Перед волею - Кропивницький Марко

Нехай телят не пуска в шкоду. Я к і в. Не один же він пасе — їх там аж троє. Так тим двом нічого, а все на одному окошилось?
Варфоломей. Мені ніколи розбирати, хто з них більш винен, я відшмагав того, на котрого моя думка впала; той винен, котрого першого моє око постерегло.
Яків. Але ж пан не дозволив тобі так катувать?
Варфоломей. А ти спитай пана, як приїде, чи дозволив.
Яків. І спитаю!
Варфоломей. Спитай-спитай! Може, звелять мені списати отой опит на твоїй спині.
Яків. Нехай звелять, не первина.
Варфоломей. Ох, і постараюсь же я списать, я вже добре насталив на тебе зуби!
Яків. Гей, Вартоломею, людоїде! Забруднив ти душу твою кривдою великою, схаменись, чоловіче, бо буде тобі лихо!
Варфоломей. Що ти мене полохаєш? Що ти почав мені акахвисти читать? Геть!..
Яків. Ховатимеш ти колись від людей очі!..
Варфоломей. Я панський наказ сповняю по всій хворменній правилі! Ти мене волею полохаєш? Не буде волі! Та скоріш у мене на долоні волосся виросте!
Яків. Згадаю я тобі тоді всі смуги, котрі ти позначив на моїм тіш, вони у мене всі перелічені й закарбовані, поставлю я їх тобі перед очима, як свічки!
Варфоломей. Мені на все оте, що ти белькочеш, наплювать! От ірод, причепився. І коли ти, сатано, дійдеш до розуму?
Яків. Як до такого, як у тебе, то не варто і доходити!.. Варфоломей. Який же у мене розум? Яків. Базарний!
Варфоломей. Мели, бісе, чорт тебе второпа... Та другий би на твоєму місці, бувши таким майстром, що і чоботи пошиєш, і ботики, та ще трохи й грамоти утнеш, так він он як старався б догодити панові... Скілько разів і пан казали: "Коли б Яшка не п'янствував, то я його озолотив би!"
Яків. Нехай би тебе пан озолотив хоч до пупа, а далі посеребрив — ловкий вийшов би болван!
Варфоломей. Сам ти болван! Правдивий сатана, ідол!.. Тьфу! (Пішов.)
Яків. Як земля тілько держить отакого гаспида? (Пішов у другий бік.)
ЯВА 14
Юрко (ідучи з хоромів). Сердешна Орися, як тінь!.. Каже, щоб я швидше ішов з села, а куди я піду? Волів би я краще загинути тут, біля неї!.. Та куди ж мені прямувать? Цілком заморочений я!..
Діброва (у вікні). Юрку, я тебе жду! Юрко. Га? Хто мене?.. А, це ви, Петро Петрович? (Пішов у домок.)
ЯВА 15
Варфоломей (виходе з людської з полумиском і ложкою). Оце так галушечки. Тут, либонь, їстиметься ще смачніш, ніж у хаті; тут, сказать, і воздухи, і не в'їдаються мухи. (їсть.) Улітку ніколи не з'їси до пуття в хаті, а надворі краще їсться. (їсть.) Чи далеко ж то Сонька зустріне пана? Коли б випрохала у пана дубки. Куховарко! А всип мені ще.
ЯВА 16
Мокрина (виходе з людської). Невже ще їстимете? П'ятий полумисок? (Пішла.)
Варфоломей. Хто багато робе, той багато і їсть. Всип-всип. А юшка яка смачна, що аж ложку хочеться облизать. Ба, таки й оближу. (Лиже ложку.)
ЯВА 17
Яків, Варфоломей, потім Прохор.
Яків. Ти мистець і ложки лизать, а я думав, що тілько тарілки.
Варфоломей. Чого приліз? Дай, ради Бога, хоч поїсти до пуття.
Яків. А хіба мені не треба вечеряти? Тріскай-тріскай!..
Прохор (подає Варфоломеєві пляшку). Пожалуйте.
Варфоломей. Справний ти, Прохоре! Тебе б тілько за горілкою й посилать. .
Прохор. Ге, що ви думаєте? Горілка це найкращий кінь, без батога везе!..
Варфоломей (випив). На ж і тобі чарку. (Дає.)
Прохор. Горілиця-мучениця! (Випив.) Нестеметна живиця, так все всередині й зворушила. (Почина їсти.)
Варфоломей (до Якова), Може, й тебе почастувать?
