💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Класика » Вольне кохання - Нечуй-Левицький Іван

Вольне кохання - Нечуй-Левицький Іван

Читаємо онлайн Вольне кохання - Нечуй-Левицький Іван

Ви їх сховайте, ще й замкніть, щоб вони часом не попалися комусь у руки,— аж крикнула вона з таким рушенням рук, неначе вона оборонялась і одбивалася од собак або од якогось лиходія.

— Ви, тітусю, дурнісінько будете силкуваться, щоб поховать під замок оті книжки або знищити їх. Ваші заходи й силкування нічого не поможуть,— обізвавсь Аристид,— цим поживком в наш час живиться уся публіка. їх назахват розкуповують десятки тисяч.

— Авжеж пак! — промовила тітка.— Хіба отакі безусі, як ти, живляться отим паскудним поживком та смакують оту страву, пополовині змішану з отрутою.

— І безусі, і пристаркуваті, і навіть сивобороді, геть дочиста усі! бо тепер така поведенція на оті книжки й на вольне кохання,— сказав Аристид і зареготавсь.

Розмова про любов, про кохання, цей споконвічний сюжет усіх поем і повістів, зацікавила й розворушила всіх — і молодих, і старих. Рев'якін наче розшморгнув зав'язку, котрою були зав'язані й досі роти. Усі, навіть старі, стали веселі й бадьористі. Всі з великою цікавістю слухали такі новинки, а найбільше ті, котрі не читали тих книжок і вперше навіть за їх чули.

Після вечері ще довго балакали й пили напропали сливе до зорі. Декотрі гості, не попрощавшись з хазяїном, один по другому вишовкались з горниці й потаємно виїхали вже світом додому.

— А що, моя кохана Ірисю? Як тобі здались наші сусіди? — спитав Никандр в неї вранці за чаєм, позіхаючи безперестанку.

— Щось таке сіре, зателепувате, не дуже інтересне. Словом сказати,— поліська глушина. Але я з тобою, мій милий, коханий, здається, не нудилась би і в тюрмі, не тільки в цій поетичній глушині,— сказала Ірина і вп'ялась, мов п'явка, в червоні Никандрові уста, а потім обцілувала його очі, й брови, і високе чоло.

Рев'якін з Аристидом сливе щотижня приїздили до Кла-поухова на карти, захопивши по дорозі будлі-якого сусіда-приятеля. Клапоухови так само одвідували Рев'якіна й

часто їздили в гості до обох тіток, котрі обидві мали потяг до карт та осудливості своїх сусід. Ірина Михайлівна була найкраща в околиці, а Рев'якін був великий естет, і його тягла неначе якась непереможна сила в Панасівку, щоб хоч надивиться досхочу й намилуватись своєю родичкою-красунею.

Зима минула так швидко, що Ірина Михайлівна й незчулась, як вона промайнула, як настала весна красна, як в повіддя розлилась вода по сіножатях та луках. Вода згодом швидко вникала в піскувату землю і зсякала. І широка низина й береговина зазеленіла, стала неначе вкрита зеленим оксамитом.

Низина стала гарна й весела, як рай!

Понад низинами шугали чорногузи. їх налетіло сила! Скрізь по клунях манячили їх гнізда, в котрих червоніли їх носи та цибаті ноги. Скрізь вони дибали по мочарах та течіях, де ледве слизила вода, й живились своїм звичайним болотяним поживком. Краса низини була свіжа, пахуча од квіток. Повітря було вогке, легке, наче живе. Небо було блакитне й делікатне, мов блакитний шовк.

— Ой, гарно ж тут на Поліссі! Яка пишна поплямована скрізь квітками ота береговина! — говорила Ірина Михайлівна до Никандра, милуючись тим широким виглядом нанизу,— мені оце здається, що я виїхала десь на дачу, та таку веселу й гарну, якої я нігде не бачила, яка мені навіть і в сні не снилась.

