Серця трьох - Джек Лондон

Ріган і собі кивнув головою.

- Підприємство величезне,- вів далі Френк.- Страшенно прибуткове. А тут оце заворушення. Отже, чи не здається вам, що хтось сам або якась група хоче прибрати до рук контрольний пакет?

Компаньйон його батька хитнув сивим чубом, однак у голові під тією шляхетною сивиною ховалися думки не такі вже й шляхетні.

- Та ні,- промовив він.- Мабуть, це просто тимчасове підвищення, і їх скуповують саме через те, що підприємство справді прибуткове. А ти як гадаєш?

- Звісно, прибуткове,- палко відповів Френк.- Я маю такі втішні відомості, Рігане, що вам волосся стане сторч. І всім своїм приятелям я кажу, що то надійні папери. Мене просто сором бере притягати туди сторонніх людей, але підприємство таке величезне, що я все-таки притягаю. Всіх коштів,- я маю на думці вільні гроші, а не ті, що вже вкладено в справу,- отже, всіх коштів, які мені залишив батько, вже не вистачає на це.

- Що, скрутно з готівкою? - спитав старий.

- У мене є сума, якою я можу порядкувати,- безжурно відповів Френк.

- Тобто як?

- А отак. Якщо акції дешевшатимуть, я їх купуватиму. Це все одно, що знайти гроші.

- І доки ж ти їх купуватимеш? - хитро допитувався Ріган, маскуючись добродушним виразом.

- Доки не забракне грошей,- не задумуючись відповів Френк Морган.- Кажу ж бо, Рігане, це перспективне підприємство.

- Я не дуже цікавився ним, Френку, але з небагатьох відомостей, що надходять до мене, знаю, що воно видається досить поважним.

- Видається! Та це ж золота копальня, і мені шкода, що взагалі його акції довелося випускати на біржу. Зате на них ніхто не збанкрутує. Для всього світу буде краще, коли я викину на ринок - просто боюся сказати - кількасот мільйонів бочок чистої нафти. Адже саме лише джерело в Гаустекі протягом семи місяців дає двадцять сім тисяч бочок щодня. І воно діє ще й тепер. Те, що ми до цього часу випустили на ринок,- лише крапля в морі. Вага нафти - двадцять два, а осаду в ній дві десятих відсотка. Там є джерело, треба тільки підвести до нього шістдесят миль нафтопроводу й трохи полагодити башту, і воно затопить усі околиці, викидаючи на день по сімдесят тисяч бочок нафти. Звичайно, я розказую вам усе це секретно. Все йде гаразд, і я не хочу, щоб акції «Темпіко петролеум» підскочили до неба.

- Не турбуйся, хлопче! Раніше, ніж вони підскочать, тобі треба буде збудувати нафтопровід і вгамувати революцію в Мексіці. Ти поїдеш собі рибалити та й забудеш за них.- Ріган спинився і, майстерно вдаючи, ніби раптом пригадав щось, узяв візитну картку Альвареса Тореса з писаною на ній олівцем запискою.- Подивися, хто оце тільки-но був у мене.- Немов осяяний новою ідеєю, Ріган на мить затримав картку.- Навіщо тобі ловити якісь там струги? Кінець кінцем, то тільки забавка. Ось поїхав би по цю штуку, була б справді розвага, гідна дорослої людини. Не якісь там перські палаци на Адирондекському полі зі служниками, електричними дзвониками й морозивом. Твій батько завжди пишався тим старим піратом, від якого пішов ваш рід. Пишався, що був схожий на нього, а ти, безперечно, вдався в свого батька.

- Сер Генрі! - всміхнувся Френк, простягаючи руку до картки.- Я також пишаюся цим старим розбійником.- Прочитавши її, він запитливо глянув на Рігана.

- Пристойна особа,- пояснив той.- Каже, ніби народився на самому Москітському узбережжі й дізнався про скарб із давніх родинних паперів. Я не йму віри жодному його слову. До того ж у мене немає часу цікавитись чимось іншим, крім своїх власних справ.

- Дивно, що сер Генрі помер у нестатках,- зауважив Френк, і в його насуплених бровах позначилась морганівська впертість.- І ніхто не знайшов скарбу, який він закопав.

- Бажаю тобі щастя в рибальстві,- добродушно поглузував Ріган.

- Усе-таки я хотів би побачитись із Альваресом Торесом,- сказав юнак.

- Золото для дурнів,- мовив Ріган,- хоч я мушу признатися, що він дуже пристойна особа. Можливо, що, молодшим бувши, я й сам... та де там у біса! Справи прив’язують мене до Нью-Йорка.

- Чи не знаєте ви, де я міг би знайти його? - відразу спитав Френк, мимохіть сунувши шию в саме сильце Долі, яке вона, втілившись у Томаса Рігана, наставила на нього.

Побачення відбулося другого дня вранці у Рігановій конторі. Сеньйор Альварес Торес здригнувся й зніяковів, коли побачив Френкове обличчя.

- Викапаний старий пірат, га? - засміявся Ріган, постерігши, як той збентежився.

- Так, подібність просто разюча,- збрехав або напівзбрехав Торес, бо, визнаючи схожість Френка з сером Генрі, він водночас бачив перед собою іншу живу людину, що нагадувала разом і Френка, і сера Генрі не менше, ніж обидва вони нагадували йому її.

Френк був молода людина, і збити його з плигу було легко. Розгорнули давні й нові географічні карти, давні документи, писані споловілим чорнилом на пожовклому папері, і за півгодини Френк оповістив, що першу рибу він упіймає або на Бичачому, або на Телячому. Ці острівці лежали обабіч лагуни Чірікві, і на котромусь із них, запевняв Торес, закопано скарб.

- Я вирушаю завтра вночі нью-орлеанським поїздом,- заявив Френк.- Його прихід погоджено з відплиттям пароплава Об’єднаної фруктової компанії, що йде до Колопа. Я розвідався про це ще вчора перед тим, як лягати спати.

- Не наймайте тільки шхуни в Колопі,- порадив Торес,- а поїдьте краще верхи до Белена. Там ви знайдете нехитрих моряків-тубільців і все, що вам буде потрібне.

- Добре,- погодився Френк.- Я завжди хотів побачити той край. Ви будете готові до вечірнього поїзда, сеньйоре Торесе? Ясна річ, у цій справі я буду за вашого скарбника й беру на себе всі ваші витрати.

Але Торес, скинувши оком на Рігана, збрехав, раптом вигадавши вірогідну приключку:

- На великий жаль, я зможу пристати до вас лише пізніше. Деякі невідкладні справи, позов у суді, що його передусім я мушу виграти... Гроші невеликі, але позов зачіпає родинні інтереси, і через це набуває для мене особливого значення. Ми, Тореси, цінуємо