Отак загинув Гуска - Куліш Микола

І така ж тиша, що жодної революції, все чути і нічогісінько не чути!

Гуска. Як це, між іншим, все чути і нічого не чути?

Івдя. А так, голубе, що вам усе чисто буде чути, а вас нікому не чути.

Гуска. Ну от! А ти не вірила, Івдонько, що є ще на землі куточок природи, де не існує революції в природі... (До Кирпатенка). Між іншим, як це образовано сказано, ГГєре Панасовичу! Як високорозумно! Простому розуму так просто неподвідомственно-с! Спасибі за порятунок! Ще раз спасибі!..

Кирпатенко. Не варт я такої піднесеної подяки, Саватію Савловичу!

Гуска. Ні! Ні! Ви більшого варті! Цілого подячного молебня з "Тебе, бога, хвалім", пам'ятаєте? (Проспівав упівголоса). Невже ж таки безлюдний, П'єре?

Кирпатенко. З часів запорозьких жодної ноги, крім моєї вчора, не ступало!

Гуска. І можна крикнути?

Кирпатенко. Будь ласка! Я вчора кричав тут цілий день.

Гуска (смакуючи). Що ж його крикнути, га? (Прокашлявшись). Хочеться зразу все! Ні! Не треба всього! На пробу я крикну замість усього поки що... го-го. (Нерішуче). Го-го! (Прислухавшись, голосніше). І-го-го! (Зрадівши, на весь голос). Га-го-го-го-о! (Насварившись на когось). Заждіть! Я ще крикну не так, ого-го! (До човна, на своїх). Вилазьте! Нас урятовано! (Заспівав голосно).

Настонька й Охтисонька підхопили: "Тебе бога хвалим, тебе господа ісповєдуєм".

От тільки холодно дуже в природі. Бр-р-р! І сиро, між іншим. І комарі, як за третьої кари єгипетської.

Охтисонька. Зате тут, подивіться, як поетично! Далеко від дому. І сонечко он сходить, а вдома ніколи. А водяні лілеї які! Ніби блюдця з медом на блакитному столі, га?

Кирпатенко (вдячно до неї). Ви сьогодні — сама поезія, Охтисонько! (До Гуски). А од холоду й комарів можна буде огонь розпалити. Ватру! Багаття!

Охтисонька. Ах, яка це симпатична пропозиція! Огонь! Ми квіток нарвемо-нарвемо і грітимемось.

Христонька (ревниво черк-черк. Сестри прочитали). З квітами в руках та руки гріти — і це поезія! Ха-ха!

Охтисонька. А ти мовчи, коли мовчиш! Прозаїка!

Секлета Семенівна (виходячи з човна). Дєвоч-кі! Без вираженій! Без вираженій-ка... (Послизнулась і упала). Жах, я упала!

Кирпатенко кинувся до неї, допоміг устати.

Доньки. Ой мамонько! Ти закаляла собі плаття!

— Закаляла, ой!

— Дивись, які плями!

— Ой, плями які!

Секлета Семенівна. Ой, яка я мучениця! Яка трагічниця! Вже й з революції вискочила, а мені все не щастить. Плаття, найкраще моє плаття, довоєнного муару, по п'ять сорок, мадам Дора Мойсіївна Франсе шила, і ніколи ж воно мене не повни-и-ло...

Гуска. Хто ж таки, їдучи рибалити, в бальове плаття виряджається, макітро? Перед жабами чи оцими вербами думала показатися?

Секлета Семенівна. І не перед жабами, і не вербами, а може, тут котрий благородний мужчина теж од революції втік і на човні повз нас пливтиме, як ти цього не розумієш? Крім того, не забувай, що я женщина обморочная, а тут революції, щоб стримуватися, вже нема, і дівчатка у мене вдалися — май це на увазі!.. Ну за що ти мене образив макітрою? За віщо?

Гуска (до Кирпатенка). Женщина питає — значить, вона знає, сказав якийсь філософ, і це правда. Мужчина питає — нічого не знає, скажу я. Ну за віщо, наприклад, страхає вона ще й обмороком?

Секлета Семенівна. За макітру! Я в монастир утечу! Я в башту замуруюся і помру за макітру!

Хростонька й Онисонька вже почали ойкати.

Я хочу померти! Дайте мені смерті {.(Раптом з справжнім жахом). Ай! Павук! Він мене хоче вкусити!..

