Супротивні течії - Кропивницький Марко

Божевіллє.
Солоха. Ой!.. Чи ти це правду кажеш? Може, й справді оті клейноди та началникуваннє його спантеличили?.. Так, певно, божевіллє!.. Бо навіщо б він нап'яв якусь нелюдську одіж?.. Так-так, певно, болість!.. Бруки купив, такі вузькі, що ледве налазять на халяви, біля жальотки почепив ланцюжок та якісь брязкальця... "Ще,— каже,— куплю сердута або палто"... Збожеволів!..
Прохор (на порозі). Селямидо! Чи я тебе діждусь? Што ето за сторія? Іди мерщій, бо мені невкоснительно!.. (Пішов.)
Солоха. Розтовкуй мені, Надю, що воно ото за слово: невкуснительно.
Прохор (гука у вікно). Чуєш ти, розносна книга, штах-вета! (Пішов.)
Надежда (сміється). Ото все божевільні слова!
Солоха. Невже? Чуєш, вже я якась штакета? (До вікна.) Чую-чую! (До Надежди.) Допік він мене своїм не-вкуснительством!.. (Іде хутко до дверей.) Певно, збожеволів!..
ЯВА 5
Ті ж і Василина.
Василина. Здрастуйте-прощайте!
С о л о х а. Здрастуйте — не застуйте, прощайте — вибачайте!.. Ніколи, чоловік кличе... (Побігла.)
Василина. І куди вона попленталась? От капосна, не держиться двора, хоч ти їй голову відкрути, бодай вже вона луснула!..
Надежда. Кого це ти так шануєш?
Василина. Здорова була, сестро!.. Тільки-тільки що вскочила на хвилину в хату, виходжу з хати, аж вже її і слід простиг. А щоб тобі ноги покорчило!
Надежда. Це ти чи не за гускою знов клопочешся?
Василина. Та за нею ж. Боюсь, щоб гави не похапали гусят або щоб діти не повбивали... Не бачила ти її?
Надежда. Ні. Які у вас пізні гусята.
Василина. Скажи спасибі, що хоч такі є!
Надежда. Що це у вас у дворі раз у раз якийсь розгардіяш? Коли не гуска забреде кудись, то теля у проваллє втелющиться або корова у багнюці зав'язне...
Василина. Тиж кажи. Або брат повіситься... (Регоче.) Чула?
Надежда. Та чула ж. Божевільний Демид!..
Василина. А батько кажуть, що то йому пороблено. Чи знаєш, що він закоханий у тобі?
Надежда. Нехай він з тим коханням іде до другої.
Василина. А ти не хочеш за нього? Ну, як собі знаєш. Чи ти чула, що нашій матері щоночі ввижаються у сні цигане? Кажуть: "Як обступлять мене, та як вишкиряться, та як почнуть зубами клацать!.." І, Господи! Як вже вимучились наші мати!.. Коли б вони швидше померли, абощо!.. Батько кажуть, що цигане ввижаються проти голодного года.
Надежда. Голодного года сподіваються, а горілку не кидають пити?
Василина. Либонь, ще більш п'ють! А що наші мати хворіють, то батько кажуть, що то їм так пороблено відьмами. Демидові теж пороблено... І батькові, мабуть, чи не пороблено. Де ж, щодня п'ють та й п'ють!.. Ну, і що мені робить з отією капосною гускою?
Надежда. Не що більш, як прив'язати у дворі, біля корита з водою.
Василина. А що ти думаєш, сестричко? Єй-богу, так! Прив'яжу анахтему! Чи чула, Хвенька Микишкина позавчора приїхала з города, приїхала у хваєтонові, троє коней і дзвоник?.. Одежі модньої навезла, аж дві скрині! А скрині в неї модні, виплетені з лози, курзинками звуться. Пальмаштром такий довгий-довгий, аж з двома комірами — один стирчить догори, а другий розчепірений і облямований сухозліткою... Волоссє на голові закручене стовбуром, а шовкова хустка поверх волосся рясна-рясна!..
Надежда. Тебе вже й завидки беруть?
Василии а. Ще б не брали... Балака по-модньому, якось так, що дечого й не розберу. Навезла блискучого намиста силу!.. І двох годів не вчилася у мадистках, а вже й модів набралася, і одежі здобула — от щаслива!.. А я сьогодня знайшла злотого!.. Коли б швидш ярмарок, куплю собі сережки блискучі-блискучі, куплю .намиста!.. Хвенька на батька каже папаша, а на матір мамаша!..
