Листи до Михайла Ковалинського - Сковорода Григорій

Інакше ніякий архімандрит або ігумен монастиря не відірвав би мене від найсолодшого спокою на шкоду моїй репутації і здоров’ю, коли б значно раніше їх наполягань і вимог я не побачив тебе, коли б з першого погляду ти не полюбився б так моїй душі. Я думаю, ти пам’ятаєш, як я був обурений, коли тебе відвертали від занять грецькою мовою і особливо коли тебе запрошували до панського двору, коли ти мало не зробився викладачем німецької мови, — як тоді, повторюю, я обурювався? Так буває, коли в левиці відбирають її малят або у чадолюбивої жінки віднімають її дитину. І я зазнав цих почуттів, тому що бачив, як недалеко ти був би від загибелі, ставши учителем у панському дворі, або звичайним учителем мови. Всі дивувались, підозрівали, а мої вороги з мене сміялись — в чому справа, чому я піклуюсь про тебе більше, ніж про рідного брата. Тому, якщо мене турбує доля мого Якова, полюбити якого ти сам дав мені нагоду і привід, і якщо я був корисним іншим, то всі вони зобов’язані цим тобі, тобі, котрий один лише витягнув мене з тихої пристані, або, вірніше, любов моя до тебе витягла мене; тобі, кого я так полюбив, що якби ти навіть став моїм ворогом, я не міг би ненавидіти тебе і відмовити тобі в чому-небудь корисному для тебе... Я знаю, така вже моя натура, що, будучи в стані великого гніву, я відразу стаю лагіднішим навіть по відношенню до найлютіших ворогів своїх, як тільки помічаю хоча б незначний вияв прихильності до мене. Як тіль-352ки ж помічаю, що хтось мене любить, я готовий віддати йому половину днів життя мого, якщо б це було можливим і дозволеним, зрештою, хто добровільно заради друга наражається на небезпеку, той певним чином ніби витрачає своє життя для нього. Іноді могло здатися, що я гнівався на найдорожчих мені людей; ах, це не гнів, а надмірна моя гарячковість, викликана любов’ю, і прозорливість, тому що я краще від вас бачу, чого треба уникати і до чого прагнути. Отже, поки я усвідомлюю самого себе, поки душа керує тілом, я буду дбати лише про те, щоб всіма засобами здобути любов благородних душ. Це мій скарб, і радість, і життя, і слава. Любов же викликається любов’ю, яку породжує ласка і прихильність у поєднанні з чеснотою. Але ти мені з усіх найдорожчий, і я не пожалкую за моєю самотністю, хоч здоров’я моє і стало підупадати, — якщо ти залишишся моїм другом.

Бувай здоровий, найдорожчий мій друже!

Твій Григ[орій] С[коворода].

75

[Звідки — невідомо] "С купянских степов" [до Харкова, перша половина 1767 р.] / 1141 /

Мой любый Друже! 1

Михайло Іванович! Веселись во господЂ!

Молчаніе должно нагородит. Посилаю Вам новую мою пЂсню. А вот она:

БЕЗДНА БЕЗДНУ ПРИЗИВАЕТ

1

Нелзя бездны окиана

Горстю персты забросат,

Нелзя огненнаго стана A

Скудной каплЂ прохлаждат.

Возможет ли в темной яскинЂ B гулят орел,

Так, как в поднебесній край вилетит он отсель,

Так не будет сыт плотским дух.

A Castra sedes, ora [військовий табір, місцеперебування, берег]. Прим. автора.

B Hoc potest dici ‛ο ’άδης — locus subterraneus obscurus, angustus [це може бути сказане словом ‛ο ’άδης — місце підземне, темне і тісне]. Прим. автора.

2

Бездна дух есть в человЂкЂ

Вод всЂх ширшій и небес. 353

Не насытиш тЂм вовЂкы,

Что плЂняет зрак очес. / 1142 /

Отсюду-то скука внутр скрежет, тоска, печал,

Отсюду неситость, и с каплЂжар паче встал.

Знай: не будет сыт плотским дух.