І вона горнулась до милого, обнімала його й цілувала гарячими устами в чоло, в голову, в уста. І знов вона оглядала ту пишноту, що ворушила її почування, будила любов у серці й розважала її в сільській глушині.

Вони обоє й не примітили, як позад їх ішов Рев'якін з Аристидом, прямуючи стежкою до лавки. І Никандр, і Ірина аж кинулись, аж жахнулись, як Рев'якін голосно гукнув позад їх, здоровкаючись здалеки. Він поцілуваз-ся з ними й несамохіть задививсь на пишний зелений простір.

— Знаєш, Никандре, що оце спало мені на думку, як я окинув оком цю пишноту. В вас дім старий і зовсім не панський, і мій дім ще старіший і поганший од вашого. Я не думаю руйнувать отієї трухлятини й будупати нового забудування. Нехай вже мої сини будуються, бо старший син вже вийшов з університету й служить. А Ірині Михайлівні личило б жити в прехорошому панському домі, як феї личить жити в золотих палатах, а не в отій трухлятині. Нам жити окроме, нарізно, в опрічних оселях трохи нудно, сказати по правді, а жить укупі було б приємніше й веселіше. В мене хазяйки нема. Грошей в мене багацько. В тебе тут рай над Десною, а з мого парка тільки й видно бір та чорногузячі гнізда на людських клунях. Приставлю я для себе до твого дому просторний чудовий зал та два кабінети, задля себе й Аристида, і поновлю й од-ремонтую твої покої на міський лад. Всі покої звелю викласти паркетом, щоб наше житло було варте твоєї феї і щоб твоїй феї було веселіше й догідніше. І ти її кохатимеш, і я надивлюсь на неї щодня. Це все я подарую й запишу на ймення Іринине. А старий дім буде належаться до вас обох. Це буде мій подарунок нашій чарівній феї. Тоді мої гості будуть твої, а твої гості будуть моїми. Все, бач, буде якось веселіше животіть на світі, доки тягтиметься моє живоття. Я зроблю електричне освітлення, бо маю засіб, щоб зробить це. Чи ви згоджуєтесь на це?

— О! чом же пак і не згодиться. Моїй Ірисі буде веселіше жить, а найбільше взимку.

— Ой, яка я рада, що вам оце спала на думку така ідея! Я по своїй вдачі люблю гуртове життя. Ой, яка я рада вашому планові! — аж гукнула Ірина й, неначе дівчинка, плеснула в долоні, прожогом побігла, обняла Рев'я-кіна за міцну та цупку шию й тричі поцілувала його.

— От як упораємось, то після жнив зараз накличу теслів та усяких малярів, мурївщиків, щикатурів та укривальників, а в Києві зараз замовлю паркети й електричне знаряддя,— і все це зроблять в одну мить. А деревні я заздалегідь вже наготував,— сказав Рев'якін.

— А справді, тату, в тебе з'явилась непогана ідея. І вона припала й мені до вподоби, бо й мені буде веселіше жить вкупі з вами в сукупному домі в цій глушині,— обізвавсь Аристид.

— Ну, тобі, мабуть, не дуже довго доведеться тут ходить на влови й тиняться без діла, бо тебе незабаром заберуть в москалі.

— Тривай! почекай лишень, тату! Може, я і в полку не буду служить, то й тиняться по світі мені не доведеться,— обізвавсь Аристид.

— Я хоч і практичний чоловік і запопадний, навіть трохи загонистий в практичних справах, але передніше од усього я естет в усьому. Я люблю отакі пишні вигляди, як оце звідсіль на Десну, або горяні місця, як-от у Швейцарії,— промовив Рев'якін до Никандра.

Після од'їзду старого сусіда Ірина аж повеселішала; такий був їй уподобний проект поновління та полагодіння старого житла. Після зелених свят вона все намагалась, щоб Никандр розпочав лагодіння, не дожидаючи, поки люде обробляться та впораються в полі. І Ірина таки присилувала його розпочать роботу.

