Депеш Мод - Жадан Сергій

Заходить хтось із адміністрації, час, говорить, час іти, народ вже чекає, преподобний сьорбає з великої пластикової кружки свою безпантову каву, обливае нею свою білосніжку сорочу, шіт, говорить, факіи шіт, перекладачка пробує перекласти це чуваку з адміністрації, але той лише відмахується. Ладно, говорить преподобний, доведеться застібнутись на всі ґудзики, будемо як устриці, або як молюски, як восьминого, одним словом, всі ми богом ходимо, додає він і виходить в коридор. За лаштунками, під самою сценою, преподобний на мить зупиняється, його увагу привертає повнуватий юнак у пісочному костюмі, нічого собі юнак, думає преподобний і на мить пригальмовує. Ти хто? питається він, і в закулісних сутінках на мить зблискує корпус його наручного годинника, Какао завмирає і на мить втрачає дар мови, що ж ти мовчиш? нетерпеливиться преподобний, у тебе є ім'я? Какао киває своєю великою головою, але ім'я не називає. Ну, ладно, втрачає преподобний рештки терпіння, велика ласка господня, хай вона ляже і на таких їбанатів як ти, перекладачка хоче це перекласти, але преподобний перебиває її — потім-потім, каже він, і йде на сцену, важко тягнучи над собою жовтого неопалимого німба.

Какао вибалушено дивиться на те місце, де стояв преподобний, довго приходить до тями і ватяними ногами йде шукати сортир, врешті знаходить, з останніх сил відчиняє двері, вповзає всередину і починає блювати. Я давно помітив — він коли нервує, коли в нього стреси чи що, він обов'язково блює, просто біда якась, коли починається сесія, до нього краще взагалі не підходити, такий чоловік. "Господи, — думає Какао, — о господи. Невже це справді я, невже це справді до мене щойно підходив цей чоловік? Не може бути, я звичайно знаю собі ціну, в мене гарні друзі, в мене мама в бібліотеці працює, мене в Макіївці непогано знають і в Міловому, але щоб отак! Не знаю навіть, що і подумати", — думає він і знову починає блювати. "Як же це, — думає він, відплювавшись, — це ж кому розповім — не повірять. Скажуть, що ти труси ш. Блін, сам собі не вірю — жив як жив, чесно робив свою справу, нікому не заважав, нікого не підставляв, можливо, це i е дяка господня. Інакше як, як — просто не розумію, як так сталось, що до мене, просто до мене, безпосередньо, ось так взяв і підійшов чоловік, У ЯКОГО НА РУЦІ ЗОЛОЧЕНИЙ РОЛЕКС!!!"

Какао ще раз схиляється і бачить на підлозі, поруч із раковиною, стосик брошурок із проповідями преподобного, він побожно бере одну, розглядає трішки пожмакане обличчя Джосона-і-Джонсона, розглядає ролекс на його руці, й посміхнувшись, ховає брошуру до кишені свого пісочного піджака.

Дорогі брати і сестри! (Дорогі брати і сестри! — перекладає тьотка в костюмі). Господь маніпуляціями своїх божественних рук зібрав нас тут до купи! (Господь проробив певні маніпуляції, — перекладає вона. — Купу.) Так подякуймо йому за те, що ми тут зібрались — і ви, і я! (Тож дякую вам, що ви тут зібрались, і я.) Я говорю вам, брати і сестри — встаньмо, встаньмо і прочитаймо молитву, в ім'я господа, алілуя! (Алілуя — не зовсім розуміє його тьотка.) Господи, кажу я! (Він каже — "Господи".) Подивись на цих людей, котрі тут зібрались цього ранку! (Зранку вже зібрались.) їх привела сюди твоя божественна любов, чи не так? (їх привела сюди не так любов.) Так, Господи! (Так.) Так, алілуя! (Тьотка мовчить.) Але ви можете запитати, чому ти, преподобний Джонсоне-і-Джонсоне, говорит нам про це, ми знаємо все це, про нас так краще покажи чудо! (Ми знаємо про вас все! — погрозливо говорить тьотка, — можете запитати.)