Яків (спльовує). Не частував раніш, не частуватимеш і довіку.
Варфоломей. Невже не діждусь такої честі? Яків. Щоб ти знав!
Варфоломей (підносе). Та ну вже, пий. Прохор. Пий-бо, Якове! І чого б то я куражився? Варфоломей. Пий, кажу!
Яків. Коли так прилипаєш, то давай я сам себе почастую!
Варфоломей. Ні, пий з моїх рук. Яків. Не питиму!
Прохор. І ненавидю я, коли людина. почне пишатись, мов свиня на мотузці!..
Варфоломей. Ну на, почастуйся сам.
Яків. Будьмо здорові! (Взяв пляшку й вилив з неї горілку додолу.)
Прохор. Глянь, сказився чоловік! Варфоломей. Віддай сюди!
Прохор. Дай краще я доп'ю! Гріх розливать горілку, вона ж з хліба святого!..
— Яків (віддає пляшку). На, вилижи подонки.
Прохор (бере пляшку). Перш, Якове, я тебе мав за розумного, аж бачу, що ти адійот!.. Писаний адійот!..
Яків. Бачив, Вартоломею, який я? (Пішов.)
Варфоломей. По всій хворменній правилі марзавець!..
Прохор. Ось трошки в ямку набігло. (Принада і п'є.)
Варфоломей. Ну, й ти свиняка, з калюжі прямо хлебчеш?..
Прохор. Воно нічого... Земля свята, а морду можна обмить,— навіщо ж добро пропадатиме? От і шабаш. А Тепер піду вмиюсь. (Пішов.)
Варфоломей. Які є люде ненажерливі!.. Куховарко! А всип мені ще галушок.
Мокрина взяла миску.
Неначе й наївся, а ще кортить.
Мокрина подає.
Ловка страва галушки!..
Мокрина пішла.
ЯВА 18 Юрко і Діброва.
Діброва. Ховай же краще документ і з Богом в путь. Тепер ти вже не Юрко, а одставний губернський регістратор 8 Петро Петрович Діброва. Тілько не забудь казати, що тобі 25 годів. Цифру чотири я переправив на два, а п'ять ніяк не переправиш на єдиницю або й на три.
Юрко. То це приходиться брехнею жить?
Діброва. А що ж, не можна через тин, лізь попід тин. Мені документа не треба, Бог і без нього скоро вже мене прийме...
Юрко. Господь з вами, що це ви кажете?
Діброва. Правду, хлопче, кажу... Не гай часу. Та грошей даремно не розцвиндрюй!
Юрко. Чим я вам за вашу ласку віддячу?
Діброва. Згадаєш добрим словом, от і віддяка. Як дійдеш до чужого села, наймай підводу до Дніпра, а за Дніпром, в Херсонщині та Катеринославщині, пристроїшся десь в оркестр і житимеш, як і люде... Іди!
Юрко. Прощайте! (До хоромів.) Прощай, моя свята мученице, моя скрухо!
Варфоломей (до Юрка). А куди ти, Юрку? Знов у байбузи?
Юрко (здригнув). Вартоломей?
Діброва (до Варфоломея). Оце вже не твоє діло. Я маю право посилать своїх учеників куди схочу.
Юрко пішов.
Варфоломей. Та звісно... Я не те що, а...
Діброва. Отож і по розмові!.. (Пішов у домок.)
Варфоломей. Не хоче капальмейстер зо мною приятелювать і проти бухветчика надима губу... Ну, та як ти до нас не дуже, то нам на тебе хоч і наплювать!.. (Доїв.) Аж ось коли неначе вдовольнився. Куховарко, візьми посудину.
Мокрина взяла.
Тепер хоч і додому довідатись, мабуть, і жінка чогось зварила на вечерю... Доки дійду, воно талії усередині утруситься, так їство на їство не завадить. (Пішов.)
Мокрина (сама). Чортів кабанюка, цілісінький день тріска та горлянку дере!.. Перемию хутчій посуду та збігаю до Репишиної хати. (Пішла в хату.)
Хвилину нема нікого на кону. ЯВА 19
Петро (верхи в'їздить на двір). Гей, чи чуєте, челядинці й скарбовики! Мерщій сходьтесь, збирайтесь, пан їдуть, пан їдуть!.. Збирайтесь всі!..
Чутко дзвінки й бубенчики, стук колес.
Варфоломей (біжить засапавшись). Що тут за гвалт? Петро. Чуєте ж, пан їдуть!