Кирпатенко. Це не павук! Це просто павучок. Маленький ткачок-павучок. Він не кусається. Ось я беру його в руку і... (Знявши з неї павучка, кинув на землю).

Івдя (похапливо роздавила ногою). Як можна, щоб він не кусався? На те він і павук, щоб кусався...

Гуска (переляканий). Ху-у!.. Краще б тебе вже обморок узяв!

Секлета Семенівна (дивиться в траву). Ай! Он щось у траві сидить! Стрибає! Скорпіон]

Кирпатенко (теж переляканий). Де?.. Ху-у! Та це жаба!..

Секлета Семенівна. Простіть, що жаба! Я вперше біля річки. Яка я справді трагічниця!

Кирпатенко. Заспокойтесь, Секлетіє Семенівно! Заспокоїтись треба, Саватію Савловичу! Візьміть свої нерви в руки, як віжки, напніть і керуйте собою, поки ми переїдемо скелі й провалля більшовизму.

П и с т о н ь к а. Як це поетично сказано!

Охтисонька. Я перша хотіла сказати — як це поетично сказано.

Кирпатенко. Чого ми приїхали сюди, панове? Під моїм керуванням? Ми приїхали сюди, щоб перепочити, набратися сили для подальшої боротьби з більшовизмом та його агентурою за нашими стінами. Бо ми справді на острові, і на нас дивиться вся Європа, як на свій Кронштадт від більшовиків...

І в д я. Ну чисто ж як святий Іван Кронштадтський кажуть!

К и р п а т е н к о. Дак нумо набиратися! Надимайте груди, як кораблі вітрила! Набирайтеся побільше кисню тут, щоб побільше видихнути вуглекислоти там! Ми мусимо їх передихати! Дихайте, панове! Дихайте! Дихайте!

Гуска (до жінки). Чуєш, що каже П'єр Опанасович, есер і вождь наш благородний?

Секлета Семенівна. Чую.

Гуска. Тож не витівай обмороків, а дихай! Бач, яка ти нервовая стала після революції, що вмерти вже хочеш, а павучка боїшся, жабок не пізнаєш. Дихай! (До всіх). Дихайте всі! Чуєте? Розходьтеся й дихайте!

І всі, розійшовшись, задихали.

Кирпатенко й Охтисонька, дихаючи, перші відокремились. Зайшли за кущі.

Кирпатенко (узявши її за руку). Ви сьогодні, Ох-тисонько, "как цветок голубой среди мертвой зимы"!

Охтисонька. Ах, як це поетично сказано! Бо мені таки справді трошки холодно. Вам, мабуть, теж?

Кирпатенко. Ні! Ні! Бо я запалив у серці огнище кохання, і воно мене гріє, палить, милая Охтисонько!

Охтисонька. Як це поетично сказано. А чого ви тремтите?

Кирпатенко. Мені мало одного огнища. Мене тягне до вашого. Люба Охтисонько! Ви запалите його для мене? Неспалиму вашу купину?

З

Із-за кущів з'явилася Христонька. Черк-черк. Охтисонька (рішуче). Дзуськи!

Христонька до Кирпатенка черк-черк. Кирпатенко розвів руками, мовляв, нічого не розумію. Христонька подумала, подумала і таки надумала. Виламала очеретину і черк-черк на піску. Кирпатенко прочитав:

— П'єре! Ви спасли папоньку. Я хочу вам подякувати.

Кирпатенко (підлещений). Ну що ви, люба Хрис-тонько Саватіївно, що ви!.. Не вартий я... Так просто, знаєте, набігла ідея про цей острів. Хоча, кажуть, всі великі ідеї виникають з простого, але я не звертаю собі на це уваги. Будь ласка!

Христонька черк по піску, черк.

(Прочитав). Але я хочу подякувати вам не просто, а так, як шепнув мені таємничий голос — без третіх очей...

Охтисонька. Німі не можуть так писати! Крім того, папонька казав, щоб ми дихали, а ти що?

Христонька розсердилась, тяжко задихала.

Але папонька сказав, щоб ми розійшлись і дихали, а ти як дихаєш? Я з тобою розійшлась, а ти як? (Погукала). Папонько! Папонько! Христонька не хоче розходитись!..

