Ясні зорі - Грінченко Борис

Що це я?
Я не про це,— про помсту думать мушу.
Що ж думати? Ой Боже мій, горить
Душа моя!., сама уже не знаю,
Що мушу я робити... що почати...
Побачити його ще хочу я…
Щось думала я ще... Ой, Боже мій!
Навіщо він мене покинув, зрадив?!.
Навіщо він не пожалів мене?!.
(Ридаючи, схиляється на груди Фатимі.)
Завіса
П'ЯТА ДІЯ
Похмура тюрма. Вгорі малесеньке віконце з ґратками. Праворуч у кутку якась примостка.
ВИХІД І
Ліворуч, назад сцени, сплять Невільники, лежачи долі. Праворуч, на примостці, сидять Дмитро, Олена й дід Панас.
Панас
Минає ніч. Держать нас у тюрмі,
А голови іще на в'язок цілі.
А нахвалявсь догляда, що утнуть
Нам їх кати... а декому по оку
Геть випечуть... Оттако утекли!..
Воно б дарма, якби тебе, Оленко,
Тут не було... А все ж ти не сумуй:
Всім тільки раз, дитино, умирати!..
А може, ще пошле нам щастя Бог,
Що і живі зостанемось: без Його
На світі цім не робиться ніщо.
Олена
Ні, годі вже! Немає вороття!..
І я мою дитину любу, сина
Ніколи вже на руки не візьму,
Не пригорну маленького до лона,
Цілуючи!.. Ой, Боже-світе мій!..
Якби сама я тільки умирала,
То легше б це... Тепер же сталось так,
Що я його (на Дмитра) моє кохання й щастя,
І вас усіх до смерті довела:
Я б не прийшла, то не було б нічого.
Панас
Оттак скажи!.. Однак тікали б ми,
То все одно того б ми не минули...
Дмитро
Це винен я: якби я не грішив,-
Не так воно тоді б усе складалось…
Простіть мене!.. А ти мене найбільше,
Єдиная, прости, що я збавляю
Тебе життя!
Олена
О, Боже правий мій!
Я ж смерть тобі з собою принесла!..
Дмитро
Як згадую, де був я і куди
Я міг зайти і чим я міг зробитись,-
Горить моє обличчя з сорома!
Ні, краще смерть, аніж таке життя!
А ти мене від його врятувала
І від гріха найгіршого, від зради,
Ти доброю рукою одвела.
Я дякую, єдина, вірна, люба!
Ти доброго та чесного життя
Вже не могла мені назад вернути,-
Дак ще мені зосталась чесна смерть.
Панас
Так, синку, так, бо смерть усяка ліпша,
Аніж стидке та зраднеє життя.
Як не судив Господь нам умирати,
То не вмремо й тепер, хоч близько смерть;
Коли ж звелить, то це вже неминуче...
Не винен тут ніхто, бо це сам Бог...
Утіштеся, дітки, не нарікайте!
Спочиньте ще!.. І я піду спочить...
(Іде ліворуч і лягає з невільниками.)
Дмитро
(До Олени.)
І я б умер, життя не пожалівши,
Якби й тебе на смерть страшну не вів.
Якби могла ти знов щаслива жити,
Вернувшися додому в рідний край,
Старенькую там доглядати матір
Та одинця кохати сина й тим
Маленькому всю душу напоїти,
Чим батькові його ти напоїла,
Щоб зрісши він, за батька й рідний край
Як лицар став,— я вмер би з упокоєм
У цій тюрмі. Тепер же смерть твоя
Мені докір, мій непрощений гріх.
Олена
Ні, Дмитрику: Бог милосердний може
За смерть таку простити всі гріхи,
І на тому нас не розлучить світі,
Як на цьому докупи звів на смерть.
Дмитро
Коли і там Господь нас не розлучить,-
Не страшно нам і смерті,— хай іде.
Чути, брязкає замок, одчиняються двері.
Олена
Оце вона прийшла-уже до нас.
ВИХІД ІІ
Аміна ввіходе й спиняється спершу біля порога.
Аміна
Як темно тут... Не бачу я нічого...
А! ось де ви: укупці сидите!..
Прийшла до вас поласувати я,
Поглянути, як ви тут перед смертю
Милуєтесь... Кажіть мені спасибі,
Що вас отут докупи я звела!..
А чом же ви не кажете нічого,
Не хочете подякувати? га?
Дмитро
Тобі того, щоб тіло вбити, мало,
Дак ти прийшла ще й душу нам вразить?