Варфоломей. Та невже? От тобі і повечеряв удруге!.. (Кричить і метушиться.) Гей, ви! Чи всі ви на своїх місцях?.. Чому біля воріт хвинарі не засвічені? Я ж казав, я ж наказував!.. Що за народ бузувірний!.. Прохоре, де ти? Забув своє діло? Хвинарі!..
Прохор. Не забув, а несподівано!.. (Побіг.)
Варфоломей. Хай в хоромах світять світло!.. Де повари, лакеї?.. (Набік.) А бухветчик, либонь, у попа в гостях?.. Треба за ним послать... Гей, самуварі ставляйте!.. Ану, живо, хутко!.. Не гримни на вас, не тюкни, то і вухом не поворухнете!.. Тілько жрать вам та боки відлежувати. Я ж вам казав, я ж вам наказував!.. Старалися б так, як я щодня стараюсь!..
ЯВА 20 Підгайний і Варфоломей.
Підгайний (з хоромів). Гей, Вартоломею! В а р ф о л о м е й. Чи ба, пан вже й дома! Тут, пане. Здравія желаєм! (Уклонився і поцілував руку.) Підгайний. Порядкуєш?
Варфоломей. Так точно!.. Стараюсь, щоб все по хвор-менній какуратності!..
Підгайний. Де управляющий?
Варфоломей. Позавчора поїхали на ярмарок, казали, що як не в неділю, то в понеділок вернуться.
Підгайний. В хазяйстві все благополучно?
Варфоломей. Слава Господеві! Так вже все благополу^-чно, як краще й не треба.
Підгайний. А в дому як?
Варфоломей. По всій хворменній правилі.
Підгайний. Гей, нянько! Позвать мені няньку!
ЯВА 21 Ті ж і нянька. Нянька. Я тут, ваша милость!
Тим часом сходяться двірські, кланяються і цілують Підгайному руку.
Підгайний. Де панна? Невже так рано лягла спати?.. Чи, може... в гості куди поїхала? Нянька. Ні, вони дома...
ЯВА 22 Ті ж і Діброва.
Діброва (з'являється на ганку). Аристарх Рафаїлович приїхав!.. (Тремтить.)
Нянька. Вони трошки нездужають.
Підгайний. Як?.. Ну, стара кочерго, ти мені одвіт даси за все! Ковальськими щипцями звелю тобі останні зуби повисмикувати!
ЯВА 23 Ті ж і Орися.
Орися (пересилює себе). А, татусь, з щасливим поворотом... А я гуляла в саду, чую якийсь лемент...
Підгайний. Здрастуй, здрастуй, моя пташко, моя про-вінціалочко!.. Як же ти тут без мене? Чого неначе млява?
О р и с я. От вигадки!.. Пропасниця трусила, тепер кинула!.. (Цілується.)
Підгайний. Що ж, посилала за лікарем?
Орися. Ні... Після трьох параксизмів перестала трусить.
Нянька (набік). Сердешна, ледве на ногах стоїть.
О р и с я. Я така рада, що ви приїхали, що хоч і зараз пішла б у танець.
Підгайний. Справді? (Цілує Ті і голубить.) А мені сказали...
Орися (тривожно). Що?
Підгайний. Але ж я тепер цілком заспокоївся... Радію, втіхо моя, моя лялечко, що ти не хвора... Та яка ж ти гарненька. Нянько, скоріш мені чаю!
Нянька (іде шепочучи). Боже, змилуйся над нами!..
Підгайний. Ну, моя провінціалочко! Замість танців, я за чаєм хочу послухати твоє грання... Я багато привіз тобі нових нот...
Орися. Гаразд. Заграю.
Підгайний. Привіз тобі ще одну новину. (До людей.) Ідіть по своїх місцях.
Люде пішли.
Ми, серденько, на зближенні великої реформи 9. Орися. Я читала дещо...
Підгайний. Треба нам зважити і обміркувати ті відносини, в які незабаром мусимо стати з тими, котрих до цього часу життя і смерть в нашій владі, в нашій волі... Треба виробити такі умови, котрі б допомогли нам не опинитись раптом в безви-ходнім і фальшивім становищі.
Орися. Найкраще заздалегідь проявити людськість і милосердіє.
Підгайний. Так-так... Гей, Бартоломею!
Варфоломей (з'являється). Я тут, пане.
Підгайний. Тут повинна бути у подвір'ї Сохвія.
Варфоломей. Так точно, вони тут.
Підгайний. Нехай іде з двору... Ні, посадови її в льох!
Варфоломей.