Сава Чалий - Карпенко-Карий Іван

ружиною ти заснуєш своє гніздо і поведеш свій рід на щастя і добро усього краю.

Чалий. Думки твої летять, мов ластівка, легенько й прудко, немовби й справді легко так все те зробить, про що так гарно ти говориш!.. О, коли б я певність мав, що полегчу народні біди і що умовини мої пани додержать, то не вагаючись пристав би до Потоцького я зараз.

Шмигельський. Які ж твої умови?

Чалий. Щоб грецька віра благочесна на Україні лиш цвіла, а унія щоб і не пахла; щоб, замість панщини, платили люде чинш такий, який умовились платить, на слободи йдучи, і суд щоб рівний був для всіх!

Шмигельський. Такі умовини я сам Потоцькому поставив, коли згодивсь тебе до нього кликать. І ось ти маєш лист від гетьмана самого, в котрім умови ці він власною скріпля рукою. А крім того, сто тисяч злотих він тобі дає, маєтками значними наділяє і обіща шляхетство від короля. На лист — читай!

Чалий (читає). Так... лист з печатію гербовою... Правда, лист обіщає те, що кажеш ти! Що ж це зо мною? Мені здається, що я на матір руку піднімаю! Страшно мені стало, а лист цей пече мою руку!.. На — візьми його назад!

Шмигельський (берелист). Тобі дають такі умови, яких би ти й війною, певно, не добув, і ти вагаєшся? Не хочеш край оборонити від руїни, не хочещ сам з коханою дружиною своєю ізвить гніздо, не хочеш рід свій повести на щастя і добро усьому краю?! Ну, так скажи ж, чого ти хочеш? Я твій, куди мене ти поведеш, я з тобою скрізь піду; і тут, і там — я вірний твій слуга! Веди мене ти сам, куди ти хочеш!

Чалий. Не знаю, не знаю, не знаю! І там, і там провалля! Немає рівного шляху, яким привик ходить я!.. О ненько, моя рідна Україно! Невже ж тобі судилося весь вік топить своїх синів у братній крові, палить і нищить все вогнем затим, щоб, утопившись і потерявши діток славних, ти надівала знов ярмо і тяжко знов під ним щоб ти стогнала?.. Чи я ж того хотів, що сталось?.. Я керував стерном, до певної мети мій човен плив, а хвиля навісна стерно те вирвала із рук моїх і понесла на скелі гострі човен мій, розіб'є на тріски його і всіх братів потопить!.. Що ж мені тепер робить?.. Чи й мені сидіть на човні, щоб разом з другими втопитись, а чи боротись з хвилею і власними руками достати берега другого?.. Боротись! Боротись!.. Коли стерно із рук моїх однято і другому до рук оддано і бачу я, що човен поведуть на неминучу гибель, — я кидаю свій човен і випливу на другий берег сам! Так, так! На берег, на другий берег! І там ми будем рятувати: віру, народ і край від нової руїни! Давай сюди Потоцького умови! Я... іду! (Бере листа.) Там кохання, там слава мене жде!.. Прости мене, моя Україно, коли я помиляюся, а помиляючись, тобі печаль і горе нове принесу! Що хочу я народові бездольному служити — я в тім клянусь; коли ж помил у сам свою побачу, до тебе, нене, я вернуся таким же щирим сином, як і був, і всі гріхи спокутую я кровію своєю!..

Завіса.

КАРТИНА 3

Палац.

ЯВА І

Жезніцький і Яворський.

Жезніцький. Ну, як же пан живе в малжонстві? Шлюб є присмака, кажуть, до життя!

Яворський. Не вір, мій пане! Шлюб є така присмака, після котрої потеряєш смак до самого життя!

Жезніцький. О, коли б панові досталася Кася в жони, то, певно, він не те б сказав?

Яворський. Нехай боронить бог! Від старої Качинської — я тікаю в двір, а молода — сама б сюди тікала, бо тут кавалерів, як горобців у старій стрісі.

Жезніцький. То пан кобіт зна дуже добре.

Яворський. О пане! Надивився при дворах, бо я тут з молодощів.

Жезніцький. То нащо ж пан женився?