Я хочу розповісти вам одну історію, я хочу вам показати на конкретному приклад", щоб ви зрозуміли, що я маю на увазі. (Я хочу вам, наприклад, показати, ви розумієте що я маю на увазі.) Одна дівчина з південного Коннектикуту (Одна дівчина з півдня) жила у великій скруті (жила собі на півдні), вона не мала батьків, не мала друзів, не мала власного психолога (вона займалась психологією, була психологом, власним), вона зовсім втратила надію на боже откровення, і п дні тяглись безкінечним потоком (вона все втратила і тяглась без кінця). Алілуя! (Тьотка мовчить.) Одного разу на її шляху трапився божий чоловік, пастор (в її житті з'явився чоловік, мужчина) і він сказав їй — сестро! (це була його сестра) сестро! (ще одна) зупинись, це кошмарно — ти сама закриваєш двері, через які міг би увійти до тебе Ісус (закривай двері, сказав він, до тебе може прийти кошмарний Джізус). Для чого ти це робиш? (Що ти для цього робиш?) I він пішов від неї, він мав вже досить її зневіри (Старий, виявляється, мав її, і він сказав досить. I пішов.) I вона лишилась сама, і її дні далі тяглись безкінечним потоком (I вона далі тяглась сама) I ось одного разу, коли вона поверталась із закупін (Одного разу вона таки потрапила на шопінг) і переходила через вулицю, якийсь п'яний автолюбитель не зміг як слід пригальмувати і збив її з ніг (вона була вже така п'яна, але не могла спинитись і падала з ніг, як автолюбитель), і коли вона прокинулась в реанімації, на операційному столі (вона прокинулась на столі, ну там п'яна, брудна, в порваному одязі, шалава), під скальпелем хірурга (на ній вже був хірург), вона не могла згадати свого імені (вона не могла його навіть згадати. Да вона все забула, вона п'яна була, алкоголічка кончена), вона втратила пам'ять! Вона зовсім нічого не пам'ятала (пропила все —хату, і вєщі, гроші зияла з книжки — теж пропила, знайшла хахаля, почали самогон гнати), вона не пам'ятала, звідки вона (звідки вона така взялась — бідкались сусіди), не пам'ятала своїх батьків, свого тата, свою маму (твою маму, казали вони, що за курва підселилась до нас у під'їзд, нам скоро електрику відімкнуть через її апарат), вона забула все своє життя (все своє життя ми тут пашемо, а ти прошмандовка прийшла на все готове ще й хахаля з собою привела), і коли вже всі, иавіть лікарі, втратили надію (ми тобі, сука, покажемо будинок зразкового побуту і моральний кодекс будівника комунізму. Ми тобі, падла, ноги повідриваємо. А хахаля твого в диспансер здамо, хай лікується), їи раптом з'явилось боже откровення (а то зовсім оборзєла, сучка привокзальна, з хахалем своїм, прошмандовка, думає, що ми за неї за електрику платити будемо, думає вона тут найрозумніша, тварь морська, і ще цей, хахаль її, йобаний-смішний: здамо в диспансер і кранти, да хулі ми тут із ними ручкаємось — зараз визовемо участкового, обріжемо провода, і хахаля ІЇ теж обріжемо, теж мені — моряк торгового флоту, йобаний-смішний, прийшли тут на все готове, прошмандовки, блядь), і Бог сказав їй (на хуй, на хуй з пляжа, девочка, ми все своє життя тут пашемо, а ти думаєш що — найголовніша, за хахаля за свого думає сховатись, за морячка? Диспансер за твоїм морячком плаче, ось що ми тобі скажемо, да-да — диспансер). Який диспансер? — раптом думає Джонсонм-Джонсон, що ця факін-сучка перекладає? Він робить паузу, під час якої