Літературно-мистецькі усмішки - Вишня Остап
Про його десятилітні досягнення. Думалося добре.
Три опери маємо. "Березіль" франківців, одещан, заньківчан, шевченківців, Харківський держтеатр, Робсельтеатри, дитячі театри маємо.
Слава тобі, подумав, господи!
Потім почав про всілякі формальні досягнення наших театрів думати.
Думав, думав, а потім сам собі подумав, чого я, думаю собі, про ті формальні досягнення думаю, коли про їх, думаю собі, є кому думати.
Хай, сам собі подумав, ті про них думають, кому про них доручено думати.
Та й ліг спати.
Не те, що не було про що думати, а просто не може ж одна людина про все в світі передумати. Можна дірку в голові продумати. От і ліг собі спати.
І вийшла, товариші, така "окансія": образилися, мабуть, на мене формальні досягнення за те, що я про них не подумав.
Вони ж мені показали вночі, "де раки зимують"! Я знаю, що наші театри мають формальні досягнення! Я знаю, що ті досягнення неабиякі! Але те, що на мене тої ночі накинулось? Боже мій! Я ніколи не міг припустити, щоб така тих досягнень сила була?!
Як улетіло, як затупотіло, як заметушилось. Аж досі боязко! І все реалізми!
1) Експресивний реалізм!
2) Плакатномонументальний реалізм!
3) Статичномонументальний реалізм!
4) Узагальнений реалізм!
5) Умовний реалізм!
6) Зрозумілий для всіх реалізм!
7) Неореалізм!
8) Конструктивний реалізм! Усе це, знаєте, як двинуло! А ззаду потихеньку ще й —
9) Назадницький реалізм присунув: — І мене не забувайте! І я ще живий! — Я аж затрусивсь!
— Досягнень хотіли? А ми вам що?! Та кожний із них уперед пнеться, та кожний із них чільне місце посісти хоче!
Таке скоїлось, що я… прокинувся!
І переповнилося серце моє радістю великою:
— За десять років революції ми вже маємо дев'ять реалізмів!
За двадцять років — ми їх матимемо вісімнадцять. За сто років наш революційний театр збагатіє на цілих дев'яносто реалізмів!! Я за голову вхопився! Такі досягнення! Такі досягнення! І я почав мріяти…
— Аллаху великий! Що ж буде, коли на кожний із цих реалізмів та хоч по одній хорошій постановці!
Та ми тоді "е тільки винесемо мистецькі властивості нашої надії на всесвітній ринок, ми перескочимо той всесвітній ринок!..
Нам мало буде земної кулі!
Ми розташуємо мистецькі властивості нашої нації серед Великого (він же Тихий) океану! "Пущай смотрять".
"ЧЕРВОНИЙ МАК"
Коли тепер хтонебудь підійде до мене й скаже, як це частенько буває:
— А знаєте, опера ваша не дуже… Нема, знаєте, у вашій опері такого, що могло б викликати хоч якенебудь таке… ну, як вам сказать?.. Ну, взагалі, опера ваша не той, не той…
Між іншим, ви помітили, що коли хтонебудь говорить так, як ото написано, про теперішні українські радянські театри, то обов'язково натискає на слово "ваші".
— "Театри ваші".
— "Опера ваша". Чому це так?
Так коли тепер хто-небудь підійде й почне отак мусолити про оперу, я йому скажу просто:
— Маком, товаришу!
А коли його фізіономія витягнеться від таких моїх "символічних" слів, я йому додам:
— І не тільки, товаришу, "Маком", а "Червоним Маком", товаришу! А взагалі: "Катитесь!"
І матиму, як на мій погляд, повне на це право, бо я бачив, бачу і ще раз бачитиму в нашій Харківській опері балет "Червоний Мак", в оформленні Анатоля Петрицького, у постановці М. Мойсеева і у виконанні балетної трупи нашої (такто: нашої!) Державної опери.
А через те й: "Катитесь!"
* * *
Я не маю ніякого наміру колупатися у власній "діалектиці" і в інших всіляких "світовідчуваннях", щоб вияснити питання, чи можна танками показувати революцію.