Яворський. А, пане, я женився з рощотом: пані Качинська — кобіта літня, її кавалери вже обминають, як хлоп порожі ю корчму, то я собі маю святий спокій, бо моя пані упада тільки за мною.

Жезніцький. Але то нудно!

Яворський. Зате безпечно.

Жезніцький. То в кавалерськім стані, як я бачу, найбезпечніше.

Яворський. Так... Кобіти люблять всі мужчин тілько у каварськім стані, бо для кобіти кожний кавалер є, пане, сирота котрого треба жаліть і ласкаво йому у вічі заглядать.

Жезніцький. А після шлюбу що?

Яворський. Кобіти знов шукають сироту.

Жезніцький. Ха-ха-ха! То краще я зостанусь сиротою.

Яворський. А хіба пан шлюб хотів узяти?

Жезніцький. Хотів було...

Яворський. Аз ким, цікаво?

Жезніцький. З прекрасною Зосею із Очеретного, коли пан зна, та, на моє щастя, гайдамака Чалий її вкрав.

Яворський. То щастя панське вже минуло, бо Чалий Зосю ту назад вернув додому.

Жезніцький. Невже?!

Яворський. То пан не зна? Вона тепера тут, у замку, — приїхала сьогодня, гостює у своїх і всім розказує немале диво; коли почує пан, то, певен я, — чуприна стане догори!

Жезніцький. Що, що таке? Пан наважився лякать мене!..

Яворський. Зосю привіз додому наш пан Шмигельський.

Жезніцький. Що?! Шмигельський від Чалого привіз Зосю?

Яворський. Так, так, пане, я сам чув!

Жезніцький. Ага, ага! Так бач, де пан Шмигельський опинився? До гайдамаків, бестія, пристав! Стривай же, попадешся ти мені. Насамперед обріжу язика, як швайку, як жало, нехай, замість речей зрадливо-солодких, сичить, мов гадюка!

ЯВА ІІ

Ті ж і Потоцький з гайдуками і козачками. Всі йому кланяються низько, він іде до крісла і сіда.

Потоцький (дивиться на Жезніцького). Ну, ну — говори. Я бачу вже по очах, що пан Жезніцький зна якусь цікаву новину.

Жезніцький. Ясновельможний пане, є така новина, що боязко про неї говорить.

Питоцький. Оте! З гайдамаками пан сміливо розправи чинить, а новина якась його лякає... Що там?

Жезніцький. Пан Шмигельський...

Потоцький. Ну?

Жезніцький. До гайдамак пристав.

Потоцький. О-о?!

Жезніцький. Він тепер у Чалого в коші.

Потоцький. А-а?! Так Чалий ще живий!

Жезніцький. Певно.

Потоцький. Може, певно, а може, й ні!.. Звідкіль же пан то знає?

Жезніцький. Курчинська Зося...

Потоцький. Втікла від гайдамаків?

Жезніцький. Ні. її від Чалого привіз додому пан Шмигельський.

Потоцький. Цікава, справді, новина. Що ж далі?

Жезніцький. Нічого більш не знаю.

Потоцький. Це не цікаво... А хто ж знає?

Жезніцький. Пан Яворський.

Потоцький. Пане Яворський!

Яворський. (підбіга). Слухаю пана.

Потоцький. Я слухаю, а пан нехай говорить, що він зна.

Яворський.То моя жона мені казала...

Потоцький. Ага! Ну, то поклич сюди...

Яворський (побіг). Слухаю пана.

Потоцький. Пане Яворський!

Яворський (вернувшись). Слухаю пана.

Потоцький. Кого ж пан буде кликать?

Яворський. Жону.

Потоцький. Так! На сей раз угадав! А як я бачу, пан Яворський дуже щасливий в малжонстві і хотів би щохвилі бачить тут свою жону?

Яворський. Так, ясновельможний пане, кожна хвилина бі з моєї жони мені здається віком!

Потоцький. Виходить, і пані Качинська тепер щаслива, бо я бачив її зараз в прийомному покою, то певно, що нуд іться дома за малжонком і тут його чекає... Поклич, почуємо, що зна вона про цю цікаву справу.

Яворський. Слухаю пана! (Пішов.)

Жезніцький. Найкраще, ясновельможний пане, по-кликаті сюди саму панну Зосю!