ЯВА б Ті ж і. С о л о х а.
С о л о х а (входе). А на сестру б то вже сестраша? Привезла Хвенька таких модів, що хто його зна, як воно діло це й розплутається.
Василина (цікаво). Що-що?.. Кажіть-бо, що таке?
Надежда. Певно, якесь лихо з Хвенькою вчинилось?
С о л о х а. Та ще й яке лихо!..
ЯВА 7 Ті ж і Ф е д і р.
Федір (до Василини). Чуєш ти, іііпандьорка! Це ти вже у мене злотого вкрала?
Василина. Я?.. Що це ви, тату!.. З якої речі? Федір. Віддай зараз!
Василина. Та нехай мені руки покорчить, коли я його брала; нехай мені засліпить, коли я його бачила!
Федір. Ну, анахтемо, як тільки ж довідаюсь! (Хоче йти з хати )
Надежда. Василино! Ти ж хвалилася мені, що знайшла злотого...
Федір (з криком до Василини). Бач, бач!..
Василина. Я ж знайшла, єй-богу, знайшла!..
Федір. Знайшла? У моїй кишені, у жалетці знайшла? Ах ти ж!.. (Наступа на неї.)
Василина (вибігаючи з хати). Ой, гвалт!..
Федір. Ах ти ж злодійка, бузувірка!.. Я ж тобі!.. (Хутко пішов за нею.)
Надежда. Яка ж брехлива Василина: і божиться, і кле-неться!
С о л о х а. Хотіла тобі розказати про Хвеньку...
На порозі з'являється Андрій.
Ц-с!..
ЯВА 8
Андрій. Доню! А винеси гиндичатам води, там так пить хотять, що аж роти пороззявляли.
Надежда. Ось я зараз. Я їм недавно наливала води в корито! (Бере кухоль води.)
Солоха. Стривай, Надеждо, піду і я з тобою. (До Андрія.) Прощавайте! (Пішла.)
Андрій (сам). Про віщось шепочуться. У бабів завади своя кумерція! Ну, й чоловіки інші то теж люблять молотити язиком! Хоч би й Гаврило, вже такий брехун, такий брехун... Тьфу! (Помовчав.) Та й добрячий же робітник з Логвина, прямо за двох молотить!.. Та щоб такого не зарятувати, щоб такому та не допомогти? Це вже було б і гріх! (Шука чогось.) Коли б ніхто не перешкодив почитати. (Взяв псалтиря 2 і сів край столу).
ЯВА 9
Баба Квасолиха і Андрій.
Квасолнха. Здрастуйте! З суботою будьте здорові.
Андрій (хутко хова за спину книгу). Отакої! Спасибі, будьте і ви здорові... Сідайте у нас.
Квасолиха. Авжеж, сяду, бо втомилася; а ноги вже не молоденькі... Вже й лік забула,^ скільки годів вони мене носять... Еге! (Сіда.) А де ж це Надежда, може, нема дома?
Андрій. Вона дома, ось скоро увійде в хату.
Квасолиха. Гарна у тебе дочка, добряча душа!.. Тепер такі вже переводяться, а колись було у кожній хаті тебе і пошанують, і погодують...
Андрій. Не турбуйтеся, і ми вас пошануємо. Це ви, певно, з тим же крамом?
Квасолиха. Та з тим же. Кортить твоїй дочці знати старосвітських пісень та казок; та...
Андрій. її й хлібом не годуй, а дай тільки пісню про старовину...
Квасолиха. Еге, вона цікава, дуже цікава!.. Я вже переказала їй десятків зо три. Вона мені, спасибі їй, віддячила, еге ж, віддячила: дала мисочку пшона, дві мисочки пшеничного борошенця, дала і сальця... "Як ще,— каже,— нагадаєте пісень чи казок, то знов приходьте"... Так я оце і прийшла. Коли б дала вона мені яку дракочку-еорочку, а то у мене їх дві, та й ті вже, як павутинне... Еге, як павутинне! А воно таки далеченько від нашого хутора до вашого села. Думаю, піду зарання, щоб не стемніло в дорозі... Я вже у тебе й переночую, га? Михайловичу, чи чуєш?
Андрій. Та чую-чую, ночуйте.
