Листи до Михайла Ковалинського - Сковорода Григорій

Sive enim lugemus sive ridemus sive seria agimus sive joca, domino nostro omnia facimus, cui et morimur et vivimus etc. Eundem precor, ut te servet in castitate sobrietateque. Quod donum cum in te credam esse, te semper videns in congressibus amicissimis, semper gaudebo, saeperidebo. Quis enimstipes non cum gaudio adspicit μακάριον ’άνθρωπον καί του̃τον τόν φίλον; ’έρρωσο!

Σός Γρ[εγόριος] Σ[άββιν].

Simul atque de risu finivi, ecce tibi noste τρισπόθητος Γρηγωρίσκος, quem lubentissime ’ηγκάλιδα.

Здрастуй, Михайле, друже еллінів і любителю муз!

Ти мене вчора питав, коли виходили з храму, чому я всміхнувся і ніби сміхом привітав тебе, хоч я лише злегка посміхнувся, що греки називають: μειδάω. Тобі здалося, що я сміявся більше, ніж це було насправді. Ти питав, а я не сказав тобі причини, та й тепер не скажу: скажу лише те, що сміятися можна було тоді, можна і тепер; всміхаючись я писав цього листа, і ти, я думаю, його читаєш із усмішкою; і коли ти мене побачиш, я боюся, що ти не втримаєшся від усмішки. Але ти, о мудрець, питаєш про причину. Однак скажи мені: тобі подобається, тобі усміхається, так би мовити, один колір більше, ніж інший, одна рибка більше, ніж інша, один покрій одягу усміхається, інший — ні, або усміхається в меншій мірі, ніж іншим. І я тобі поясню причину вчорашньої усмішки. Адже сміх (ти не смійся в той момент, коли 234 я говорю про сміх!) — рідний брат радості, що часто заміняє її; такий, якщо не помиляюсь, відомий сміх Сарри: ["СмЂх мнЂ сотвори господь"]. Бо Ісаак по-єврейському означає "засміється", а це слово заміняє також і сміх. Тому, коли ти питаєш, чому я сміюся, ти ніби питаєш, чому я радію. Значить, і причину радості, в свою чергу, тобі треба сказати? О безсоромна вимога! Ну що ж! Візьмемося і за цю справу за допомогою муз. Якщо не вистачить часу для цього, відкладемо на завтра. Але ти, напевно, уперто домагаєшся причини, як пожадливий кредитор вимагає у боржника його борг. Отже, ти питаєш, чому я був веселий вчора? Слухай же: тому що я побачив твої радісні очі, я, радісний, вітав того, що радіє, радістю. Якщо тобі ця причина моєї радості видасться несправжньою, я вдамся до іншого засобу. Я тебе уражу твоїм же мечем, питаючи, чому третього дня в храмі ти перший мене привітав усмішкою? Чому ти мені посміхнувся? Скажи, мудрець, я від тебе не відстану, чи пам’ятаєш ти? До цього часу, о найдорожчий, ми вдавались до жартів, які не противні найчистішим музам. Адже плачемо ми чи сміємося, займаємося серйозними справами чи бавимося — все робимо для нашого господа, для якого ми вмираємо і живемо та ін. Його ж я молю, щоб зберіг він тебе в чистоті і тверезості! Через те що я вірю, що ці дари ти маєш, то я завжди радітиму і всміхатимусь, коли побачу тебе під час наших найдружніших зустрічей. Бо який дурень не погляне з радістю на щасливу людину і до того ж — друга? Бувай здоровий!

Твій Гр[игорій] С[авич].

Саме коли кінчив писати про сміх, прибув наш тричі жаданий Гриць, якого я з охотою обійняв.

10

[Харків, місцевий; жовтень (?) 1762 р.] / 681 /

Reitias vires

ΑΙΝΕΣΙΣ ΠΕΝΙΑΣ

O res pauperies utilis et sacra!

O germana viris mater amabilis!

O portus miseris optime naufragis!

Portus tute quieteque!