Я тільки одне скажу: мені значно приємніше бачити в балеті, як борються пригноблені за своє визволення, ніж те, як умирає якийнебудь принц тільки через те, що своєчасно не встиг надушити прекрасну "дівицюлебедицю".
Тут у мене, правду казавши, є розходження з тією мадамою, що сиділа ліворуч од мене й ахала:
— Хорошо! Дєйствительно хорошо! Только вот: мало поезії! Любві мало!
Я подивився на неї збоку й подумав: "На лиху тобі, думаю, годину ще тут тієї любові, коли тобі вже люби'ги нема чим?!" Нічого не зробиш: "У всякого свій смак".
* * *
Яка це все-таки прекрасна вистава "Червоний Мак"! Чого там тільки не понароблював Петрицький!? Де в його це все береться?!
Петрицький, мабуть, має не менш як чотирнадцятеро очей у своєму прекрасному лобі, бо двома очима не вловиш усіх тих фарб, що він кинув на сцену, усіх тих відтінків, одблисків, гри кольорів, що він ними залив, буквально залив усю виставу, наповнив ними і кін, і людей, і конструкції, і зал (сонячні зайчики по залу!).
А коли взяти на увагу технічні і всілякі інші можливості (вірніше: неможливості) сцени нашої опери, то доводиться тільки дивуватися, як можна було при такій економності матеріалів, та їх усебічно використати?!
Ані шматочка зайвого! Все на місці, все грає і на всьому фарби грають!
А костюми?! Ніби бере якийсь чарівний рік і, як казковий богатир, сліпучим каскадом кидає ті строї на всіх виконавців. І вони грають, переливаються, мигають, осліплюють.
Такого ще не було!
* * *
Що ще?
Ну, звичайно ж, і Мойсеєв! Він дав силу прекрасно поставлених масових сцен!
Він широко й багато "обіграв" кін!
У нього виразна пантоміма і прекрасно виявлена суть п'єси.
Все зрозуміло. В балетібо часто ж ми бачимо: танцюютьтанцюють, а чому саме вони так танцюють, господь їх святий знає… Танцюють — і все! А тут — ні! Тут кожний епізод, кожний танок обосновано, — через те й зрозуміло.
Що ще?
Ну, звичайно ж, виконавці!
Сальникова. Ой, лишенько ж! Як ті пальці витримують?! Я в чоботях і то не встою, а то ж увесь час метеликом, та весь час на пальцях! Я вже не кажу за грацію, за стиль танка — то від бога! А от технічне завершення — це ж од пальців! Ой боже наш, боже наш!
Литвиненко. Чорт! У танках Литвиненко чортіший від всякого чорта! Чи він на пружинах, чи пружини на ньому, а тільки ж так володіти своїм тілом, як ним володіє Литвиненко, чорти напевне не володіють, бо в противному разі всі б вони, бувши тепер скасованими, пішли б за прем'єрів до Державної опери.
Дуленко, Плетньов, Чернищов, Аркад'єв, Переяславець і всі інші… Як вони танцюють! А, головне, видко, що ще краще танцюватимуть!
Одне слово, "Мак"! "Червоний Мак"!
* * *
Я тепер прекрасно розумію, чому дехто з рецензентів, пишучи про "Червоний Мак", нічого не сказав про роботу Петрицького.
У мене був один знайомий. Кудись він пішов з дому, а за цей час його хазяїн поставив нові ворота в двір. Знайомий мій підійшов, подивився так як крикне:
— Ммме! І тікать!!!
Насилу впіймали та в двір увели. Нове! От і злякавсь!
* * *
А взагалі "Мак!", "Червоний Мак"!
P. S. Про лібретто "Червоного Маку" я навмисте не пишу, бо про нього вже було написано. Воно нескладне, але воно пахне вже чимось новим. Не лебедями, а Червоним.
Музику написав Глієр. Про музику хай спеціалісти пишуть. А кому музика не подобається, хай напише кращу] Хай спробує!
"БЛЕЙМАНИ"
Очевидно, всі вже помітили, з якою люттю нападають московські та ленінградські театральні та кіножурнали й кіногазети на наше ВУФКУ…
Якими тільки словами вони його не паплюжать?!