Аміна
А чом же ні? А ви хіба жаліли
Усе мене? Ти, зраднику, жалів?
Ти не вразив?
Дмитро
Так, правда, я караюсь
За вчинок свій. Я дуже помиливсь,
Зробив я гріх: на тебе очі звів…
Я мусив так ніколи не робити...

Аміна
Ха-ха-ха-ха!.. Якої він співа!..
Ну, зраднику, скажи мені ти щиро:
На кого це ти проміняв мене?
Хіба вона така, як я краса?
Чи з нею ти мене рівняти можеш?
Дмитро
В душі її великая краса.
Ти хвалишся обличчям, що сп'янила
На мить одну та й годі, а тепер
На смерть мене даєш немилосердно.
Вона ж бо так зо мною не зробила,
Хоча її я й тяжко уразив.
Намучившись, вона мене знайшла:
А ні шляхів далеких не злякалась,
А ні країн чужих,— сюди прийшла...
І не любов вона зустріла,— зраду,
Та, добрая, не метилась, а простила!
Аміна
Еге, хвали, хвали!.. Але ж за те,
Що я така погана, а вона
Такая то вже гарна,— я і знищу
Її, таку вже гарну... Я баші
Її віддам,— йому на втіху буде,
Із неї він знущається нехай;
А як уже зганьбить її до решти
Тоді звелю її в мішок зашити
Та й кинути у море. Що? Гаразд?
Скажіть, чи так вам буде до смаку?
Дмитро
Ой, Боже мій!.. Олено, серце, бідна!..
Олена
Ні, Дмитре, ти того не бійсь ніяк.
(До Аміни.)
Я думала, що ти таки людина,
Аж бачу — ні! Ти в людськім тілі зло
Безмірнеє, лихе... Та я зробити
Не дам тобі того, що хочеш ти:
Мене баші не можеш ти віддати,
Бо зараз же я розкажу йому,
Що ти його ізрадила,— тоді
Вже не мене — тебе в мішок зашиє
І втопить він. Сама це добре знаєш
І ти баші мене не віддаси.
Дмитро
Я сам про це, про наш з тобою гріх,
Кричатиму, як виведуть на страту,
Благатиму башу мене скарати,
Її ж відсіль додому відпустить.
Аміна
Чи ба! Вони це зрозуміли добре!
Ну, не віддам її баші, але ж
Звелю убить обох вас тут, в тюрмі,-
Хіба вже так вам байдуже про смерть?
Дмитро
До неї ми уже наготувались,
То нам вона і не страшна тепер.
Олена
Та й роду ми козацького і смерті
Вже звикли ми у вічі зазирати.
Тим часом дід Панас, голосної розмови дочувшися, підводиться й встає; за їм прокидаються й інші невільники.
Дід Панас
(ставши перед Аміною)
Чого сюди прийшла ти, зла людино?
Іди відціль!.. Готові ми на смерть:
Своїм катам скажи — нехай ідуть,
Сама ж до нас ти не мішайся більш
І не займай огидними словами
Ти нам душі!.. Йди, зраднице, відціль!
Аміна
Гаразд, піду... Хай з вами кат говорить!..
Дід Панас
Нам ліпший кат, ніж бачити тебе.
Невільник 1
Мерзеную лукавую змію!
Невільник 2
Бодай би ти й на світ не народилась!
Невільник З
Вродившися ж, пропала той же час!
Невільник 4
Бодай тобі і сонце не світило!
Невільник 5
Щоб люди скрізь усі тебе кляли,
Де ти ступнеш, де словом озовешся!
Невільник 6
Щоб і земля не приняла тебе!
Аміна
(поступається назад і мов хоче оборонитися рукою)
Завіщо ви так кленете мене?
Невільник 1
За те, що ти ізрадила своїх.
Невільник 2
Стоптала хрест і рідний край під ноги.
Невільник З
І нас усіх на муку віддала.
Аміна
Робити зла я не хотіла вам,
Це я його (на Дмитра) хотіла накарати.
Дмитро
Так ти мене самого і карай,
А їх пусти,— вони ж усі невинні.
Пусти й її: чим винна єсть вона,
Що викупить мене прийшла з неволі
Не знаючи нічого, що тут є?
То ж тільки звір не може розібрати
Хто винен є, хто ні, і рве усіх,-
Людина ж ти, повинна розуміти!
Дід Панас
Грішила ти, а ми за гріх гидкий
Своїм життям повинні заплатити!
