Отак загинув Гуска - Куліш Микола

Гм-м, чортяка!

Хростонька. П'єре! Спасіть папоньку, і я вам за це оддам...

Онисонька. Все оддам за папоньку, спасіть, П'єре!.. Хростонька. Я перша сказала! Онисонька. Я! Я!

Охтисонька. Нічого подібного! Я перша за всіх вас... П'єре, милдй, спасіть папоньку, сказала, і я оддам все, що ще Христонька хотіла оддати, от!..

Настонька. А я зараз і все те, що не тільки ти і Христя, а ось Хростька, і Ониська, і хай Устонька, і хай Пистька, я все те сама оддам, аби тільки спасти папоньку!

14

Ускочила Пистонька:

— П'єр ще не утік?.. Боже! Івдонька сигнали!.. Дає, ой, уже!.. Агент вертається!.. Маргаритка хрокає!.. Заливається!.. А папонька... (Та й задихалася).

15

Ускочила Устонька:

— Уже агент!.. Івдонька!.. А Маргаритка!.. Папонька!.. (Теж задихалась).

16

Ускочила Христонька. Черк-черк — сестри прочитали:

— Щоб ти (на Охтисоньку) знала, ідійотко, що бог тепер послав П'єра лише задля папоньки... він назад іде!

17

Сам не свій ускочив Гуска.

— Сонечко світило, і раптом нема, пташки десь співали і враз всі поніміли, одна жовта тиша й жах! Себто Івдя сигнали дає, що агент вертається! Іде! А Маргаритка хрокає! Чуєте? Ще дужче хрокає! На всю Росію хрокає! Боже мой! Боже-с!.. Казав, між іншим, дурелі — краще заколоти. Дак ніт же! Приховати, поки мине революція. Не мине вона, не скінчиться вже, мабуть, ніколи, П'єре, га? То спасіть мене, П'єре! Урятуйте! Себто скажіть, що робити? Що робити?

Кирпатенко. Перше — заспокоїтись треба, Саватію Савловичу! Заспокоїтись треба — це найперше. Міцно й спокійно триматись треба! Стати отак і стояти!..

Гуска. Пам'ятники, що вже спокійно і міцно стояли, а й їх поскидали!..

Охтисонька. Хочете, папонько, я вам валер'янки замість мами накрапаю?

Гуска. Спасибі, дурелько! Себто ти думаєш, що валер'янка од революції спасе? Ви дайте мені таких крапель, таких ліків дайте, щоб революція перестала! От!

Кирпатенко. Стати й стояти отак, прикинувшись і удаючи з себе, що ви теж за революцію, за соціалізм етцетера, розумієте? Як, наприклад, я (ставши в позу): "Товариші! Про що писав Карл Маркс? Карл Маркс писав, що труд і капітал є труд і капітал, і я давно за це". Ви розумієте? Найкращий руль в житті — це наш язик, Саватію Савловичу. З ним можна перепливти яку завгодно революцію, до РиКаПи пристати, власний будинок конфіскувати і в оренду здавати. А для цього перш за все почепіть ви плакати, портрет Карла Маркса, червонї прапорці де тільки можна...

Онисонька. У Кияшок так і зробили, папонько. Навіть на Мурку червоного банта наділи,— це кицька у них,— на клітку з канаркою теж...

Гуска. Не зможу! Уб'ю... кішку й канарку! День потерплю, а тоді уб'ю... Не зможу я такого удати, між іншим. Язик мій — ворог мій. Наприклад, щойно про кішку тільки щось таке подумалось, а вже язик вибовкнув — уб'ю! Я коли сплю, то, між іншим, у сні говорю. 1 сонний більшовиків лаю. Наприклад, три дні тому Секлетія Семенівна чула — за календар на них сонний кричав і лаяв. Ви подумайте — скасували старий календар, меню і погоду за Брюсом!.. А який учений був! Скажіть мені, де поділи Брюса? Де Брюса поділи? (Трохи не плаче).

Кирпатенко. Гм... Брюса давно вже на світі нема, Саватію Савловичу. Він, здається, помер ще за Петра Першого...

Гуска. Нічого подібного! Ви з Києва і нічого не знаєте. У підвал, між іншим, засунули Брюса. Мені навіть про це снилось. Того і спати не можу. Мені навіть захворіти тепер не можна, бо хворий я блуджу словами і можу про все секретнее висказати, а він підслухає, почує, га?..