3

О роде плотскій! НевЂжды!

ДоколЂ ты тяжкосерд? A

Возведи сердечны вЂжды!

Взглянь виспр на небесну твердь.

Чему ты не ищеш знат, что то зовется бог?

Чему не толчеш, чтоб увидЂт его ты мог?

Бездну бездна удовлит вдруг.

Haec cantilena non est quidem grandis lapis, sed plane pusillus lapillus, non inutilis ad aedificandam tamen pietatem. Habet certe scintillam intus; non omnino caret acie ad excindendas carnis cupiditates, et aliquantum similis iis silicibus, quibus olim apud iudaeos fiebat circumcisio. Adhaesimus mundo, immersi sumus carni, intricati τοι̃ς σοφίσμασι του̃ διαβόλου. Verum si saepius tentemus, est spes fore, ut aliquando eludamus sursumque exiliamus для насищеніа.

[Ця пісня — не великий камінь, а дуже маленький камінець, проте небезкорисний для виховання благочестя. Всередині він, без сумніву, має іскорку і не позбавлений леза, щоб вирізати плотські пристрасті; він трохи схожий на ті кремені, за допомогою яких у юдеїв колись робилося обрізання. Ми прив’язані до світу, ми захопились плоттю, заплутались у софізмах диявола. Проте якщо ми частіше будемо робити спроби, то є надія, що ми коли-небудь з них виплутаємося і піднімемося увись] для насищеніа.

A Recordare vocabule [пригадай слово] χαμαιζήλος [низький, приземкуватий]. Прим. автора.

76

[До Харкова] / 1191 /

ВселюбезнЂйшій друже, Міхайло Іванович!

О істинной Вашей ко мнЂ люб†не сумнюся, что она желает о нынЂшном моим знать обращеніи. Моя теперь rusticatio [село] в КурежЂ. In solitudine non solus, in otio negotiosus, in absentia praesens, in jactura integer, in tristitia pacatus. [В самотності не один, в бездіяльності за роботою, у 354 відсутності присутній, при аварії неушкоджений, у смутку задоволений].

Вы всіо понимаете, раз†in jactura sint; id est 1 pacтерялся; повЂрте, тол нечаянной выхор вихватил меня с Купянских степов, что, кромЂ ютки да бурки кирейной, ничего не взял. О этой бурЂ послЂ поговорим. А negotiositas [заняття] моя вся состоит... да вЂдь вы ж знаете... в борбЂ с скукою. Если б кто посторонній сіе начитал, без сомнЂніа, сказал бы: чорт тебЂ виноват, если добровольно всЂх дЂл убЂгаешь.

СмЂшніи мнЂ, душа моя, эти умишкы! Оны не разсуждают, что бЂс скукы подобен да и есть он внутренной вихор, кой тЂм бурнЂе поривает, чем легшое перо или очеретину схватит, и чЂм далЂй за легкость свою подаіотся ему, тЂм безпокойнЂе станет, в то время когда імпет по імпетЂ 2 стремителнЂе раждается, разсЂкая, как прах, и обращая без конца 3, как листвіе, вожделЂнія душы, волнующойся и неутвержденной. Что ж это за лЂкарство? Да и, кромЂ того, оны толко по тих мЂст разумЂют скуку, пока она нас принуждает mutare terras alio sole calentus [змінювати землі на ті, які гріє інше сонце], и, желая уврачевать, совЂтуют (ut Horatius tuus ait) multa jaculari brevi aero. Atque istud ipsum est torquieri hoc daemone. [Як каже твій Горацій, багато досягнути за коротке життя. Але це ж саме і означає терзатися цим демоном]. И что есть скука, раз†неудовольствіе? Коль же она вездЂ по всем розлилась! Non satisfacit tibi tua doctrina? habes hunc daemona. Male me habet, quod parum sum musicus? quod parum laudor? patior plagas et colaphizor? Quod jam sum senex? / 1192 / Quassor, ni boni consulo. Irascor propter improbitatem inimicorum et obtrectatorum? Non illi, sed daemon me inquietat idem. Quid mors, paupertas, morbi? Quid quod ludibria omnibus sumus? Quod spes evanescit in posterum? His omnibus an non misere anima tanquam venti labro quodam sublata ac turbine exagitata quassatur.

