Казки - Шарль Перро

- Поклади-но пиріг на скриню і горщечок туди ж постав, а сама йди полеж зі мною, відпочинь з дороги.

Червона Шапочка послухалась і лягла в ліжко.

Та як же вона здивувалась, коли побачила, що за страхітливий вигляд має її бабуся!

От вона й каже:

- Бабусю, а які ж у вас руки великі!

- Це, щоб міцніше тебе обнімати, внученько!

- Бабусю, а які ж у вас ноги великі!

- Це щоб краще бігати, дитинко!

- Бабусю, а які ж у вас вуха великі!

- Це щоб краще чути тебе, дівчинко!

- Бабусю, а які ж у вас очі великі!

- Це щоб краще бачити тебе, внученько!

- Бабусю, а які ж у вас зуби великі!

- А це щоб тебе з’їсти!

З цими словами злий вовк накинувся на Червону Шапочку й миттю з’їв її.

А тут саме поверталися з села лісоруби й надумали завітати до бабусі у гості.

Увійшли до хатинки - бабусі нема, а замість неї лежить у ліжку під ковдрою сірий вовк.

- Так ось де ми тебе впіймали, лихоманцю! - вигукнув один з лісорубів.

Змахнув він своєю сокирою і тільки-но хотів убити вовка, аж раптом чує - гукають з вовчого черева старенька бабуся й маленька Червона Шапочка:

- Люди добрі, звільніть нас!

Узяв другий лісоруб ножиці й розрізав вовкові черево, а звідти вилізли бабуся й Червона Шапочка, живі та здорові.

­- Як же я перелякалась! - сказала Червона Шапочка.- Як тісно й темно було в череві у вовка! Дякую вам, дядечку лісоруб, за те, що ви врятували нас.

А бабуся теж подякувала лісорубам і почастувала їх пирогом та маслом, що принесла їй Червона Шапочка в подарунок.

СИНЯ БОРОДА

Колись жив собі дуже багатий чоловік. Були у нього чудові замки й палаци, безліч слуг і золотий та срібний посуд, рідкісні килими, визолочені карети й прекрасні коні.

Але, на нещастя, чоловік той мав синю бороду, і через те був такий потворний та страшний, що не було жодної жінки або дівчини, яка б не втекла, побачивши його. Всі вони дуже лякалися.

Чоловіка того так і називали - Синя Борода.

А в його сусідки було дві дочки, та такі красуні, що, побачивши їх, він одразу ж попросив у матері згоди на шлюб з однією з сестер.

Проте жодна не могла наважитися піти за чоловіка з синьою бородою.

Сестри боялися його ще й тому, що він уже не раз одружувався, але ніхто не міг сказати, куди раптом зникали всі його дружини.

Щоб краще познайомитися з своїми молодими сусідками, Синя Борода повіз їх з матір'ю, подругами та кількома знайомими у віддалений замок, де вони й веселилися цілий тиждень.

Весь цей час вони тільки те й робили, що розважалися, їздили на прогулянки, полювання та риболовлю, а коли наставала ніч, то, забувши про сон, танцювали й бенкетували до самісінького ранку.

Синя Борода веселився разом з гостями, жартував, танцював і був дуже добрий.

Зрештою, все пішло так до ладу, що меншій сестрі почало здаватися, ніби у хазяїна не така уже й синя борода і що він цілком пристойна людина. На кінець тижня вона згодилася з ним одружитись.

Коли вони повернулися в місто, то відразу справили бучне весілля, і Синя Борода одвіз меншу сестру до себе в розкішний палац.

Минув перший місяць їхнього життя, і чоловік сказав молодій дружині, що йому доведеться на кілька тижнів виїхати у важливій справі.

Він ніжно попрощався з дружиною, попросив її не сумувати без нього, порадив поїхати з подругами в заміський замок і робити все, що їй тільки заманеться.

- Ось,- казав він,- ключі від двох великих покоїв з меблями, ось ключі від шаф із срібним та золотим посудом, ось ключі від моїх скринь із золотом та сріблом і від шухляд з самоцвітами, ось ключ, який відмикає геть усі двері в замку. А от цей маленький ключик - від комірчини в кінці великої темної галереї нижнього поверху. Відмикайте всі двері, ходіть усюди, куди вам заманеться, але в ту комірчину я вам забороняю заходити. Коли ж ви мене не послухаєте і відімкнете її, то можете всього чекати від мого гніву.

Молода жінка обіцяла чоловікові точнісінько виконати всі його накази.

Синя Борода обійняв її на прощання, сів у карету й поїхав собі.

Як тільки за ним зачинилися ворота, сусідки і приятельки молодої хазяйки не стали чекати, поки їх зайвий раз запросять у гості. Їм не терпілося глянути на багатства своєї подруги, та поки її чоловік був удома, вони не наважувалися завітати, бо дуже боялися його синьої бороди.

Приїхавши в замок, гості почали обходити зали, покої й комірчини з одягом та коштовностями, і кожна світлиця здавалася їм багатшою й красивішою за попередню. Піднявшись на другий поверх, де були розставлені старовинні меблі, вони не могли намилуватися чудовими килимами, ліжками, шафами, маленькими столиками, великими столами та дзеркалами, в яких можна було бачити себе з ніг до голови і які були в таких рамах - срібних, кришталевих і позолочених,- що ніхто й ніде не знайшов би ні гарніших, ані багатших.

Сусідки щиро захоплювалися щастям своєї подруги і всі як одна заздрили їй.

Але молода хазяйка не звертала ніякої уваги на всі ці багатства - їй кортіло піти й відімкнути маленьку комірчину на нижньому поверсі.

І так підганяла її цікавість, що, забувши про все на світі, вона не витримала і стрімголов побігла вниз потаємними сходами, та так хутко, що мало не впала в темному похмурому переході.

Біля дверей комірчини жінка, правда, згадала про заборону Синьої Бороди й зупинилась. Якусь мить вона розмірковувала над тим, чи не спіткає її тяжке лихо за таку неслухняність.

Але спокуса була надто велика. Молода хазяйка не стрималася, взяла маленький ключик і, тремтячи від страху, відімкнула двері.

Спочатку вона нічого не змогла розгледіти - віконниці були зачинені. Та трохи постоявши і роздивившись, вона незабаром побачила, що вся підлога в комірчині залита кров’ю, а на стінах висить кілька жінок.

То були колишні дружини Синьої Бороди, яких він убив одну по одній.

Молода хазяйка мало не вмерла з жаху, і ключ од страшної комірчини, який вона притьмом вийняла з замка, випав у неї з рук.

Отямившись, вона підняла ключ, зачинила двері і, бліда