Felix, qui penetrat mentis acumine,

Quae praestare soles commoda, quae bona

Huic, quicunque homo te simpliciter colit.

Nec pro tempore te colit.

Felix, qui potuit pangere foedera 235

Tecum, quique tuam venerit in fidem,

Quem dignata fuit mensae epulis suae A

Misit subque humilem casam B.

Longe morbus abest sedibus a tuis,

Et fumos ut apis, sic fugit abs eis:

Hydrops et podagrae, calculus 1 et bilis,

Febres ac epilepsiae.

Non est ingluvies atque bibacitas,

Morborum unde scatet plebs sine nomine.

Non hic luxus adest, mors Themidos C piae

Curarumque miser pater. / 682 /

Longe 2 cana tuis cura 3 penatibus,

Longe sunt strepitus atque negotia,

Longe vana manet gloria et ambitus

Insanaeque cupidines.

Non ictus rnetuis fulminis ignei,

Non fluctus rabidos aequoris asperi,

Dum valles humiles ac placidas colis,

Et dum lintre vadum secas.

Omnis pestis abest, spes, timor, et dolus.

Hanc odere domum tartareae deae.

Quas quaecunque domus continet, illico

Mox fit Tartarus is locus.

At secura quies, at bona sanitas

Mentis compositae dulciaque otia

Ac assueta piis membra laboribus.

Dum parvo bene vivitur.

Αυτάρκεια D solers, suavis ’απραξία E.

Libertas residet ludicra salibus

Deridens populi stultitiae viam. Has

Paupertas comites habet. / 691 /

Mendicos quidem hic haud fero laudibus,

Quos auri misere sacra fames necat;

Nudi sunt habitu pectore divites;

Carpunt quicquid ubique sit.

Aurum corde vorant 4, arca licet vacat,

Dites suspiciunt dum stupidis oculis.

Aurum dum cupies, jam licet Irus es,

A Quem dignata sacrae es mensae epulis tuae. [Кого ти удостоїла їжі святого стола.] Прим. автора.

B Submittens humili casae. [Приречений на убогу хатину.]. Прим. автора.

C Θέμις, δος — dea justitiae. [Θέμις, δος— богиня справедливості]. Прим. автора.

D Αθτάρκεια — самодоволство, latine — aequitas animi. Прим. автора.

E Vacatio а negotiis mundanis, cui opponitur tumultus, aestus, negotiorum undae. [Свобода від мирських турбот, яким протиставлені шум, кипіння, суєта]. Прим. автора. 236

Haud tu pauper eris mihi.

Pauper erat Christus, qui nihil ambiit.

Paulus pauper erat, qui voluit nihil.

Paupertatem animus, non scrinium facit,

Dum celsus subvolat in polum 5. //

ПОХВАЛА БІДНОСТІ

О блаженна й свята — у́діл мій бідносте,

Справжня мати серцям, рідна і лагідна!

Всім, хто в морі зазнав горя і пагуби,

Супокійная гаване!

О щасливий, хто зміг думкою гострою

Зрозуміти, які втіхи незмірені

Ти приносиш усім, хто вшанував тебе

Серцем щирим і радісним.

О щасливий, хто зміг заприязни́ть тебе,

Хто на ласку твою здався без о́гляду

І кого на бенкет свій допустила ти,

Ввівши в хату низьку й тісну.

Всяка слабість тіка геть від твоїх осель...

Немов диму бджола, так уникають їх

Чорна неміч, гостець і камінни́й недуг,

Жовчні болі й пропасниця.

Бо немилі тобі п’янство й зажерливість,

З котрих сила хвороб плине й кипить у ключ;

Бо немила тобі розкіш неправедна,

Люта мати тривог лихих.

Ні турбота гризька, ні тії клопоти

До пенатів твоїх не наближаються,

Ні амбітність, ні шум слави порожньої,

Ні погибельні пристрасті.

Не лякає тебе полум’я блискавки,

Не страшить глибочінь моря бурхливого,

Бо ж оселя твоя в тихому па́долі,

Човен твій на мілкім брідку.

