Переклади - Шашкевич М. С.

Ой, не завидуй козацькій дитині

І його снові в тяжкій сій годині!

Глянь му на лице, як ся розбісила

Спутаних мислей сердитая сила:

Вежа, здавалось, лиснула огнями;

На коня скочив, та й за козаками.

Аж серед яру… що ж там бовваніє?

Намість дружини - вовків стадо шниє.

Орлика голос десь ген за горою,

Жене ід ньому, світло ще лискало…

То Ксеня в очі дивиться грозою.

Воронів кілька в уха закракало.

Купався в поті, вирватись силує…

Аж бач, на пруті залізнім гарцює…

Зжахнувся, з ляку із сону порвався.

Кого ж то видить? хто ж то показався?

Якийсь край нього сидів си старенький,

Сивий, як голуб, і тихомирненький;

Де очі були, дивиться ямками.

Єдну си ногу заложив на другу

І спер бандурку на своїм коліні,

По струнах злегка посував пальцями,

Зводив на тямку старих думок тугу,

Діла і літа, що сплили не нині.

Тепер Небабі немилі ті гості,

До сліпця скочив і гукнув зі злості:

«Гей, діду, кто ти? яке ти тут діло?»

Насмішком звільна відповів дід сміло:

«Лице ти, мабуть, дике, як і мова;

Що взяв ми очі, богу буде слава!»

Знов бренькав струни, не рікши і слова,

Ніби то словом одним всього збуде.

«Смішком не збудеш, не марна то справа.

Хоть бог привів тут, чорт тя не добуде!

Старче, мов: хто ти? що в сім лісі дієш?»

А заким оком зглянути успієш,

Дужим медведем д нему підхопився.

Сліпець не злякався; як перше з вагою

Рік козакові: «Пусти, урвеш струну,

Не купиш іншу, не купиш новую.

Бач, сліпець темний я, з дороги збився.

От не сердися! без гуку, без стуку,

Коли-м не милий, зведи на дорогу!

Сли перепросиш дась копійку в руку -

Бач, я не такий, я в бандурку труну

І на добраніч думку заспіваю».

- «Лихо не сліпець, я кличу, питаю,

А він байдуже, не відповідає,

А він, як камінь, з місця не двигнувся!»

Думав си козак, нищечки всміхнувся,

Бо вже в нім лютість і гнів притихає.

«Чом, коли-сь темний, саміський лізаєш,

Провідниченька чому ж ти не маєш?»

Уже легеньким спитався голосом.

Дід усміхнувся: «Ба!» - муркнув під носом:

«Костур у мене, що в кого ратище.

Чи тихо в світі, чи то вихор свище,

Сльота, погода, чи ніч, чи видненько,

Мать Русь перейду, він провідниченько.

А від Каніва аж по саму Смілу

Всяку спізнаю під руков могилу,

Пні при дорозі кождий в тямці маю,

Під ногов усяку верховину знаю.

Нині, відбившись від моєй дружини,

Заснув-єм покрай лісової тіні.

Якесь лукаве зависливе лихо

Костур узяло, підкравшися тихо.

Ніщо казати, був кован і стане

За добру шаблю… Мій сердитий пане,

Чи злість минула? гріх довго сердитись!

Піснь заспіваю, щоб нам помиритись.

Лиш си настрою під голос пісеньки

Мою бандурку. Знай, хоч піду куди,

Хоч не повернусь, всюди, сину, всюди

Мій старий голос і думки миленькі».

Скільки вже разів соненько вертало,

Ясненьким світлом днину красило;

Но мому світлу що ж то ся стало,

Що мені досі не зазоріло?

Вже й царинонька вгору ся взбила,

Росте і в колос буяє швидко,

І ярина ся зазеленіла…

Моєй пшениці не видко, не видко.

Соловій мило вже щекотає,

Птичок громада лісних заграла;

Воздухом дзвінко жайворон співає;

Но моя птиця мені-сь не озвала.

Де поглянь, з землі цвіт прозябає

По завчерашній поводі,

В чудесні барви-сь луг прибирає,

Но мому цвітку щось годі - щось годі.

Поки ж тя, доки, весно, молити?

Приспій на Галич лучі теплими

І чадам руським верни їх цвіти…

Верни їм пісні родимі.

Переклади

Плач Ярославни. Є свідчення Н. Вахнянина і Й. Крушинського, що М. Шашкевич переклав «Слово о полку Ігоревім». Вони тримали в руках повний переклад поеми, що починався словами «Чи не ялося нам, браття, старими словами почати сумну повість про похід Ігоря, Ігоря Святославича?» Проте досі знайдено лише цей уривок «Плач Ярославни». Переклад має дату: 1 червня 1833. Вперше опублікований у «Записках наукового товариства ім. Шевченка», 1904. т. LVIII, звідки передруковується.

Переклади М. Шашкевича з сербських народних пісень: Дівчина і риба, Дівчина до рожі, Пуста дівчина, Дівчина, лице миюча, Ангелчині ворота, Знатель - вперше надруковані в зб. «Русалка Дністровая», 1837.

Уривок перекладу «Олень і Вила» друкуємо за книгою «Писання Маркіяна Шашкевича», у Львові. 1912.

З Краледвірського рукопису. Як відомо, М. Шашкевич з 1832 р. багато працював над перекладом «Краледвірського рукопису», збірника чеського епосу, написаного у дусі наслідування народних пісень Вацлавом Ганкою (1791-1861) і виданого ним 1819 р. під виглядом нібито знайденого ним справжнього старовинного рукопису. Свій переклад поет передав академіку І. Срезнєвському, додавши до нього детальні історичні пояснення і примітки. Почавши працювати над перекладом ще десь 1831 р. (в 1832 р про переклад М. Шашкевича вже є згадка у польській літературі), поет працював над ним майже до кінця життя. У зв’язку з тим, що мова перекладу важка для сучасного читача, редакція не ставить своєю метою дати в цьому виданні повний текст перекладу. До того ж читач знайде пізніші, більш досконалі переклади, зокрема переклад І. Франка. Ось чому ми не подаємо перекладу таких розділів «Краледвірського рукопису: Ольдріх і Болеслав; Германій Бенеш; Забой, Славой, Людік; Честмір і Власлав; Людиша і Любор; Ярослав; Сойма, а подаємо лише окремі п’єси, об’єднані назвою «Пісеньки» та «Любушин суд». Повністю переклад надруковано у зб. «Писання Маркіяна Шашкевича», звідки й передруковуємо вміщувані тут розділи.