Христонька (погрозливо черк-черк). Пам'ятай же ще раз, ідійотко, і це вже востаннє!.. (Пішла).

Охтисонька. Ще раз од ідійотки чую і теж востаннє!.. (До Кирпатенка). Не звертайте, П'єре, на неї уваги, бо я перша ще вчора надумала подякувати. Я вийшла в садок і думала, думала, як я вам подякую. Я подумала так. Скажу: "Милий П'єре, ви спасли папоньку, я хочу подякувати вам". А Христонька підслухала, як я думала. Вона у нас взагалі любить підслухувати. Мовчить, її не чути, а сама все, все підслухує.

Кирпатенко. Як же ви хочете мені подякувати?

Охтисонька. Як? (Стала в позу дякувальнщі). Милий П'єре!..

Кирпатенко. А далі?

Охтисонька. Ви спасли папоньку.

Кирпатенко. Далі?

Охтисонька. Можна вам подякувати?

Кирпатенко (простягти руки). Ну?..

Охтисонька. Дякую вам.

Кирпатенко. І все?

Охтисонька. А як би ви хотіли?

Кирпатенко. Як? (Узяв її за руки і тільки зібрався поцілувати, як тут...).

4

З'явилася Устонька і промовила:

— Милий П'єре! Ви спасли папоньку. Я прийшла подякувати вам за це. Я прийшла подякувати ніби з порожніми руками, але коли придивитесь, то я принесла мою руку для вас і серце... Звичайно, я знаю, що я найстарша за всіх, але знайте, П'єре, що я така, яка й була. А коли я така, яка й була, то й далі буду така, а Настонька, Пистонька, Христонька, Хростонька, Онисонька й Охтисонька уже не такі, які були, і через те скоріше за мене постаріються.

Охтисонька. Нічого подібного! Я теж яка була, така й є і буду!

Устонька. Крім того, я перша в домі помічниця і варю каву, як ніхто.

Охтисонька. Ая ще краще варитиму!

Устонька. Крім того, я можу зарізати курку, а Настонька, Пистонька, Христонька, Хростонька, Онисонька й особливо ти, Охтисонько, ще й досі боїшся. Крім того, я дуже скромна, кажуть мамонька, бо все одно, сказали допіру вони, перша з нашого дому вийду заміж я! (7 пішла).

Охтисонька. Нічого подібного! П'єре! Не звертайте на неї уваги. Вона зовсім не скромна. Вона як спить, то скрегоче зубами. Крім того, вона підмощує собі бюст...

Кирпатенко. Всю мою увагу я оддав уже вам, милая Охтисонько, і тому не бачу нікого, крім вас, і нічого більше, крім вас. Ви притягли мою увагу, як магніт залізо. Мене, терориста-есера, тягне до вас, як дитину до материного бюста... (Узявши її за руку, потяг до себе).

Охтисонька (раптом пальчиком). Цс-с-с!..

Кирпатенко (пошепки). Знов хтось іде?

Охтисонька. Комар! На вас хоче сісти той комар! (Прогнала комара і погналась за ним). Ловіть його! Убийте його, милий есере П'єре.

Кирпатенко женеться за комаром, але ловить її. Пригортає до себе. Тільки хотів поцілувати...

5

Як тут набігла Настонька:

— Папонька дозволив співати старорежимних романсів і казати "ланове". Милий П'єре! Ви спасли па... (Побачивши Охтисоньку в обіймах). Ой... Невже ти вже?

Охтисонька. Що?

Настонька. Віддаєш усе, що пообіцяла?

Охтисонька. Нічого подібного! І як тобі не соромно! Це П'єр... учив мене дихати.

Настонька. А як я спитала у папоньки, чи можна вже співати наших романсів, а він як сказав — можна ще й "панове" казати, то я трохи не вмерла, що невже ж уже? А серце: так! Ій-богу, вже П'єр спас папоньку од революції, біжи мерщій, мерщій подякуй! Милий П'єре! Ви спасли папоньку, так?.. Я хочу вам подякувати. Мерсі... до гроба! І все, що обіцяла, теж до гроба... Навчіть і мене дихати, П'єре!

Кирпатенко. Ви й так дихаєте, як ковальськшї міх.

Настонька. Так? А я ще дужче вмію. Тільки щоб дужче вийшло, треба, щоб хто-небудь сказав мені про що-небудь тет-а-тет, милий П'єре.