В твій куток не зори́ть острах і хитрощі

І пекельних богинь погляди заздрісні

Не спроможні пойнять дім твій — і Тартаром

В тиху пристань повіяти. 237

Нестурбований мир, спокій нерушений

І здоров’я міцне, і призвичаєне

До побожних трудів серце незламнеє

Славлять твій гостелюбний дах.

Зрівноважений дух, мудра розсудливість

Та веселість ясна, що з верховин своїх

На глупо́ту людську дивиться з осміхом —

От супутники бідності.

Але ті жебраки — як я прославлю їх? —

Що на серці у них прагнення золота,

Ті захланні старці, що до скарбів земних

Так пожадливо горнуться.

Ні, покіль іще ти оком пожадливим,

Мов злиденний той Ір, рвешся до золота,

То й без скринь золотих ти не наблизишся

До правдивої бідності.

Був убогий Христос, — бо зневажав скарби,

Павел був нуждарем, бо не жадав утіх,

Не в старчачих торбах, бідносте, ти живеш

В серці чистім і праведнім.

11

[Харків, місцевий; жовтень (?) 1762 р.] / 631 /

Si sit vita beata intus, cur, inquis, ad illam

Grex hominum rarus tamque pusillus adit?

Phy! quia difficile est, animum moderarier illis,

Nec frenare ‛ορμάς; condidicere suas.

Per loca devia, per salebrosa, graves per hiatus

Fertur eques stolidus, si male flectit equum.

Per mare, per terras voiitat, ferrum per et ignem,

Si stolidos animos non ratione regit.

Quidnam igitur restat? Libros versare beatos,

Qui purgant animos, flectere corda docent.

Condere nec satis est intus, sed et exprime factis.

Es tyro nunc: usu et tempore miles eris.

Ex his militibus mirus rex ille creatur,

Qualis erat Christus discipulique sui. 238

Carissime Michaël!

Benene tempus collocavi, si his talibus tecum sermonibus hodie insumpsi? Opinor, non male.

Tuus Gregor[ius] Sab[bin]. / 632 /

Disce, quid est illud, quod vita beata vocatur;

Omnibus omissis hoc age corde tuo.

Hoc age corde tuo toto, dicente deo sic:

O fili, fili! cor mihi cede tuum.

Cor mihi cede tuum totum; si pectoris unam

Partem das mundo, cor mihi nolo tuum.

Felix, qui potuit vitam reperire beatam;

Sed magis is felix, qui valet hacce frui.

Non satis est potum atque cibum reperire salubrem,

Si morbo gustus vis vitiata tibi est.

Nec satis est solis lucem radiare diurni,

Lumina si capitis sunt vitiata tui.

Strenua nos exercet inertia: navibus atque

Quadrigis petimus vivere posse bene.

Quod petis, hoc tecum est, imo Iatet intus, amice;

Si tua contentus sorte, quietus eris.

Non si, qui meliora cupit, verum ille beatus,

Qui sibi quidquid adest, id satis esse putat.

Si tibi...1

Ти питаєш: якщо щастя життя в кожному з нас,

То, чому досягає його так мало людей?

О, це тому, що їм важко керувати душею,

І тому, що не навчилися приборкувати пориви.

Звивистими стежками, горбами і через глибокі рови

Мчить недосвідчений вершник, якщо він погано править конем.

Морем і сушею, кріз стріли і вогонь мчить той,

Хто нерозумну душу не скеровує розумом.

Отже, що ж залишається? Читати блаженні книги,

Які очищають душу і навчають керувати почуттями.

Не досить ховати це в собі, необхідно відобразити його.

Тепер ти новобранець: вправляючись вчинками, з часом станеш воїном.

З цих воїнів виходить той дивний цар,

Яким був Христос і його учні.

Найдорожчий Михайле!

Чи добре я використав час, почавши сьогодні бесіду з тобою такими словами? Думаю, непогано.

Твій Григор[ій] Сав[ич].