Марадона з нашого класу - Слабошпицький Михайло

Раніш у мене його ніколи не бувало. Мабуть, теж стаю дорослим.

А потім ми проводжали Марадону.

Ми стояли під палючим сонцем на пероні і мовчали. Я давно помітив, що при прощанні люди майже не говорять. Хочуть сказати одне одному щось важливе, але так і не знаходять потрібних слів.

Марадонина мати, низенька, повненька жінка з тихим голосом, сказала, коли він уже скочив у тамбур:

— Ти ж, сину, відразу напиши...

— Напишу.

Його смагляве обличчя освітилося білозубою усмішкою.

— Вище голову, Дон-Кіхоте,— сказав він.

І поїзд рушив. За кілька секунд я бачив уже тільки його руку, що махала й махала з вікна.

Коли ми прийшли в дев'ятий клас, дуже незвично було бачити його порожнє місце. А він же тільки рік провчився з нами. От як усі до нього звикли! А тут ще малюки з різних класів щодня розпитують: "А коли буде Марадона?"

У класі з'явився новенький. Ми попередили його, щоб не сідав на Марадонине місце. Дурниця, звичайно, але ми вирішили: хай воно буде вільне. Ясна річ, Марадона не повернеться до нас. Однак здаватиметься, що він з нами, тільки чомусь не прийшов до школи; може, хворів.

Княжна Мері, почувши про це, чомусь назвала нас молодцями. А що тут такого? Не розумію.

Інколи я одержую від Марадони листи. Пише, що тренується разом з дублерами київського "Динамо". Отже, великий футбол для нього вже починається. Ми ж так само дрімаємо на Ціцероно-вих уроках. Він методично дожовує важливі періоди з минулого людства. Я твердо переконаний: історії ми, крім Інни, не знатимемо. І не тому, що Ціцерон погано її читає, а тому, що він такий.

Учора ввечері батько мене запитав:

— То як там твій друг поживає?

Я розповів йому про Марадонині новини.

Він довго мовчав, думаючи про щось своє, а потім сказав:

— Хороший він хлопець. Тобі, мабуть, дуже його не вистачає?

— Не тільки мені.

— Звичайно... До таких завжди прихиляються люди. А потім — без будь-якого переходу — батько запитав:

— То чого ж ви тоді збунтувалися? Розповів йому все по порядку.

Батько нічого не сказав мені на те. Тільки мовив роздумливо :

— Ти часто зустрічатимеш у житті людей не на своєму місці. Вони по-своєму нещасні...

— А як знайти своє місце?

— Це ще складніша наука, ніж у школі. Набагато складніша. Мені здається, ти його знайдеш. Якщо будеш таким, як твій друг...

А вночі мені раптом приснилася велелюдна чаша стадіону., Я стою край футбольного поля, а назустріч мені у білій майці з написом "СРСР" на грудях іде Марадона. Він міцно тисне мені руку

— Я завжди вірив у тебе. І ніякі ціцерони і гібриди нас не переможуть. Нас — набагато більше!

Наступного дня прокинувся незвично рано. Чув, як притишено тупає по квартирі мати, готуючи сніданок, як постогнує вві сні батько.

У вікно заглядали жовтолисті дерева, з порога на мене незмигно дивився жовтими очима кіт. Мовби хотів загіпнотизувати. А я лежав і думав про все те, що буде зі мною в майбутньому.

І я не просто вірю, а напевне знаю, що зустрінуся з Марадоною... Я зібрався і з легким серцем пішов до школи. Я й сам помітив, що зі мною сталося щось дуже важливе. От тільки не знаю — коли саме...