— Мій дід був сім'янистий, то й набудував в домі отих тісних келійок, ніби кліток, для своїх дочок; а я люблю просторні горниці,— сказав Никандр.

І в петрівку, саме в косовицю, він розпочав лагодіння одної половини дому. Поробили вищі, міські вікна, повикидали перегородки між кімнатками. Тим часом і Рев'якін неначе до їх заметився цією пошестю.

З початку осені з Києва прибули паркетщики, привезли готові паркети й заклали поміст на обох половинах дому, а обивщики й обклейщики з містечка обклеїли чудовими шпалерами новий зал. В залі виліпили широкі карнизи, а на стелі — широке кружало, де почепили здоровецьку люстру, мов панікадило. Горниці були чудові, лиснючі! В залі поставили між вікнами високі дзеркала.

Рев'якін обставив на свої гроші усі покої новісінькою мебіллю. І восени, на покрову, він запросив багацько гостей, щоб справить свої вхідчини й переносний в нове житло. Ірина Михайлівна запросила свою матір і брата. Рев'якін запросив Меланію Андріянівну й її дочку. Він найняв оркестр в близькому містечку, запросив багато сусід, понавозив з Києва дорогих вин і справив такий бенкет, якого в околиці ще ніколи не справляв ніякісінький дідич. Наїхало багато сім'їв з околиці, багато молоднечі, паннів і паничів; були офіцери й урядовці з Києва. Бал був дійсно міський, багатий і бучний. Ірина Михайлівна вийшла в пишний зал в своїх діамантах, в дорогому уборі, неначе княгиня. Вона ніби ожила, стала жвава, весела, бадьориста, якою була колись в Петербурзі. Музики грали безперестану. Ірина Михайлівна натанцювалась донесхочу. Вона була окрасою і того балу, і того розкішного зала, неначе якась цариця випадком з'явилась на той бал в палаці в бору. На ґанку, й веранді, і в садку на деревах була виставлена ілюмінація. На бані, збудованій над залом зверху, почепили ліхтарі з світлом. Люде на селі подумали, що то пожежа в дворі, і збіглись рятувать будинки; а собаки на кутку, не бачивши такого дива ніколи, почали з ляку гавкать, вили, аж скиглили.

Після танців Рев'якін запросив гостей в здорову столову на вечерю. Столова так само, як і зал, ніби горіла од ясного світла. Вечеря була багата. Вин було багацько. Були в усьому аж збитки в того багатющого пана, а найбільше в винах.

Рев'якін справив такі свої вхідчини, що за їх ще довго згадували в околиці по дідицьких оселях. А тітки сміялись, що цей пещений багатир справляв своє весілля з Іриною.

Настала осіння сльота й негідь. Пішли хмарні та сумні дні. Рев'якін вовтузився з покупцями та вряди-годи сідав за роботу в кабінеті й понаписував чимало дописів в газети й невеличких статтів для одного журналу. Аристид був хазяйновитий і запопадний, їздив на поле, доглядав клуні, але в пізню осінь йому вже не було ніякісінької роботи. Дві сім'ї обідали вкупі, пили чай за одним столом. Вранці, як Ірина виходила до чаю, Рев'якін цілував її в чоло і в руку. Рев'якін завіз журфікси на своїй половині. З'їжджались до його близькі сусіди й приятелі на карти. Часом він і Аристид з сусідами-вловчими ганяли по борах, ходячи на влови.

— Знаєш що, Аристиде! Я бачу, що тебе бере нудьга отут на селі. Поїдь ти в Петербург, і я дам тобі дорученість по одному моєму ділу. А там одвезеш мій лист до однієї високої особи, до того добродія, що був губернатором в той час, як я служив вкупі з ним віце-губернатором. Цей старий губернатор, генерал, має силу в вищих сферах. Я попрошу його, щоб він примостив тебе в будлі-який полк. Він має значіння й силу в сферах і зможе вивести тебе в люде.

Відгуки про книгу Вольне кохання - Нечуй-Левицький Іван (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: