Слідами космічної катастрофи - Руденко Микола

І. Путилін тільки побіжно згадує про такий надзвичайний факт, як знайдена в деяких метеоритах конституційна вода. А що може бути важливішим за це для відтворення вигляду загиблої планети?

Конституційна вода — це молекули води в їх первісному вигляді, що в силу якихось особливих умов приєдналися до молекул іншої речовини. Із хлориту, наприклад, вона виділяється за допомогою простого нагрівання, як з гумової губки за допомогою стискування. Треба тільки цей водний мінерал добре розжарити, і він легко віддасть захоплену ним воду.

Такий хлорит і був виявлений в 1947 р. радянським ученим Л. Г. Квашею в кам’яному метеориті Старе Борискіно. З нього було одержано першу в світі космічну воду! її виявилося не так-то вже й мало — 8,8 процента загальної ваги метеорита. Пізніше хлорит, а разом з ним і вода у такій же кількості були виявлені в СРСР і в іншому метеориті — Мігеї. Отже, коли б Сі-хоте-Алінський метеорит був такою ж мінеральною губкою, занесеною з загиблої планети, ми б мали у своєму розпорядженні 8,8 тонни космічної води. Цілком досить для невеликого плавального басейну!..

Невже ж нього мало, щоб зробити припущення про наявність на загиблій планеті води?

9 травня 1961 р. у газеті "Вечірній Київ" було опубліковано цікаве повідомлення:

"Рідкісний випадок падіння метеорита зареєстровано в литовському місті Клайпеді. Житель одного з будинків по центральній вулиці Монтес А. Золотов відпочивав у своїй кімнаті після робочого дня. Раптом з дзенькотом посипались осколки шибок, і на підлогу впав камінь завбільшки з кулак. Хазяїн квартири обернувся до вікон і був дуже здивований, помітивши, що дірка у внутрішньому склі розташована нижче пробоїни в зовнішній рамі вікна.

— Отже, камінь летів згори, — вирішив А. Золотов, розглядаючи "непрошеного гостя", від якого струміло тепло. — Але хто б це міг кидати каміння з неба, та ще й гаряче?

На запитання клайпедського жителя відповів науковий співробітник Інституту геології та географії Академії наук Литовської РСР А. Гайгалас. Метеорит, що розбив вікно, являє собою шматок темно-сірого вугільного хондриту, який рідко зустрічається в природі".

Отже, люди дістали в своє розпорядження метеорит, який істотно відрізняється від попередніх тим, що він не залізний і не просто кам’яний, а вугільний! Присутність вугільних зернят у метеориті вказує на те, що ми не маємо права виключати наявність органічного життя на загиблій планеті. Як відомо, всі вугільні поклади на Землі створилися внаслідок загибелі живих організмів.

Після надрукування цієї статті у журналі "Вітчизна" почали надходити численні відгуки з повідомленням нових фактів та літературних джерел. І ось надійшов лист, тон якого був академічно спокійний, а зміст... Проте, судіть самі:

"У Вашій статті "Слідами космічної катастрофи" чи не єдиним доказом того, що на загиблій планеті існувало життя, є наявність вугільних зернят у Клайпедському хондриті. Повідомляю нові незаперечні докази (можливо, вони ще до Вас не потрапили).

В щойно одержаному польському журналі "Uranija" є стаття Врублевського під заголовком "Мікроорганізми в метеоритах". Автор пише, що Клаус (із Нью-Йоркського університету) і Нейсі (із Фордгемського університету), провадячи мікроскопічне дослідження деяких хондритів, знайшли в них залишки п’яти різних видів мікроорганізмів. Чотири з них схожі на земні водорості і один вид не схожий на земні мікроорганізми. Вчені стверджують, що ці мікроорганізми не могли потрапити в метеорити на землі в результаті забруднення ("Uranija", № 4, 1962).

Цього листа прислав В. А. Волошанюк із Ленінграда. Одночасно з’явилось повідомлення в нашій пресі, що мікроскопічні залишки органічного походження виявлені в кам’яному метеориті Мігеї ленінградськими вченими. Звичайно, і тут можуть виникнути заперечення: мовляв, це ще не докази, бо й раніше висловлювалось припущення про наявність мікроорганізмів у космосі. Але тоді можливим опонентам доведеться відповісти на таке запитання: а як же потрапили в космос водорості? Чи не є це прямим підтвердженням того, що на загиблій планеті була вода, було життя?..

Тепер кілька слів про вік загиблої планети і про час її загибелі.

Поряд з іншими, в метеоритах були виявлені й радіоактивні речовини. Це допомогло розв’язати завдання. Було застосовано той же випробуваний метод, за допомогою якого вчені визначили вік земної кори на підставі вивчення продуктів розпаду урану і торію. Мені доведеться процитувати відповідне місце із "Большой Советской Энпиклопедии", бо це потрібно буде далі: "Для найбільш давніх, знайдених досі гірських порід земної кори визначено вік біля 2 мільярдів років; сама кора, очевидно, має 3 — 3,5 мільярди років". Той самий метод дослідження показав, що деякі з метеоритів мають вік з початку охолодження біля 7 мільярдів років, а інші — значно менший. В цьому нема ніякої суперечності, бо формування кори планети відбувається протягом мільярдів років. Поверхневі шари — давнішні, нижчі — набагато молодші. Але серед досліджених метеоритів є один, який значно відрізняється віком од своїх братів: відтоді, як він з розплавленої речовини перетворився на тверде тіло, минуло всього лише 75 мільйонів років. Він виявився молодшим за кору загиблої планети у сто разів. Отже, до моменту розриву він міг бути не чим іншим як розплавленою масою, а на тверде тіло перетворився вже після викиду. Це дозволяє встановити час загибелі планети.