Квасолиха. Еге, нема у мене ні роду, ні плоду... Онука є, за солдатом... Дітвори, як черви, а він каліка, на милиці... Яка з його робота? Псалтиря по мертвих чита. Так мало ж людей вмира, все більш діти мруть, а над дітьми не читають псалтиря, то й нема заробітку... Були й сини у мене, були й дочки... Було і хазяйствечко... А де воно все тепер?.. Нема... Куди поділось — не скажу, не знаю!.. (Зітхає.) Все від Бога, все!.. Коли б було що, то я б попоїла, Михайловичу.
Андрій. Та ось ми скоро полуднуватимем.
Квасолиха. Полудень полуднем, а я б підполуднувала...
Андрій. Чого ж вам, хіба хліба?
Квасолиха. Хліб — найсмачніше їство... Дай хліба та солі. Під'їм, водички нап'юсь та й задозольнюсь на який час... їсточки вже так скортіло, аж тім'ячко болить...
Андрій (зняв з полиці хліб і дає). Одріжте собі та й погодуйтесь.
Квасолиха. Е, ні, візьму скибочку тільки з хазяйських рук, а сама нізащо не різатиму, бо то не годиться.
Андрій (ріже хліб). Якщо*так, то нате вам.
Квасолиха (їсть). Гарний хліб, не гливкий. У вас завжди хліб гарно випечений... Не кожна й молодиця зугарна до смаку випекти хліб. Інша й діжу вимісить як слід, і дасть тістові зійти до ладу, і посаде виору, а вийме з печі, розломе, замість випеченого — гливтяк!.. Що то за книга у вас?.. Чи не вчитесь і ви' читати? У нас там на хуторах чутка пішла, що вже подекуди старі люде починають грамоти вчитись...
Андрій. Ні, я... я не вчусь... Навіщо б я? Це так книга. (Кладе псалтиря на полицю.)
Квасолиха. А чутка йде іменно про вас. "Здурів,— кажуть,— чоловік, на старості літ почав у дочки вчитись"... Кінець світові!.. Яйця починають курей вчити!..
ЯВА 10
Надежда (побачивши бабу). О, здрастуйте, бабусю! Давно прийшли до нас?
Квасолиха. Оце свіжо придибала... (Встає і кланяється до образів.) Спасибі Богові і вам! От і підживилась... А коли б оце чарочку горілочки, то я зразу і заспівала б... (Сміється.)
Надежда. Та я вже дам вам і дві.
К в а с о л и х а. Е, ні, двох заразом не подужаю. Надежда* шука пляшку.
Андрій (проходячи мимо Надежди). Вже пішла помовка про мене по хуторах, що.., нібито я вчусь читати.
Надежда. От і справдилася поговірка, що не тільки худа слава біжить, а й добра не лежить...
Андрій (тихо). Ц-с, не треба... Навіщо? (Показує очима на Квасолиху.)
Надежда (здвигує плечима). Дивно! Пора б уже вам, тату...
Андрій (перебива). Ну я не буду вам заважать, піду на тік!
Надежда. Там і діти обполюють городину, вже небагато зісталось.
Андрій. Піду подивлюсь, як там вони. (Пішов.) Квасолиха. З чого ж почнемо: з пісень чи з казок?
Надежда частує бабу.
Я тобі принесла того добра цілий оберемок. А сама хіба не вип'єш? (Бере чарку.)
Надежда. Ні, мені щось не хочеться...
Квасолиха. А мене кортить!.. Доброго здоровлячка! (Випива.) І замолоду не цуралася чарки, і тепер, аби частували!.. (Сміється.)
Надежда. Стривайте ж, я візьму книжечку. (Бере запис-ну книжку і олівець.)
Квасолиха. Так з пісень почнемо чи з казок?
Надежда. А вам як?..
Квасолиха. Як?.. Ось націди ще чарочку, то я й заспіваю!..
Надежда її частує.
Дай, Боже, помершим у труні лежати, а живим мед-вино кружати! (Випива.) 1-і який у мене був колись голосочок, як дзвіночок!.. Було, покійні пан, Харлак Лимонович,— давно це було, ще за кріпацтва, еге ж, за кріпацтва ще!.. Було покличуть перед ясні очі та й кажуть: "Ну, шельмо, Хросько! Пой пєсньов, хоч трєсньов, а їсти не проси!.." Було як тільки що не по-їхньо-му, зараз за коси та по морді!..