Листи до Михайла Ковалинського - Сковорода Григорій

Але найкраща помилка та, яку допускають при навчанні. Часто зло є добром. Чому? Чи думаєш ти, що я достатньо спокутував провину? Яку провину? — запитаєш ти. А ту, що я вчора не був, як обіцяв, хоча й з умовою, ніби я наперед знав, коли давав обіцянку. Бо я був у священика Григорія [ДоментЂевскаго], людини до мене вельми прихильної, характер якої я дуже люблю, не говорячи вже про його здібності і вченість. Отже, те, про що ми вчора мали намір говорити віч-на-віч, доведеться замінити іншими темами. Щоб якимось чином компенсувати нашу розмову, яка не відбулася, я написав тобі дуже швидко і з охотою оце все, беручи до уваги дані обставини. Далі щодо того, щоб поговорити окремо з нашим Миколою про вашу сварку, то почекай трохи. Обіцяю вас помирити. Бо що солодше від любові і згоди? Я знаю твою дуже просту і лагідну вдачу, проте помилки друзів ми повинні уміти виправляти або зносити, якщо вони не серйозні.

Твій Григ[орій] Савич.

56

[Харків, місцевий; травень — червень 1763 р.] / 611 /

Salve, divinarum musarum alumne!

Michaël carissime!

Beatus ille, qui fugit negotia,

Ut prisca christiana gens!

Qui pectus excolit suum virtutibus,

Sanctisque purgat litteris.

Amara cura tale pectus haud trahit,

Nec horror ullus excitat,

Nec dente duro livor A ater exedit,

A Livor pro invidia; haec enim livida est, id est синяя. Nam invidiosi plerunque sunt pallidi, qui color est ex albo et caeruleo mixtus. Прим. автора. 319

Nec est A cupido pessima.

Quietus ergo dulce tempus exigit,

In pace cum coelestibus...

Sed satis sit!

Reversus e ludo, quoniam omnino statueram tecum aliquid non admodum de faece vulgi loqui, protinus excudi hos, respiciens exemplar nostri Flacci. Quid agas? Sic homo sum: nihil mihi dulcius nugis istis. Quodsi quando incido in hominem similium nugarum studiosum, tantum non sublimi ferio vertice sidera. Sentisne, quorsum haec tam putida tendunt, ut idem ait? Te, inquam, innuo, te enim amo, talium nugarum pariter mecum cupidum. Nauta enim nautae, asinus asino et sus sui, ut ajunt, pulcher.

Vale, mi carissime philomuse!

Tuus musarum coalumnus Greg[orius] Sabbin. / 612 /

Heri prehendens nostrum Nicolaum, concessimus in meum musaeum prima, ni fallor, noctis hora. Ego missis omnibus ambagibus, quare, inquam, irasceris nostro Michaëli? Aut cur mihi non communicasti, si quid ille fecit, unde tibi justa esset buccensendi causa? Negavit se tibi iratum esse, licet haberet justas causas: fuisse quidem iratum, sed iram jam posuisse. Quaeso, inquam, quid ille tale fecit? Primum dixit, te aliquando aliquoties illi rescripsisse superbiuscule et arroganter, repudians ejus amicitiam, nolle te talibus amicis uti, similes sibi quaereret: te enim metuere, ne tales socii perducerent in societatem periculi, quod sequeretur maleficia. Deinde narravit te ejus colloquium fugere, licet ipse cuperet tecum fabulari; breviter: sese non admodum tuam amicitiam ambire, si tu recusares. Prope illa omnia in te dixit, quae tu in eum nudius tertius. Hic ego: ut ut, inquam, haec sunt, noli, sodes, irasci. Ille jurare sese nihil in te mali stomachi habere. Sic digressi sumus. Divinavimus, mi Michaël, te ille suspicatus est, qui mihi dixisses de se male; confessus erat. Comici erroris. Mi Michaël, age rriitte ornnia. Ego te quidem extra culpam esse confido; sed tamen saepe imprudenter peccamus in amicos. Haec omnia sunt leviuscula.

Vale!

A Est pro edit. Sic et Horat[ins] Siquid est aniraum, differs curandi tempus etc. Прим. автора.

Здрастуй, вихованцю божественних муз,

Михайле найдорожчий!

Щасливий, хто уникає справ,

Як давнє плем’я християн,

Хто серце удосконалює чеснотами 320

І очищає читанням священних книг!

Гірка турбота не охоплює такого серця,

І ніякий страх не тривожить його.

Твердими зубами не гризе його чорна заздрість A

І не пожирає B препогана хтивість.

В спокої проводить він приємно час,

В мирі з небесними...

Але досить!

Повернувшись із школи, я твердо вирішив докладно поговорити з тобою про пороки черні і зразу ж написав ці вірші, взявши за зразок Флакка. Що поробиш? Така я людина: для мене немає нічого більш приємного, ніж ці дрібниці. І якщо я зустрічаюся з людиною, яка захоплюється такими ж дрібницями, я ледве не торкаюся головою зірок. Чи розумієш ти, куди спрямовані ці манірні вірші, як каже той же поет? Скажу тобі: я натякаю на тебе, бо люблю тебе, а ти, як і я, дуже охочий до цих дрібниць. Бо моряк, як кажуть, хороший для моряка, осел — для осла, а свиня — для свині.

Бувай здоровий, мій найдорожчий любителю муз!

Твій, як і ти, вихованець муз Григ[орій] Савич.

