дзвінки, далі весільний спів. Спів раптом обривається, чується
крик і ґвалт.
О, вже вчинилось із закона якесь беззаконіє!..
За лаштунками голоси: "Держи, держи, переймай!.."; "Не руште, не руште, не хапайте за поводи!.."; "Колесо, колесо злетіло!.."; "Перекинулись! Молодого поволокло за возом!.."
Я ж кажу, або нарушеніє порядків в тишині, або беззаконіє... (Пішов на гвалт.)
Федір (біжить туди ж). Що там вчинилось?
ЯВА б
Василина (перелякана біжить йому назустріч). Ой таточку! Демидові коні голову розбили!.. Я ж казала буяринові: не давайте Демидові коней поганять, бо він п'яний! А буярин не послухав мене.
Федір. Де ж Демид успів напитись?
Василина. Заїздили ж по дорозі до монопольки. Демид як запустив коней, та все батогом, батогом хльоска!.. Коні біжать скільки духу та все хвицають; а Демид,все батогом стьоба! Далі злетіла люшня, а згодом і колесо!.. Всі ми попадали з воза, а Демида зачепило віссю за пояса та й поволокло!.. Степан Горбатий зараз прибіг, перепинив коней і повів додому, кленучи нас... Каже: "Понаровили мені коней, не варто було й позичать таким свиням!.."
Проводять під руки Демида з перев'язаною головою.
ЯВА 7
Ті ж, Демид, Хвенька проходять з весільними гостями, старости, бояре, дружки і народ.
Федір (до Демида). Здорово розбив голову? Демид (маха руками). Наплювать!..
Його повели.
Гаврило. Треба тільки намочити горілкою рушника або хустку, обв'язать голову, і завтра буде здоров. Я старостую більш тридцятка годів, так траплялося не раз, що обом — молодому і молодій — голови попровалюють, то зараз намочиш рушника горілкою, обв'яжеш голови, і завтра все як слід, благополучно!..
Народ. А бува-бува!..
Один з народу. Та от, як позаторік, Сенька Гусак вертався від шлюбу...
Федір. Ні, люде добрі, не так воно це діло є, як вам вбачається. Тут не без причини, це починено!.. Гаврило, чия оце хата, Андрійова? А хто такий Андрій? А хто його дочка, Надежда? Кажи прямо!..
Народ. А хто ж він? А хто ж вона?
Федір. Гаврило! Хіба Андрій не упир?
Народ. Хто упир? Андрій? Хіба?
Федір. А чи його покійна жінка не відьма була?
1-й із народу. Жінка?
2-й із народу. Та казали, що...
3-й із народу. Авжеж, що відьма!..
Федір. А дочка його Надежда ще більша відьма!.. У мене є на те прикмети, що вона відьма!.. Ось тут, до речі, і господин писар...
Писар. Да, я здесь: трєзв і при своей пам'яті... (Хитає-
ться.)
Федір. Вони нам ті прикмети зараз і розтовкують! Писар. Краще всякого снотолкователя із'ясню, і вип'єм вообче...
Федір. Шкода, що нема ще господина старости!.. Та ось господин соцький тут. Ідемо зараз у хату до Андрія, і я привселюдно виведу обох — батька і дочку — на свіжу воду.
Прохор. Єжели што как...
С о л о х а. Ой не слухай, чоловіче, брехень!..
Прохор. Що ти тямиш? Єжели которе невкоснительно обозначено: упир і відьма!.. Так тут треба скоропостижно понімать, потому кожному хазяїнові, у котрого корова є, недзя без молока зоставатись!..
Со лоха. Та звісно!..
Федір. Ведіть перед, господин соцький.
Прохор. Ходім, господа! Тільки щоб не було нікоторого нарушенія порадка в тишині, розумієте?
Писар. Ібо статья... Ізвлечеиіє із свода законов... управа благочинія!
Пішли.
ДРУГА ОДМІНА Декорація 1-ї дії. ЯВА 1
Андрій, Надежда і Логвин.
Андрій (збирається). Це ти мені стільки загадала покупок, що й десятком карбованців не одбудусь: і полотна тобі купи, і ситцю купи, і заполочі купи...
Надежда. Колись віддам вам, відроблю... Баришня у листі пишуть, що надіються скоро дістати дозвіл на відкриттє школи: вони поможуть мені екзамена видержати на учительку, тоді я буду жалуваннє получать... Може, рублів сто мені дадуть?
Андрій. Так-так, дожидайся... Коли то ще воно буде?
Надежда. Я певна, що буде. Тоді вже я не дозволю вам робити без спочивку.
Андрій. Ну, це... Доки я в силі, доти й робитиму.
Надежда. Ви вже попрацювали на своїм віку вдоволь, і я мушу вас пожаліти. А як вилюдніють Настуся та Кость, то вже вони мене пожаліють...
Логвин. Може, ще є такі люде, що вас пожаліють?
Надежда. Тату! Що він мені все викає та й викає? (Шукає чогось в скрині.)
Логвин. Ви вчителька моя, стало бить, не повинен я казати вам ти.
Андрій. По правді сказати, у мене іноді і в самого язик заскакує, щоб сказати на тебе ви. Надежда. Отакої! Андрій. Ти, звісно, вчена...
Надежда. Почніть знову тієї ж. І де я загубила мою книжечку записну? Ніколи зо мною цього не траплялось, а це як на гріх!.. Нема і в скрині. Де ж це вона?..
ЯВА 2
Прохор, писар, Федір, Солоха, Гаврило і другі входять
разом.
Прохор. Порадок, порадок, господа!
Федір (показує на Надежду і Андрія). Панове громадя-не! Ото відьма проти вас стоїть, а ото упир!
Андрій. Що це таке? Втисся п'яний в мою хату та ще й безчестиш дочку мою й мене?.. Геть з хати!
Прохор. Стривайте, Андрію! Єжели що він докаже, що ваша дочка відьма?..
Андрій (з жахом). Що це таке?
Федір. Всі ви знаєте, панове, що у нашій криниці, котра межи моєю і Андрійовою левадою, вода була на все село; ще покійний батюшка, отець Йосип, раз у раз брали воду з нашої криниці на самувар.
Писар. Верно. Я сам чай пив, і даже з ромом, а при неіменії такового — з водкою.
Федір. Тепер ні з сього ні з того вода з криниці пощезла, тільки багнюка та жаби на дні. Став я думати та гадати, з якої б то воно причини.
Андрій. Ось в чім річ? А з тії причини, що воду здорово вибирають: задля конопель, задля скотини і на всяку потребу... Ставків же у нас тепер нема?
Федір. Стривай-стривай!
Прохор. Пождіть, Андрію.
Федір.. Почав я, як тільки смеркне, засідать у леваді, щоб постерегти... Мушу вам, панове, признатись, що мене кой-хто навчив кой-чому, і так, що я можу бачити відьму своїми очима.
Гаврило. Він може... верно! Народ. Ага! Он що? Та невже?
Федір. Дивлюсь, приходить Надежда до криниці, набрала у відра води, понюхала, щось пошептала, сплюнула, і вилила ту воду против вечірньої зорі, і пішла з порожніми відрами.
Надежда.