18

Ускочила Секлета Семенівна:

— Ой, горенько! Ой! Ой, розбилося дзеркало!

Жахлива пауза.

Гуска (підземельним голосом). Яке? Секлета Семенівна. Те! Велике! Що на горищі сховали. Свічадо!

Христонька (черк-черк). Ой!

С ес т р и (заскимніли). Ой, як же тепер без дзеркала?

— Ой, будемо, ой!

— Ой, де ж ми тепер себе побачимо?

— Перед тим, як іти куди, ой!

— А як прийти, ой?

— Бо тільки ж у дзеркалі й життя було, ой!

Гуска. А... може, це тобі приснилося?

Секлета Семенівна. Ой, навпаки! Мені приснилося, що воно ціле, а полізла подивитися — розбите. Упало на срібний самовар і розбилося.

Г у с к а. От що наробила революція й більшовизм, га? Розбилося найкраще дзеркало! Свічадо, між іншим! Розбито наші власні відбитки, себто наші ідеали-с, бо де я тепер побачу себе, де? А Маргаритка хрокає? Коли ж цьому край буде? (Раптом). Городово-ой! (Жахнувся). Ой! Ой, що я сказав? Що я сказав?

Кирпатенко. Ви крикнули "городовой"!

Г.уска. Жах! А хотів сказати "боже мой!". Коли ж яке життя було! Яке життя! На кожному розі стояв городовой і золота тиша. А ниньки замість них лозунги, плакати, од яких хочеться плакати й плакати...

19

Ускочила Івдя: — Вертається з бомбою!

Гуска (в розпачі). Божевой! Божедовой! Пощо залишив мене? Векую мя отринув єси? (Став навколіна і заспівав за мотивом— церковного концерту). Вску-ю мя отринув єси? (Устав). Визнаю Радянську владу до отказу, аби було тихо. Так! Мені нехай цар чи соціалізм, щоб тільки було тихо. П'єре! Зробіть так, щоб було тихо! Спасіть мене од цього неспокою, від снів злопоганих, од революції спасіть!.. (До Івді, на двері). Прийшов?

Івдя. Ще! Але зараз буде. Підійшов до мене й питає: "Де тут можна здобути чаю? Де самовар?" А сам як затруситься та як клацне зубами! Глянула, аж в руках у нього щось кругле й залізне. Бомба!

Гуска. Я ж мишка, сіренька мишка. А життя — це кіт. Чотири коти по кутках. Коли ж прийде амністія? Куди мені сховатися?.. (До Кирпатенка). Візьміть мене до Києва!

Кирпатенко. Я сам утік із Києва. Ой, що я сказав?

Гуска. Ви сказали, що втекли із Києва.

Кирпатенко. Нічого подібного! Навпаки! Я хотів сказати навпаки. Бо доведеться, мабуть, зробити навпаки. Але... (Тихше). Заждіть. Ідея! Ідея, Саватію Савловичу, спасенна ідея! Я оце зайшов до вас, щоб ви попросили у вашого кума човна порибалити. І ось ідея! Хочете відпочити? Хочете спокою? Золотої тиші?

Гуска (як до бога). П'єре!

Кирпатенко. То даваймо тоді завтра вранці рушимо човном у плавні, ніби ми по рибу. Я там уже був і наглядів одне місце. Уявіть — тихий, безлюдний, невидимий острів. З одного краю верби, а з другого очерет, а посередині небо, метелики, квіти. Я назвав його блаженним островом...

Гуска. І жодної душі?

Кирпатенко. Ані півдуші! Ідеальна, золота, нечу-вана тиша й благодать, як...

Івдя (засичала од дверей). Прийшов!

Секлета Семенівна. Пресвятая богородице!

Кирпатенко (пошепки). Як у богородиці за пазухою.

Охтисонька (пошепки). І мене візьміть з собою, папонько і П'єре!

Доньки (наввипередки, теж пошепки: Христонька черк-черк):

— І мене!

— Мене і!

— Не те, а ме!

— Ме!

— Не!

Секлета Семенівна. І мене, Савасику і ГГєре!

Гуска (засичав). А хто ж дома зостанеться? Вдома хто? З Маргариткою, наприклад, хто? А як ще залишиться горище і все те, що там, наприклад, і все те, що тут, між іншим, га?

Всі принишкли.