Потоцький.То довго ждать, поки вона прибуде з Очеретного

Жезніцький. Ні, ясновельможний пане, вона тут, у нас у замку зараз приїхала й гостює у своїх.

Потоцький. То чом же ти цього не скажеш? Клич зараз панну Зосю.

Жезніцький пішов.

Це єсті найкращий свідок гайдамацького життя і, певно, знає Чалого, як себе саму.

ЯВА III

Ті ж, Яворський і Качинська.

Качинська (крізь сльози). Падам до нуг!

Потоцький. Чого ж то пані так стривожена?

Качинська. Мій пане ясний, мій батику, заступись за мене бідну.

Потоцький. У пані є тепер заступник.

Качинська. Ох, ясновельможний пане, заступись за мене і оборони мене від мого заступника.

Потоцький. Це інша новина, ніж та, яку я ждав! Па,н Яворський кохає паню так, що і хвилина без неї йому віко;м здається! На віщо ж пані скаржиться?

Качинська. Ясновельможний пане! Мій покійний муж, царство йому небесне, любив мене, і я його кохала, душі в собі не чула і плакала три дні, як він помер... .Жили ми собі, як голубів пара! Коли ж, бувало, в чім і провинюся перед ним, покійничок, нехай над ним земля пером, бив мене легенько — трійчаткою тонкою, бо й він мене кохав, душі не чув, то і жалів, як своє тіло; а пан Яворський б'є канчуком! Змилуйся, ясновельможний пане, звели йому, щоб він трійчатку завів тоненьку!

Потоцький. Пане Яворський.

Яворський (підходе). Слухаю пана.

Потоцький. Ай-яй-яй! Як пану не сором жону свою бить канчуком?

Яворський. Єй-єй, ясновельможний пане, не канчуком, а канчучком... тонюсенький: з сириці вчетверо сплетений.

Качинська. Я не привикла, ясновельможний, мій покійний муж...

Потоцький. Пане Яворський, прошу завести для домашнього обіходу одностеблик.

Яворський. Слухаю пана.

Потоцький. Пані задоволена?

Качинська. Дзінькую.

Потоцький. Ну, а тепер повідай нам, що знаєш ти про панну Зосю?

Входять Зося і Жезніцький. А от, певно, й сама панна. (До Качинської.) То пані більше мені не потрібна!

Качинська (до Яворського). Мій дорогий Ясю, я вже не буду ревнувать — не зачіпай ти тілько Касю. (Бере його під руку.)

Яворський. Слухаю паню!

Вийшли.

ЯВА IV

Зося, Жезницький і Потоцький .

Потоцький. О, яка панна прехороша. Подлий хлоп — смак добрий ма! Панна єсть Зося Курчинська?

Зося. Так, ясновельможний пане.

Потоцький. Була в полоні і з полону повернулась? Хто ж панну викупив з неволі? Прощу повідать все мені, бо Чалим я й гісторією панни занадто цікавлюсь.

Зося. Як мене з дому вихопили, — ясновельможному пану, певно, більш відомо, ніж мені, бо я з страху зомліла. Тілько в полі уночі прийшла до пам'яті. Я чула, як гайдамаки жартували над тим, що віз мене. Ніч була темна, і я не бачила в лице нікого. Коли це раптом стали, і я почула гомін: "Отаман, отаман!.." Отаман крикнув грізно: "Хто дівку захопив?" Усі мовчали. Він гнівну річ до всіх держав, корив і смертію стращав того, хто цей зробив учинок. Потім звелів двом козакам мене у корчму одвезти. Ми їхали лісами, ярами глибокими ще цілий день! Гайдамаки мене годували хлібом сухим і так поводились, як з панною то слід. Увечері мене до корчми привезли і, наказавши жидові рудому від отамана свого Сави, щоб він беріг мене, як ока, там покинули і сами вернулись.

Потоцький. Бідна бранка! Ну, і що ж потім, панно моя хороша?

Зося. Жиди щовечора мені казали: "Сьогодня буде, певно, Сава!" І я три ночі від страху не спала, бо кожний стук, маленький тріск чи шум од вітру будив мене, і я тремтіла, сидячи на ліжку.

Потоцький. Ну, ну!

Зося. Жиди мені с