Вчора я зустрів нашого Миколу, і ми зайшли до мого музею, якщо я не помиляюся, о першій годині ночі. Я просто без натяків кажу йому: "Чому ти сердитий на нашого Михайла? Або чому ти не повідомив мене, якщо він зробив щось таке, що дає тобі справедливу підставу для невдоволення?" Він сказав, що не гнівається на тебе, хоч і має для цього справедливу підставу, що він був сердитий, але перестав гніватися. Питаю, що ж таке зробив Михайло? Спочатку він сказав, що ти декілька разів відповів зарозуміло і зухвало на його листи, відкидаючи його дружбу і заявляючи, що ти не бажаєш мати таких друзів і нехай він шукає собі друзів серед подібних до себе, бо ти боїшся, що такі друзі втягнуть тебе в небезпечну компанію. Потім розказав, що ти уникаєш розмов із ним, хоч він і бажав би побалакати з тобою. Одним словом, він не дуже домагається твоєї дружби, якщо ти відмовляєшся від неї. Він сказав про тебе майже все те, що ти сказав про нього позавчора. Я йому на це говорю: "Як би там не було, ти, товаришу, перестань гніватися". Він заприсягнувся, що ніякої образи на тебе не має. Так ми і розійшлися. Я висловив здогад, Михайле, що він запідозрив тебе в тому, що ти в розмовах зі мною погано про нього відгукуєшся.

A Livor [синій] замість invidia [заздрість], бо livida означає [синяя]. Адже заздрісні люди переважно бліді, а блідий колір є сумішшю білого й голубого. Прим. автора.

B Est [є] замість edit [їсть]. Так і Горацій: коли що-небудь гризе душу, ти відкладаєш час турбот та ін. Прим. автора. 321

Він це визнав. Комічна помилка! Мій Михайле, залиш все це! Що ж до мене, то я визнаю тебе ні в чому не винним; однак ми часто нерозсудливо грішимо по відношенню до інших. Все це дрібниці.

Бувай здоров!

57

[Харків, місцевий; вересень — жовтень, 1763 р.]

Χαι̃ρε, ’εράσμιέ μου τέττιξ, καί φίλτατε μύρμηξ!

Μιχαήλ φιλόμουσε!

Cicadae rore pasci dicuntur. Proinde vehementer quadrat in hominem musarum amicum vocari cicadam, cum musica sacra nunc mons δροσοφόρος, nunc fons limpidissimus apellantur. Imo et in arcanis nostris literis saepe mentio fit roris, quale est: роса аермонская etc, pluviae, fontium saepissime, velut "Снійде, яко дождь на руно..." et "Ополчишася синове Ісраилсти при 12 источниках". Hic est ille ros et aqua, quae sitientes potat ac reficit animas. Quarum aquarum cum dilectissimus Christi discipulus Ioannes in euangelio fecisset mentionem, haec addit: "Сіе же глаголаше о дусЂ..." etc. Quemadmodum enim ros, graece δρόσος, desuper cadens nihil plane in se pulveris habet, sed merissima ac purissima quaedam aeris sereni lacruma est, ita I. Christi doctrina nequidquam terrae est particeps, sed tota quanta est, spiritalis est, spiritus autem plane asώματος et immaterialis et hinc abstrusissime latet abditus veluti aqua in venis terrae, profanos fugiens oculos; donec percussa petra in fontem et scatebras erumpat. Sed heu! quam pauci sunt οί τέττιγες quamquam plena sunt omnia asinorum, qui turbidam amant nec bibunt, ut tuus ait Aristoteles, nisi prius turbent; quantique greges porcorum, qui fontes oderunt, natura sua, καινόν et coenum quaerunt, humilia amant et palustria, cervosque ad fontes curre...1 / 332 /

Jam et formicae nomen oppido quam competit in verae sapientiae studiosum, sive intelligas formicas nostrates, tritici grana congerentes, sive septemptrionalis Indiae illas auriferas, quod aurum e montium cavernis egerant; quas respiciens divus Basilius sic apud Erasmum nostrum ad suos nepotes loquitur: quicquid ultra necessitatem usus superesset, sive id esset lydia gleba sive formicarum auriferarum opus, hoc magis esse contemnendum, quo minus esset eo opus. Audis in s. scriptura panes nunc hordeaceos, nunc triticeos a Iesu frangi nunc plebi, nunc discipulis. Audis sapientiam vocari nunc margaritum, nunc aurum. Quod sicuti granum tritici e spica excutitur per boves triones, qualis fuit Lucas; sicuti rursum aurum in altissimas terrae latebras abdidit deus. ne porci conculcent, suos 322 autem scrutari jubet. Christus talem tantamque indolem tuam in dies altius promoveat ad gloriam suam porcinis animabus inaccessam!

Vale, amicissime sodalis!

Tuus Gregor[ius] Sabbin.

Здоров, любима моя цикадо і найдорожча мурашко!

Михайле, любителю муз!

Кажуть, що цикади живляться росою. Тому дуже доречно людину, віддану музам, назвати цикадою, оскільки святилищем муз називається то гора росоносна, то найчистіше джерело. Більше того, і в наших священних книгах часто згадується роса, наприклад [роса аермонская] та ін., і дуже часто говориться про дощ і джерело, як наприклад: ["Снійде, яко дождь на руно..."] і ["Ополчишася синове Ісраилсти при 12 источниках"]. Це та роса й вода, що напуває і відновлює спраглі душі. Коли найулюбленіший учень Христа Іоанн згадує про ці води в євангелії, він додає таке: ["Сіе же глаголаше о дусЂ..."] та ін. Подібно до того, як роса, — погрецьки δρόσος?, — яка падає згори, зовсім не містить в собі пилу, а є ніби найчистіша, без домішок сльоза погідного повітря, — так і учення І. Христа зовсім непричетне до землі, а все наскрізь духовне, дух же цілком безтілесний, нематеріальний і тому таємно ховається в недоступних сферах, як вода в жилах землі, невидна для звичайних очей, поки не вирветься у вигляді джерела або живого струмочка з розколини скелі.