Хай наша кров на тебе упаде
І хай поб'ють тебе невинні сльози
Батьків старих, бездольних матерів,
Дітей малих пташат посиротілих
Братів, жінок і сестер-жалібниць
Отих усіх, що плакати по нас,
Безщаснії, рвучи волосся, будуть
І проклинать зрадливую тебе!
Аміна
Ні, Боже мій!... Не так!.. Ці сльози, кров —
Це не моє... того я не хотіла…
Не хочу я...
Дід Панас
Але зробила те!
І дожидай Господнього ти грому!
Як гадину роздавить Бог тебе:
І на цьому тебе скарає світі,
І на тому!..
Невільник 4
В пекельному вогні
Щоб мучилась, не знавши відпочину!
Невільник 5
Бо так і Бог, як ми, тебе прокляв!
Невільник 6
І не простить!
Невільники
Будь проклята навіки! Будь проклята!.. Будь проклята!..
Дід Панас
Амінь!
Аміна
О, Господи!.. Стривайте!
Не кляніте!.. Я бачу вже: грішила я...
Але ж Мене страшне нещастя пригнітило,
Неволею стоптала віру й край...
Дід Панас
Та волею ти потім панувала
І волею в неволі нас держиш.
Дмитро
Невже в душі і крихітки нема
Ані жалю, ні милосердя в тебе?
Не хочу ж я від кари утекти:
Бери мене,— як схочеш, так і муч,
А їх пусти, нехай того не знають.
Дід Панас
Коли б тебе турецькії розкоші
Не надили,— ти з нами б утекла,
А не була б сама у цій неволі
І нас катам не віддавала б ти!..
Олена
Згадала б ти, як люба рідна ненька
Тебе малу до лона пригортала,
Як батенько дочку свою кохав...
Аміна затуляється накриттям.
Сестриченьку і братика згадала б...
Згадала б ти найкращий в світі край:
Сади-гаї, квітчасті наші луки,
Широкий степ... могили на степу,
Козацькії високі могили...
Дніпро старий... Ой, Боже правий мій!
Якби ще раз почути рідну пісню,
Послухати, як верби там шумлять,
Побачити, як сяють наші зорі,
Обнять синка маленького...— тоді
Хоч і вмирать!..
Аміна
(ридаючи)
Ой Боже! Боже мій!..
І ні рабів нема там, ні невільниць...
І вільною я там була, зросла...
І проклята... і проклята навік!..
Дід Панас
Коли тобі в душі не вмерла правда,
Коли вона прокинулась, встає,
То не барись, покинь гидке життя,
Покинь чуже, усіх цих бусурменів,
Вернись назад до рідної землі!
І там свій гріх спокутуй щирим серцем,
То Бог простить.
Олена
(підходячи до Аміни)
Еге, простить усе…
Аби сама того схотіла тільки,
Вернулася душею до своїх
По щирості... Давно ти у неводі?
Аміна
Вже п'ятий рік...
Олена
Така ще молоденька!..
І забрано від рідних, дорогих,
І кинуто серед чужих!.. Адже
Зосталися у тебе батько й ненька?
І любий брат? Сестриця-жалібниця?
Аміна
О, краще цить, не згадуй ти того,
Що вже воно не вернеться повік,
Про що мені і думати не вільно!
Олена
О, вернеться!.. Все можеш ти вернуть…
Аміна
Ні, пізно вже!.. Бо я зламала віру
І туркові я жінкою була,
Людей своїх я мала за рабів,-
Вернутися у рідний край такою
Не можу я: мені не буде щастя.
Олена
Кинь ці думки! Воно минеться все,
Забудеться усе і буде так,
Мов ти на світ ізнову народилась.
Не одвертайсь!.. Послухайся мене!
Я як сестрі тобі добра бажаю.
Аміна
Мені добра бажаєш ти? Мені?
А я ж тобі приготувала смерть!
Бо вернеться баша і буде кара.
Олена
Так Бог судив!.. Не буду я клясти
Тебе за те! Сама я жінка й знаю,
Як тяжко те знести, що ти знесла.
Дмитро
У справі цій тут винен тільки я...
Я каюся, панове-товариство,-
Я согрішив і вам біди завдав
Своїм гріхом... Я каюся, Аміно,
Що я й тобі занапастив життя...
Аміна
О цить бо, цить!.. Болюче не вражай!..
(До Олени.)
На ключ, візьми!.. Одімкнеш хвіртку з саду..
А там байдак... На волі всі!.. Ідіть!..
Дід Панас
І ти іди, тікай із нами вкупі!
Ми вернемось ізнов на ясні зорі
У рідний край, на тихі води... Знов
Побачимо своїх...