З неопублікованого - Олександр Олесь

Ах, так несподівано сонце зійшло... (№ 18).

Почувши перший скрик дитини...; Щось плаче десь в душі моїй… (№ 17).

Я з вогню душі своєї... (№ 10).

Весняної ночі (№ 8).

Храм мого серця від слова упав... (№ 676).

Коли нас сніг не зміг убить... (№ 25).

Твої чари, як в'юнок... (№ 437).

За глум ваш, за кривду лукаву... (№ 104).

Як засне гаряче сонце... (№ 740).

Десь голосять та скиглять звуки... (№ 800)

Пролетіла зоря, пролетіла ясна... (№ 1107).

1905

Квіток в моїм гаю - без ліку квіток!; Ті, що звуться людьми, перед світом усім... (№ 378)

Тобі дарма, тобі дарма... (№ 892).

Серце - море. Пісня - хвиля (№ 174).

Ой в саду росла троянда... (№ 29).

Гроза пройшла... Повітря чисте…; Гей, спинися, вітре буйний! (№ 7)

Я молодість люблю. Цвіте вона і сяє... (№ 725)

Цілують квітень солов'ї... (№ 689)

Пісня селян (№ 533).

Ще в нас вогонь не згас в грудях... (№ 702).

Як?! Сонця теплого нема? (№ 744).

Спи, моя милая, спи, моя любая... (№ 607).

Не зляка нас ні даль, ні борня, ні кати... (№ 484).

Досить були ми німими рабами... (№ 756).

Чому не радує весна... (№ 496).

О, не життя, а люде злі...; Слова в поезії - квітки (№ 8).

Була чудова ніч - вгорі...; В ранах моє серце... (№ 10)

Навік твої погасли очі... (№ 100).

О, де вогню дістать для крові... (№ 520).

Так буть повинно…; Ви не забудете мене, квітки і трави милі… (№ 621).

О сонце! Виглянь із-за хмар... (№ 1122).

1906

«Нащо жити?» - стогне ліс... (№ 611).

Покохав я дівчину... (№ 564).

Мій дух - труна зотлілого мерця...; В агонії лежить і корчиться дитя… (№ 10).

Глянь, повстає поневолений люд... (№ 308).

Гуманність (№ 319).

Знову я в лісі стою... (№ 360).

Я стояв на ниві в сірих тисках мли... (№ 12).

Хай гасне вечір - ти зійшла... (№ 663).

Хто боїться сонця... (№ 679).

1907

Нема тебе - мій зір тебе не баче... (№ 1240).

Ні, не встигну я нарвать... (№ 1272).

Ледве спуститься ніч, як вони оживуть... (№ 406).

Повне серце в мене звуків... (№ 561).

В той вечір, як уперше я вгледів кохану...; Життя мене без жалю б’є..., Сонце моє, сонце... (№ 18).

Ти все, що щедро дарувала... (№ 13).

Щось унадився занадто... (№ 71).

Я так сказав: «О брате бідний!» (№ 729).

Косі твоїй (№ 17).

Не журись, коханий друже... (№ 13).

Ти днем була... (№ 103).

Боровся народ наш за волю і світ... (№ 162).

Ой світе, світе… (№ 542).

Смійсь! Давно не чув я сміху... (№ 176).

Нехай під вашою рукою…; В тумані дні мої минають... (№ 12)

1908

Пісня («Розбите серце умира…»); Чарує ніч, п'янить, полоне…; Чорний ліс, мертвий ліс... (№ 103).

Я зараз сплю, і морем розлилась... (№ 104).

Привіт тобі, зелений саду...; Коли впаду, знесилений украй... (№ 107).

Так, він давно вже вмер... (№ 508).

З-під темної хмари самотній, високий... (№ 29).

О зграї хмар на крилах легких! (№ 523).

Ось і сонце! Ніч розтала... (№ 545).

Зараз я покинув гори... (№ 346).

Летіли хмароньки ясні... (№ 748).

Там, в ясній сторонці... (№ 106).

І розкрив своє серце закоханий я... (№ 368).

Він не любе, він покине... (№ 281).

Нехай тобі минуле наше... (№ 962).

Тебе я більше не шукаю... (№ 628).

Іди собі, іди, не оглядайся... (№ 369).

І сонне знов життя пливе...; Віки цвинтар народний спить... (№ 18).

В сльозах твої небесні очі... (№ 238).

А може, я тебе шукаю... (№ 237).

Туди, де сонце погасає... (№ 29).

1909

Голосе серце, сльози ллє... (№ 106).

Мовчить, дрімає літня ніч... (№ 431).

Повірили в мрії і сон золотий... (№ 559).

Над чим задумалась ти так... (№ 459).

Проснулось серце! То зомліє... (№ 574).

Теплом і ясністю душа моя повита...; Ти смутна - і я сумую…; Я радію, як мати дитині своїй...; Невже це ті дерева голі…; Потоптав її, билину…; Хай струни стануть крем'яними...; Немає сил