Криють, що називається, і отак, і отак, і перетак…
В чім тут річ, ми, звичайно, розуміємо.
Не дає їм спокою оте саме "синдицирование", що його рішуче відкинула партійна нарада в справах кіно при ЦК КП(б)У.
Дописалися вони аж ось до чого.
Якийсь М. Блейман в № 5 журналу "Рабочий и театр" (Ленінград) договорився, як кажуть, — "до ручки"… Слухайте, що він пише… Не пише, а просто рубає…
"Очевидно, ВУФКУ до конца безнадежная организация, работающая без партруководства и технической консультации. Очевидно, фабрики ВУФКУ стоят в заболоченньтх местностях, даже и новая фабрика в Києве.
Между прочим, продукцией ВУФКУ кормится вся Украйна. Зто значит, что происходит организованная порча зрительских вкусов! В спорах о кинематографии, свидетелями которых мм являємся, ВУФКУ не упоминается. Совкино делает и плохие и хорошие картини. ВУФКУ недискуссионно — там все одинаково плохо. Но из зтого не следует, что его нужно оставить без виймання. Его нужно или закрить, или реорганизовать…"
Раз! Два! Три! "Сжег гимназии и упразднил науки"… І знаєте, коли це пишеться?
Це пишеться тоді, коли про "Звенигору" говорить Німеччина, Франція, Америка, Чехословаччина…
Це пишеться тоді, коли чехословацькі газети називають "Звенигору" — "гімном нової доби"…
Це пишеться тоді, коли Джордж Кларк в американській робітничій пресі пише, що він уважає "Звенигору" за надзвичайне досягнення радянської кінематографії і закінчує статтю такими словами: "Треба сподіватись, що "Звенигора" допоможе американському робітничому класові знайти ті скарби, що їх уже знайшли робітники та селяни України".
Блеймани пишуть, що ВУФКУ "до конца безнадежная организация, работающая без партруководства"…
Коли це пишеться?
Це пишеться тоді, коли при ЦК партії відбувається нарада з авторитетних партійних робітників, де розбираються й критикуються найдрібніші питання нашої кінопродукції…
Це пишеться тоді, коли роботою ВУФКУ керує один з авторитетних представників старої більшовицької гвардії, член партії ще з того часу, коли Блеймани під стіл пішки ходили, Микола Олексійович Скрипник!
Ми прекрасно знаємо, що чимало хиб є в роботі ВУФКУ…
Ми їх не замовчуємо, ми про них говоримо, ми їх виправляємо й виправлятимемо…
Але щоб "доблейматись" до того, що в дискусіях про дію ВУФКУ не Згадується, це вже, вибачте, не що інше, як послаблення у Блейманів язикового ефінктера…
Бо коли Блеймани пишуть з таким "авторитетом" по радянських журналах, вони не можуть не знати, що недавнечко в Москві була дискусія про ту ж "Звенигору"…
Вони мусять знати, що Нарком освіти РСФРР А. В. Луначарський, подивившись фільм "У павутинні", визнав його за "великий художній твір"…
Нарада при ЦК партії, окремі авторитетніші товариші знаходять у роботі ВУФКУ не малі досягнення, а Блеймани рубають:
"Его нужно закрить!.."
Ех! Коли б ото Блейманам та ще й роги!
ОЛЕНА СЕНКЕВИЧ
Ну, не чорти ми, — вибачте на цім слові,— полосаті!?
У нас, на Радянській Україні, в нашій Державній Опері, в м. Одесі, диригує оперою перша в Союзі жінкадиригент Олена Сенкевич, а ми про це нічого не знаємо.
Ми можемо битися в істериці з приводу приїзду до СРСР Мері Пікфорд, ми бігаємо "як ©той самий за грушами", дізнаючись, як сьогодні вранці чхнув "душка" Смирнов, ми зачитуємося книжками про те, які панчохи носять Сонет його Величності Шаляпін, а от коли на нашім театральнім небосхилі з'являється явище (та погодьтесь же ви з цим!) безперечно виключне, коли за складним диригентським пюпітром (здається, так.