[Не задовольняє тебе твоє вчення? І в тобі сидить той же демон. Мені не подобається, що я не досить музикальний? Що мене мало хвалять? Що зношу удари і ганьбу? Що я вже старий? Не задоволений тим, що мені щось не до вподоби? Роздратований через безчесну поведінку ворогів і ганьбителів? Не вони, а той же біс мені завдає неспокою: а що як прийде смерть, бідність, хвороба? Нас непокоїть, що всі підіймають нас на сміх, що слабне надія на майбутнє? Хіба душа не страждає від всього цього найжалюгіднішим способом, ніби ЇЇ піднімає порив вітру і жене вихор]. Вот, душа моя, как я разумЂю скуку, а не то толко, что вселюбезних моих разговоров не наслаждаюсь. И что блаженнЂе, как в толикой достигти душевной мир, чтоб уподобитись шару, кой всіо 355 однаков, куди ни покоти. Я тебЂ, друг мой, говорю, что нЂт сего божественнЂе и премудрЂе разсужденія, и вопію с твоим тезком, сей шар держащим: "Кто яко бог?".

Ваш вседоброжелателній Гр[игорій] Сковорода.

25 іюня 1767.

Любезному Николаю поклон.

Михайлу Івановичу КовалЂнскому.

77

[Із с. Гусинки до Петербурга. 1787 р. — поч. серпня 1788 р.]

Любезная душа моя!

Радуйся, веселись, дерзай, мир тебЂ да будет ввЂк!

Благодарю благому сердцу за огнедухновенное от тебя письмо твое, а без него вся мнЂ вселенная, в дар приносима, не толко твоя юфта не мила. Внял ли ты сему Павлову слову: "Вас ищу, не ваших имЂній". Хвалит тебя благій во мнЂ дух мой, что, постоянствуя в любви и к нищему моему странничеству / 21 /, обличил, яко ты.., т. е. краеголнаго каменя вижу, что и сам ты не искал во мнЂ ни моих ни плоти и крови, но того единаго, о коем писано: "Слыши, Израиль, господь бог твой посредЂ тебе". Держися убо сего царствующего в нас краеголнаго каменя и кифы, сей среди нас камень есть прибЂжищем для всЂх, да ищет мір индЂ себЂ помощи и утЂшенія, да волнуется во всем мирном потокЂ, се бо есть вся тварь, есть лед и вода непостоянная, но она есть основаніем и надеждою людям безсердечным по писанному: "РЂка текущая — основаніе их". Ты же, о человЂче божій, бЂгай сих, держися любви. Вся преходят, любви же никогда, вся тебе оставит, кромЂ любезнаго, внутрь тебе сущаго. Се: сей стоит за стЂною нашею, в тюрмЂ нашей он свЂт. Если возволнуется море, если воззыграет плоть и кровь, естли возвЂют смертнаго страха волны, не бЂги искать помощи по улицам и по чужим домам. Вниди внутрь тебе, мимо иди, плоть и кровь твою проиди всю тлЂнь и дрянь — вот тебЂ спасителная пасха. Остави всю гибель, поколь даже доидеши туда, дондеже пришедши, ста верху, идЂ же бЂ отроча; и бысть в мирЂ мЂсто его; он отроча тЂм, что не старЂется, но послЂ крЂпости есть ветхій денми Сампсон. Кричи, / 22 / вопи, стучи, буди, он честолюбив, хочет, чтобы мы его просили, и будто спит, да научит нас наша бЂда, горе, гдЂ искать его. Сей-то проженет тебЂ твои филистимы, запретив мор и вЂтрам. Докажем, надЂяся на сію гавань, что ты правдивый сын... яже есмь... или Варсава, т. е. сын мира, нашедший в смерти моей истину, 356 вовЂки пребывающую, и на ней с Ноевою голубицею упокоющійся безпечно.