Слідами космічної катастрофи - Руденко Микола

І. Путилін, то нічому було б розриватися, бо ця планета просто ніколи б не існувала. Замість неї утворилися б десятки невеликих тіл типу супутників, — тобто таких, що мають строго окреслену кулясту форму.

До висновків про надзвичайно швидке обертання планети навколо своєї осі І. І. Путилін прийшов тому, що, мовляв, швидко обертаються її осколки. Але чи не природніше припустити, що це швидке обертання вони дістали вже після вибуху? Так само, як обертається в польоті кожен з осколків бомби.

Другим, і останнім, доказом швидкого обертання планети (і слабкого тиску до ядра) І. І. Путилін вважає крихкість залізних метеоритів. Але ми вже зупинялися на цьому. Наявність алмазів в метеоритах рішуче суперечить цьому твердженню.

Коли ж не брати до уваги всі ці запеоечення, то само собою постає запитання: чому ж інші планети не мають такої катастрофічної швидкості обертання? І чому ж вона проіснувала так довго, що вік її кори налічує 7 мільярдів років?..

Якщо припустити, що таке прискорення в обертанні вона дістала уже на час розоиву, —то постає інше запитання: в результаті яких катастрофічних сил?..

Чи можемо ми уявити собі таке: раптом ні сіло ні пало Земля почала так швидко обертатися навколо осі, що дні й ночі замиготіли у своїй зміні; спершу розплескалися у всесвіт океани, а потім почала розвалюватись на шматки й сама планета...

Якщо навіть припустити, що це можливо, то повинні ж бути причини для такого раптового прискорення. Проте спостереження за Землею й іншими планетами такі припущення виключають.

Гіпотеза І. І. Путиліна, на жаль, позбавлена переконливих аргументів.

Якщо ж повернутися до гіпотези В. Г. Фесенкова, яку так переконливо спростував І. І. Пу-тилїн, то ми змушені будемо визнати, що загибла планета з якихось загадкових причин втекла із своєї орбіти до "лиходія" Юпітера. Але якщо вона побігла назустріч загибелі не через легковажність, а її хтось до цього спонукав, то знову виникає неминуче запитання: хто ж, яка надприродна сила?..

А втім, планета нікуди не тікала, і Юпітер її не розривав. Це підтверджується тим, що орбіти її найбільших осколків схрещуються в одній точці, де, за безперечним правилом Тіціуса — Боде, мала знаходитись планета (2,8 астрономічних одиниць).

Коли виключити руйнування її Юпітером і саморозрив внаслідок центробіжних сил, — що ж тоді залишається?..

Цілком природно, що, виключивши дві можливості, мимоволі доводиться шукати третю. Але чи є третя сила у всесвіті, здатна вчинити такі неймовірні руйнування?

І хоча страшно навіть повернути голову в той бік, де міститься ця сила, але не можна ж бути страусом. Не можна шукати заспокоєння в розрадах, які суперечать всім науковим фактам. Не можна діяти так, як діють засліплені релігійними забобонами люди: побачивши перед собою смерть, вони запевняють, що це не смерть, а життя, але десь в іншому, загробному світі. Матеріалісти повинні мислити тільки матеріалістично. У цьому випадку теж нікуди не втечеш від факту: планета була, жила й загинула. І хоч про третю силу, здатну її знищити, не хочеться думати, але якщо відкинути дві попередні можливості (а їх неминуче доводиться відкинути), нам залишається тільки третя.

Третя ж сила нам добре знайома. За своїми можливостями вона безмежна і здатна зруйнувати не лише планету, але й найбільші небесні тіла, які в сотні разів перевершують розміри Сонця. Досить придивитися до обрисів Крабоподібної туманності, щоб переконатися в цьому. Туманність ця з’явилася зовсім недавно — в 1054 році. До того вона була якимсь іншим тілом. В момент вибуху, як свідчать китайські літописи, яскравістю вона поступалася лише Сонцю, і П було добре видно навіть удень.

У руйнівних можливостях третьої сили ніхто не сумнівається. Все залежить від кількісних показників. Воднева бомба, наприклад, може бути будь-якої потужності. За допомогою водню можна знищити місто, материк, земну кулю...

Але як міг потрапити водень у глибинні надра планети?

Це вже питання не астрономічного, а технічного й психологічного характеру. Питання права й моралі. Нарешті, питання конкретних умов на конкретній планеті.

Мозок людини — це також матерія. Матерія ця у своєму розвитку здатна на все-і на безмежну любов до життя, і на ненависть до нього, і на неймовірну за своїми масштабами й наслідками жорстокість. Мозок людини може раптом опинитися під владою інших матеріальних сил, а не тих, які їй надані природою. Або просто — звихнутися. Все може статися з цим мозком. Єдине, чого не може статися, — він не може перестати бути матерією, не може піднятися над нею, перетворившись на безплотний дух. Він може тільки оволодіти законами її розвитку, — і тоді, залишаючись матеріальним, дістане таку силу, яку він колись не міг приписати навіть самому господу богу.

Адже це людський мозок послав на Хіросіму й Нагасакі літаки з атомними бомбами. І людина, довідавшись, що бомби скинуті, що в цей час загинули з її волі сотні тисяч таких же людей, як вона сама, спокійно сіла пити кофе. Вона й зараз жива, ця людина — Трумен. І його не мучать докори сумління.