Останньому фактові І. І. Путилін не надав ніякого значення, як і іншим дуже важливим фактам. Наводячи в своїй книзі таблицю Ф. Пакета, з якої випливає, що найдавніші з метеоритів мають вік близько 7 мільярдів років, він тут же зазначає, що вік цей "приблизно дорівнює вікові поверхневих шарів Землі". А це "приблизно" становить різницю в 3,5 мільярдів років!

Отже, наша Земля тільки-но встигла одягнутися в ледь помітну плівку, а на загиблій планеті вже існувала міцна кора, яка сьогодні існує на Землі. Важко переоцінити значення цього факту для розуміння умов, які існували на планеті до моменту її загибелі: на той час вона була старшою від Землі майже вдвоє. А коли припустити, що там були в достатній кількості вода й атмосфера, то це вже про щось говорить.

Виникає ще одне запитання: чому Земля так відстала в своєму геологічному розвитку від цієї загадкової планети? Зеідки така величезна різниця у віці? Можливо, Земля у ті неймовірно далекі часи була значно ближче до Сонця, ніж сьогодні? Чи є у нас підстава припускати це?..

Щоб відповісти на це, слід згадати, як діють припливні сили, що безперервно й невідхильно впливають на еволюцію систем небесних тіл. На існування цих сил вказував іще Кант, а їх роль в космогонії з’ясував і математично обгрунтував Д. Дарвін (син Ч. Дарвіна). Він наочно й переконливо показав їх значення на системі Земля — Місяць. Смисл його теорії полягає ось у чому: чим далі ми заглиблюємось у минуле, тим ближче повинен бути Місяць до Землі. І навпаки: під дією припливних сил Місяць все далі й далі відходить од Землі. Колись почнеться зворотний процес... Тут нема змоги детально зупинятися на цій давно визнаній у всьому світі теорії. Для нас важливо з’ясувати головне: багато мільярдів років тому всі планети були ближче до Сонця. Тим-то і геологічна зрілість на Землі прийшла значно пізніше. Звідси випливає, що загибла планета діставала цілком досить тепла для того, щоб на ній могло виникнути й розвиватися органічне життя.

Вчені відносять виникнення життя на Землі до архейської ери, яка почалася біля двох мільярдів років тому. Очевидно, такий же період від початку створення кори до виникнення життя повинен був пройти і на планеті, яка не має навіть власної назви3. Закони розвитку матерії скрізь одні й ті ж самі.

Діалектичний матеріалізм вчить: "Хоч би як довго тривав час, поки в якій-нєбудь сонячній системі... створились умови для органічного життя, хоч би скільки незліченних органічних істот повинно було раніше виникнути і загинути, перш ніж з їх середовища розвинуться тварини із здатним до мислення мозком, ... — у нас є впевненість, що матерія в усіх своїх перетвореннях залишається вічно однією й тією самою..."4.

Ця залізна закономірність в розвитку матерії не могла обминути планету, де були всі необхідні умови для виникнення і розвитку органічного життя.

Вік кори цієї планети вказує на те, що в часи, коли життя на Землі тільки зароджувалося, там уже могла існувати цивілізація, яка не поступалася перед нашою. А до моменту загибелі ця цивілізація могла бути старшою за нашу на півтора мільярда років.

3. ЗНОВУ ПРО ТУНГУСЬКИЙ МЕТЕОРИТ

Немає жодної істоти на землі, жодного тіла в космосі, яке було б незалежне від подібних до себе. Якщо це так, то на Землі мають бути ще якісь докази згаданої катастрофи. Але чи є вони?..

Та повернемося до Ф. Панета, який дослідив 51 залізний метеорит, відшукуючи в них продукти розпаду урану й торію. В його руках опинився невеличкий шматочок матерії, що прилетів з космосу. Шматочок цей нічим не відрізнявся від інших. Але вчений став читати невидимі письмена, замкнуті в атомах, і на цих письменах з’явилося число 75 000 000. Чи відразу зрозумів Ф. Панет, що воно означає? Можливо, що й не зрозумів: узагальнення і висновки приходять тоді, коли досліджується не окрема ланка в ланцюгу подій, а весь ланцюг одразу.

Здавалося б, рано робити якісь висновки із знахідки Ф. Панета, — вона існує тільки в одному екземплярі. Обережні люди можуть сказати: треба зачекати, поки в розпорядженні людства з’явиться ще хоча б один такий метеорит. Інші метеорити показують значно більший вік з початку їх охолодження. Але, по-перше, це не є суперечністю: просто інші перебували в більш високих шарах магми, де охолодження почалося раніше. По-друге, людство за всю його історію зібрало тільки півтори тисячі метеоритів. По-третє, далеко не кожний з них має в собі крихітки урану чи торію. З 51 метеорита, які дослідив Ф. Панет, радіоактивні речовини містилися тільки в шістьох. Якщо врахувати все це, то нам довелося б чекати нового залізного гостя із космосу принаймні кілька мільйонів років. Важко не погодитись, що метеорит Ф. Панета встановлює досить істотну часову межу: катастрофа не могла статися раніше, ніж цей шматок матерії із розплавленої маси перетворився на тверде тіло.