Драматичні твори - Леся Українка
Ба! Як жаль - вернись.
Лицар
Смієшся? Як ти смієш насміхатись над лицарем?!
Служебка
Цілую руці, пане,
і падаю до ніжок, красна дяка,
що ясний пан дозволили мені,
служебці подлій, витягнути пана
з гнилої ями за шляхетні вушка,
та ще й тепер волять з своєї ласки
приймати з рук від репаної хлопки
мужицьку страву. Кланяюсь низенько!
(Глумливо кланяється.)
Лицар
Куди тепер поділись
твої облесливі, маснії речі?
Поки мене сюди не заманила,
була ти добра, хоч клади до рани,
а як замкнула от у сей свининець,
то стала як перекупка лайлива.
Служебка
Не доки ж панькатись мені з тобою!
І се тобі не в лад, і те не в лад.
«Заманила в сей свининець», а куди ж,
по-твоєму, тебе подіти мала?
Лицар
Та хоч би в стайню.
Служебка
Бач, що гиря хоче!
Лицар
Чи то для мене завелика честь?
Служебка
Честь чи не честь - тобі до стайні зась,
у стайні видно, і щодня виводять
поїти коней, сам король приходить
не раз до коней.
Лицар
Ну, до овечок
чи до рогатого товару, все чистіше.
Служебка
Який чистюк! Та відчепись, причепо!
З темниці витягла, та ще якоїсь волі
від мене хочеш. Кольки чи хвороби,
стогноти хочеш чи якого лиха?
Джуми, холери?..
Лицар
Та стули ж ти губу!
Кажи мені по-людськи, що тобі
від мене треба? Нащо рятувала
мене з темниці, щоб держати тут?
Служебка
Цур дурня й масла грудка!
Лицар
Ні, кажи,
хіба тобі не все одно, де буду
я мучитись: в темниці чи в хліві?
Служебка
Та вже ж не все одно!
Лицар
Чому?
Служебка
Ото!
(Хизується.)
Немов не розуміє.
Лицар
Слово честі,
не розумію.
Служебка
(підходить і бере його за рукав)
Ти ж таки подумай,
то був би там, а се ж ти тут, зо мною,
хоч крадькома, та все ж поженихатись
нам можна хоч хвилинку.
Лицар
Нам - з тобою?
Служебка
Чого ж тобі так дивно? Я давно
накинула на тебе оком. Тямиш
той день, як на заручини король
усе лицарство скликав?
Лицар
Ох, той день!..
Служебка
Ну, я тоді в палатах помагала
послугачам та й вгледіла тебе.
Ти все щось говорив там за простолюд,
обстоював, щоб дати волю всім.
Ще я собі подумала в ту пору:
«Ото але! Король пастушку свата,
а лицар розпинається за хлопів,-
чому б мені, служебці-помивачці,
не стати панею?» Та вже скажи,
як прийде час, що будеш ти на волі
і над маєтками своїми запануєш,
невже ти не подякуєш мені?
Невже забудеш?
Лицар
Ох, забути трудно…
Скажу тобі по правді, не забуду
і все віддам, аби зійшла з очей.
Служебка
Зійшла з очей? Така від тебе дяка?!
Бодай би не зійшов ти з сього місця!
Лицар
Клени, клени, бери собі заплату
за ту твою послугу осоружну.
Мені темниця очі засліпила,
мені неволя розум потьмарила,
що я тобі піддався на підмову,
що я забув те мудре, віще слово,
як чарівник-віщун колись казав:
«Хто визволиться сам, той буде вільний,
хто визволить кого, в неволю візьме».
Речення се мені здавалось темним,
тепер я глузд його аж надто тямлю.
Аж надто!
Голос
(знадвору)
Хто там є?
Служебка
(до лицаря тихо)
Мовчи!
(Голосно.)
Се я
прийшла дать їсти свиням.
(Тихо до лицаря.)
Лізь туди,
в закуту, не ворушся, а як часом
хто стане приглядатись, то ти хрокни,
подумають - безрога.
Лицар
Ти здуріла?
Служебка пхає його в закуту, він падає туди через низьку загороду, в ту хвилину хвіртка з загородки відчиняється, увіходить пастух.
Пастух
Чого ти тут з безрогами воюєш?
Служебка
Коли ж урагові такі прокляті,-
як вирвуться, не заженеш ніяк.
Пастух
Та хочеться ж і їм на погулянку.
Оце сьогодні випущу все бидло,
нехай провіється. Пустити й вас, свинчата?
Служебка
Куди пустити? Хто ж їх випускає?
Пождав би [ти] вже краще до весни.
Пастух
А чим же не весна тепер? Поглянь,
як сонце світить над безлистим гаєм,
от-от неначе вискочать бруньки,
я навіть на прогалині фіалку
одну знайшов і «гусячі лапки».
Служебка
Яка весна? Чи світ навспак поверне?
Пастух
Побачимо. Та вже, сказати правду,
погода там погодою, а то
звеліли ще й для того вигнать бидло,
щоб скрізь почистити.
Служебка
Тут чисто й так.
Пастух
Не знаю, люд навколо нарікає,
що від хлівів розходиться зараза,
що дихати не можна, що вода
затхнулася в криницях і джерелах,
бо всі вони почерез хлів течуть.
До короля щодень приходять скарги
(ти знаєш, люди стали непокірні),
а вкупі з тим і чутки, що в хлівах
по темних закутках не трудно заховатись
тим лицарям, що не бояться бруду.
Ну, от король і наказав почистить
хоч так, про людське око, та помацать
по всіх кутках гарненько.
Служебка
Я