В тому, що людський мозок здатний на все. досвід історії не дозволяє сумніватися. Людина може створити все, крім земної кулі, на якій вона живе. Людина може зруйнувати все, що піддається руйнуванню. І якщо в принципі можна зруйнувати планету — людський мозок з якимись відхиленнями від норми здатний і на це. Немає жодного предмета, який вона могла б зруйнувати і ще ніколи не руйнувала — або з метою створення, або з метою знищення. В дитинстві — іграшки, в більш зрілому віці — будинки, міста й гори. Все це так само безперервно руйнувалося, як і створювалося. І коли в руках якоїсь однієї людини знаходиться кнопка від життя і смерті земної кулі, людство не може спати спокійно. А коли таких кнопок розкидано по світу сотні або тисячі — як би ми себе не втішали, як би не боялися визнати цю страшну небезпеку, але рано чи пізно може трапитись те, що вже трапилося з нашою сусідкою через дорогу — тобто через орбіту Марса.

Отже, тут незліченна кількість варіантів, які можуть послужити фабулою не дуже оптимістичного й не цілком фантастичного роману.

Це, мабуть, справа рук тих істот, яких породила й наділила розумом щедра мати-планета. Це, очевидно, було самогубство розумного світу— світу, який використав свій розум собі на шкоду. До такого висновку приходиш мимоволі, всупереч власному бажанню і з великою тривогою за майбутнє Землі.

Що ж у такому разі нас може підбадьорити, додати нам сил для боротьби й для життя? Єдине: катастрофа не є неминучою закономірністю, яка випливає із законів розвитку живої матерії. Вона може виникнути лише внаслідок того зв’язку явищ, який діалектика називає випадковим.

5. ЧИ ВІДБИЛАСЯ КАТАСТРОФА НА СОНЯЧНІЙ СИСТЕМІ?

Якщо ми прийшли до висновку, що планета була більша за Землю і, в крайньому разі, не менша, то спробуємо уявити, де містилися ядерні сили і як був спрямований вибух, щоб розібратися в механіці її загибелі. Автор відразу ж мусить застерегти читача, що тут він наважився викласти свою власну гіпотезу.

Припустимо, що це був величезний ядерний вибух у глибинах планети — на зразок тих, які тепер практикуються американцями. Логічно також припустити, що в тривалому суперництві сила вибуху могла бути доведена до катастрофічних розмірів.

Немає сумніву, що подібний вибух міг зірвати з планети величезні ділянки її кори. Космічний холод раптово зустрівся з космічним жаром її надр. Різка зміна навіть більш поміркованих температур викликає руйнівні дії. Розпечений камінь, кинутий у крижану воду, розвалюється на шматки. Крім того, дія самого вибуху повинна була виплеснути в космос значну кількість магми. Магма ця застигла у вигляді бризків незвичайної форми.

Але чи вся маса планети залишилася в тих межах, де ми зараз її спостерігаємо?

Ми вже говорили про розпорошення матерії по сусідніх планетах. Говорили також про те, що вся маса, яка залишилася, дорівнює 0,1 маси Землі. Коли б планета була навіть такою, як Земля, то невже сусідні планети поглинули 0,9 її матерії? В це важко повірити, і саме тому автори гіпотез про її загибель у багато разів зменшують первісну масу.

Станемо на їхню точку зору в тому розумінні, що маса розпорошеної матерії протягом мільйонів років зменшувалася дуже повільно і цього зменшення можна не брати до уваги. І хоча факти (наприклад, вигляд Місяця) суперечать цьому, — припустимо, що це так. Але де ж тоді зникло 0,9 її матерії?..

Може бути два основних варіанти в напрямах сили вибуху: в напрямку руху планети і проти її руху. Варіантів, звичайно, могло бути більше: під тим чи іншим кутом в кожному з цих напрямів. Але розглянемо тільки основні. При цьому умовимося, що вибух у глибоких надрах кори — це могутній удар на всій планетній кулі.

Для ілюстрації наведемо такий приклад. Ми взяли звичайну більярдну кулю і висвердлили в ній заглибину. Потім у цю заглибину поклали заряд, який має вибухнути. Отвір закрили щільно й міцно. Тепер ми з силою покотили кулю по рівній поверхні і зірвали заряд. Природно, після вибуху напрям руху нашої кулі повинен змінитися залежно від того, з якого боку лежав заряд у момент вибуху.

Перший варіант: заряд лежав на тому боці кулі, куди спрямовано її рух. Припустимо 0,3 кулі роздріблено на невеличкі осколки. Куди полетіли осколки? Вони ще з більшою швидкістю, ніж рухалася наша куля, відлетіли в бік її руху. А 0,7 кулі, тобто основна її маса, була загальмована силою вибуху й закрутилася на місці, як дзига.

Другий варіант: заряд лежав з протилежного боку. Тоді 0,3 маси у вигляді дрібних осколків викинуто вибухом проти руху кулі. Далеко назад осколки не могли відлетіти. Зате основна маса дістала додаткове прискорення і полетіла вперед з блискавичною швидкістю...

Звичайно, малоймовірно, щоб заряд у момент вибуху містився саме в точці, яка відповідає лінії руху, — більш імовірно, що заряд буде під якимось кутом до цієї лінії. Це надасть рухові деякого відхилення — куля покотиться вперед не по прямій, а під кутом...

Звісна річ, планета —це не більярдна куля. Вона рухається по своїй орбіті з швидкістю, яка вимірюється десятками кілометрів на секунду. І коли проти її руху спрямувати сильний вибух, який має нібито загальмувати її рух, вона не зупиниться і не закрутиться дзиґою.