(По паузі). То ніхто про це не подумав, а всі зразу ме-не-не!

Секлета Семенівна. Я думаю, що Івдоньку можна буде залишити, Савасику. Вона догляне, й селянка вона.

Івдя. Ой, не можу, воздуховная! Страхи на ура, як блохи, піднімають. Та й мене візьміть, голубе йорданський. Бо нехай хоч яка там тиша, а треба буде дослухатися... А я така, що до землі вухом припаду, то за сорок верстов чую...

Секлета Семенівна. Тоді можна буде куму Ага-пію Пилипівну попросити, щоб вона постерегла і Маргаритку доглянула — ще краще! Бо у неї є мандат, себто в Ісая Африкановича, її чоловіка, що служить в совнар-хозі й через те позбавлений конфіскації і реквізиції. Недавно, між іншим, Кияшки їздили до тітки, то вона стерегла з мандатом. Поїдемо, Савасику, га?

Кирпатенко. їдьмо, Саватію Савловичу! Юшки наваримо!

Охтисонька. Квіток нарвемо!..

Онисонька (наввипередки). Незабудок!

Доньки. Я шовкові панчохи надіну!

— Я блакитну блузку!

— А я комбіне!

Гуска (думаючи). А дещо можна буде взяти й з собою, думаю і ще подумаю я. Спасибі вам, П'єре, за кинутий мені з висоти вашого розуму якір порятунку, за те, що виводите мене, як похованого Лазаря, з печери на блаженний острів. Ви тепер мій вождь і спаситель!

Кирпатенко (підлещений). Не вартий я, любий Саватію Савловичу! Гомо сум ет нігіль гумані а ме аліенум путо — я така ж людина, і все людське мені не чуже. Навпаки, сам шукаю подібних людей. Я (Гусці на вухо) київський есер...

Гуска. Цс-с-о!

Івдя (од дірочки). Читає й воду п'є. Гуска. Люблю тепер есерів, як самого себе! Люблю і вірю! їдьмо! Взавтра! На блаженний острів! Охтисонька. Ура! Гуска (засичав). Цс-с-с!.. Івдя (од дірочки). Читає.

Охтисонька. Я не можу! Ми пошепки, папонько й П'єре! (Сичить пошепки). Ура! Сестри (пошепки). Ура-а!

Секлета Семенівна (пошепки). Савасику, ура! Всі (пошепки, одними губами). Ура! Ура! Ура!

Завіса

ДІЯ ТРЕТЯ

1

— Кш-ш-ш! Куди ти? А куди? Бережіться, Йордан* ський, на вас полетів! Воздуховная, заверніть! Мамонько, одженіть! Кш-ш-ш! К-ш-ш! Дужче махайте, кажу! Дмухайте! Хукайте! Дуйте на них! Робіть, між іншим, більше вітру! Вони не люблять вітру! (Сичали, дмухали, 'махали Гуски на комарів рано-вранці, допливаючи з П'єром Кирпатенком до блаженного острова в плавнях).

— От ми й приїхали, панове! (Сказав Кирпатенко П'єр і перший вискочив на берег).

Човен похитнувся. Хтось трохи не впав у воду. Кирпатенко, мокрий і спітнілий, бо він веслував, звернувся до Гуски:

— Вітаю, Саватію Савловичу! Ми на блаженному, безлюдному острові. Маєте одну природу. Революції нема. Революція, так би мовити, не існує тут у природі. Ґа? Містечко — цимес один! Первісний найтихіший цимес!

Г у с к а. От тільки чи є такая природа в революції, себто вищезгаданий цимес? Бачу по очах, що іще не вірить, сумнівається Івдонька. Ну що ж! Коли не ймеш віри, Івдуню, то злізь, побіжи, оглянь. Ной коли пристав ковчегом до гори Арарату, між іншим, то теж не повірив, аж доки не послав на вивідки голуба і той приніс йому маслинову гілку, ти розумієш, Івдонько?

Івдя. Нащо голуба, голубе мій, коли я сама ось голубкою побіжу, попурхаю, полетю і все чисто наперед огляну, щоб ви не сумнівалися через мене, голубе мій воздуховний! (7 побігла, залопотіла кожушинкою. За хвилину прибігла). Анікогісінько й нічогісінько не видно, й не чути, і не буде чути, голубе мій. Кругом отак вода, отак верби, а отак самісінька тиша.