чути плач інвалідів, і продовжує. Дорогі брати і сестри! (Дорогі брати і сестри! — повертається ближче до теми перекладачка.) I ось господь каже їй — згадай усе (господь каже вам — згадайте і все!), встань і иди! (і йдіть собі!), і вона пішла (і пішла вона), і вона спиталась лікарів (спитайте лікарів) — хто платив за моє лікування? (хто за все платити буде). I вони сказали їй — це чудо, господне чудо, але хтось оплатив твоє страхування (страхуйте своє чудо), і хтось передав тобі одяг, речі, і це друге чудо (інша річ, що хтось передав тобі чудо), і хтось винайняв для тебе помешкання, ти маєш тепер дах над головою, і це трете чудо (і це чудо, котре вже втрете у тебе над головою). I тоді вона зрозуміла — адже це господнє откровення, откровення яке відкрилось їй (і тоді в неї відкрилось), і що це сам Ісус дарує їй просвітлення, зовсім невеличке, невеличку таку смужку світла, як уночі, коли ви відкриваєте холодильник (кошмарний Джізус уночі хоче подарувати їй холодильник, зовсім невеличкий такий). Для чого я розповідаю вам це, брати і сестри? (Для чого вам брати, сестри?). Для того, щоб ви зрозуміли, що господнє откровення — це як морські продукти (тьотка змучено замовкає і про щось замислюється) — головне не просто впіймати його, головне — вміти його приготувати. Господнє откровення це як мозок восьминога — ти не знаєш, де він у нього знаходиться. Тому що ти підходиш до восьминога, дивишся на нього, і ти думаєш — алілуя! — де в цього факін восьминога мозок? Адже якщо є восьминіг, то має бути і мозок? Але ти не можеш дійти до цього своїм розумом, твій розум лінивий і зневірений, ти не можеш ось так просто взяти восьминога і зробити свою справу, ти маєш все звіряти із внутрішнім голосом, котрий тобі говорить — кинь його, кинь, ти не знайдеш тут нічого, ця задача не для тебе. I тоді ти починаєш сумніватись у собі. Алілуя! Ти думаєш — так, я не гідний цього, я надто слабкий і немічний, аби пройти цей шлях до кінця і в усьому розібратись, ця праця не для мене. Я краще відійду вбік. Тому що ти бачиш його тіло, воно таке саме, як твоє тіло. I ти бачиш його очі — вони такі самі, як твої очі, і ти слухаєш, як б'ється його серце, — хай славиться господь — воно б'ється так само, як твоє! Так хто ти такий? — Восьминіг! — кричить хтось із залу.

Який восьминіг? — не розуміє Джонсон-і-Джонсон, чому восьминіг? він на мить спантеличено замовкає, але не втрачає хвилю і знову пірнає в барвисте пурпурове проповідницьке гівно: правильно, ти — дитя боже! Всі ми діти божі! Господнє откровення в кожному з нас (Кожному з вас, — включається тьотка, — на виході видадуть брошурку і календарик з фото преподобного), тож зважаймо на увагу всевишнього (дякуємо вам за увагу, всього хорошого, до наступних зустрічей на проповідях Церкви Ісуса (об'єднаної)), зустріч з яким нас очікує попереду! (до наступних зустрічей, — тьотка повторюється. — Не забувайте свої речі, — додає вона, — і заберіть звідси цих траханих інвалідів).

Ах, як я їх зробив, — говорить преподобний Джонсон-і-Джонсон чуваку з адміністрації. Чувак дивиться на нього закоханими очима. Да, — повторює преподобний, — як я їх зробив. Тільки для чого я знову про восьмииогів тріпався, що зі мною останнім часом робиться? — питається він у чувака, — тільки-но прийму вітаміни, як одразу починаю говорите про восьминогів.