Здоровий скептицизм - Радутний Радій

– Отак, з підручних матеріалів... Ні, ви точно наша людина. Признайтесь, у якій галузі...

— У нейрофізіології, — буркнув я, прилаштовуючи залізячку зручніше.

— Теж, мабуть, цікаво, — ввічливо сказав чоловік.

— Аякже! – цілком щиро відповів я. – Людський мозок, знаєте – страшенно цікава система. Не сказати б, що дуже ефективна – якби, наприклад, каналізація працювала лише на десять відсотків потужності, то людство давно потонуло б відомо у чому; але надзвичайно стійка до сильних пошкоджень – чим та ж каналізація похвалитись не може. Якщо каналізаційну трубу прохромити ломом – то з неї потече, а мешканці будинку будуть довго висловлювати подяку, причому якщо спіймають – то не лише усну.

— Так-так? – охоче погодився дядько. – Знаєте, я колись...

— Наприклад, – впевнено продовжив я, і чоловік примовк. — У позаминулому століття дядькові, що працював на будівництві тунелю, прохромило голову — якраз ломом. Вижив. Але сильно змінився, працювати на одному місці не зміг, подався у мандри. Не знаю, чим скінчив.

Чоловік слухав уважно, тож я продовжив:

— Але лом – це варварство. Він руйнує мільйони зв'язків одночасно, потрібних і непотрібних, винуватих й невинних, й схильність до альтруїзму може лежати поруч з любов'ю до пива, а совість може бути переплутана з талантом до малювання. Хрясь! – і все одразу зруйноване. А там – може відновиться щось, може й ні.

Я хильнув ще трохи, Неслухняний шматок металу ковзав столом, як живий, наче дуже не хотів, щоб у нього тицяли дротиками.

— Притримайте, будь ласка, — попросив я співрозмовника. – Ні, не тут. Лівіше. Ще трохи лівіше. Та ні, не тут!.. Ось нахиліться до столу й придивіться – бачте, куди я хочу тицьнути? Отак і тримайте. Дивіться уважно!

Я старанно прицілився й тицьнув дротами.

Цього разу "клац" не було.

"Клац" утворюється, коли шматок живого металу стрибає по столу. Міняє конфігурацію, довжину, ширину, діаметра – та що завгодно. Підстрибує й падає – от вам і "клац". А підстрибує лише тоді, коли є на що спертися – бо Ньютон є Ньютон, а закон є закон.

Так от, якщо стіл вдарити тупим кінцем ножика, то буде "клац", а якщо гострим – то ніж застрягне. Цебто, проникне у товщину дерева на якусь глибину. Якщо ножик товстий, а швидкість мала – то ненабагато, а якщо тонкий і швидкість велика – то на більше. Якщо товщина кількасот атомів, а швидкість дорівнює броунівській швидкості атомів у металі, то новоутворена дротинка не помітить на своєму шляху ані дерева, ані іншого металу, а що вже про шкіру, кістку та мозкову речовину й говорити нема чого.

Головне – перед зміною конфігурації точно націлити шматочок металу. А потім досить прибрати батарейку, й метал повернеться на місце, бо розщирювався в обидві боки одразу. Все за Ньютоном, ані кроку вбік.

Точно націлена нитка живого металу руйнує кількасот зв'язків, але це саме ті зв'зки, що мають бути перетнуті. Навіщо руйнувати людині, скажімо, подружнє життя? Або любов до світлого пива? Варварство це. Крім того, якщо перетнуто лише кількасот зв'язків, то мозок не вважає те за катастрофу й не пробує відновитися, підключити резервну ділянку. Береже. Так і старіє, приберігаючи незаймані мільйони нейронів для справді катастрофічних випадків. Так і вмирає. Так і гниє. Гниє задовго до біологічної смерті, поринає в рутину, в сіре тягуче сьогодення, у пиво, футбол й телевізор, і хто сказав, що це не гниття?

— Ох, — сказав чоловічок, бездумно втупившись у свій кухоль. – Щось я. мабуть, трохи перебрав з пивом. Давайте якось іншим разом продовжимо. Знаєте що? Візьмість ось мій телефон, подзвоніть завтра, домовимося... Або післязавтра...

Він невпевненим рухом змів у сумку футляр, а на саму залізячку, що так і лежала на столі, навіть уваги не звернув. І про скляну трубочку теж забув. Встав, почухав лоба – мабуть, це було випадково, бо при такій товщині голки там ані ранки, ані навіть мікроскопічної дірочки не лишається – й непевними кроками рушив геть. Офіціантка провела його занепокоєним поглядом, а потім глянула і на мене – чи є не збираюся я заявити, що цього дядька вперше побачив й платити за нього не маю наміру?

Я склав пальці, наче тримаючи невидимого олівця й підписав уявний рахунок. Дівчина кивнула пірнула за стійку – виписувати.

За чоловічком зачинилися двері.

Я недбало сховав залізячку в кишеню, а трубочку з волосинкою змів на підлогу. Жалібно дзенькнуло скло, й офіціантка скинулася – але побачивши, що на столі все гаразд, тут же відвела погляд.

Скосивши очі, я побачив, що звільнена волосинка тим часом майже розтанула.

Офіціантка притягла рахунок, я накинув трохи зверху, вона розцвіла й сказала "Приходьте ще!". Я кивнув, твердо при цьому знаючи, що ніколи більше тут не з'явлюся. Хоча місце сподобалося. Й власне пивничка, й у більш широкому сенсі. Непогана планетка. Природа гарна. Й мешканці непогані. Допитливі, цікаві, в міру агресивні, в міру організовані.

Якби не кляті смердючі "сємкі" – цілком можна було б й встановити офіційний контакт.

28.02.12-01.03.12