Різдвяна пісня - Чарльз Діккенс

- У такому разі ми не сумніваємося, що щедрість і широта натури покійного так само властива і його компаньйонові,- вимовив один із джентльменів, пред’являючи рекомендаційного листа.

І він не помилився, адже вони дійсно були варті один одного, ці справжні компаньйони, ці родинні душі. Зачувши лиховісне слово «щедрість», Скрудж насупився, похитав головою і повернув відвідувачеві його папери.

- У ці святкові дні, пане Скрудж,- продовжував відвідувач, беручи з конторки перо,- більше, ніж коли-небудь, личить нам у міру сил піклуватися про бідних і знедолених, які особливо страждають у таку сувору пору року. Тисячі бідолах мусять відмовляти собі в найнеобхіднішому. Сотні тисяч не мають даху над головою.

- Хіба в нас немає в’язниць? - запитав Скрудж.

- В’язниць? Скільки завгодно,- відповів відвідувач, відклавши перо.

- А робочих притулків? - продовжував Скрудж.- Їх ще не ліквідувалили?

- На жаль, ні. Хоча,- завважив відвідувач,- я був би радий повідомити вам, що їх прикрили.

- Отже, і примусові роботи існують, і закон про бідних усе ще чинний?

- Ні одне, ні інше не скасоване.

- А ви вже було налякали мене, панове,- мовив Скрудж.- Із ваших слів я готовий був дійти висновку, що вся ця доброчинна діяльність з якихось причин перевелася. Радий чути, що я помилився.

- Одначе ми переконані в тому, що всі ці закони й установи нічого не дають ні душі, ні тілу,- заперечив відвідувач.- І тому ми вирішили зібрати пожертвування для бідняків, щоб купити їм дещицю їжі, питва й теплого одягу. Ми обрали для цього Святвечір саме тому, що в ці дні нестаток відчувається особливо гостро, а достаток дає особливо багато радості. Яку суму дозволите записати від вашого імені?

- Ніяку.

- Ви хочете жертвувати, не відкриваючи свого імені?

- Я хочу, щоб мені дали спокій,- відрізав Скрудж.- Оскільки ви, джентльмени, запитали, чого я хочу,- ось вам моя відповідь. Я не балую себе на Різдво і не збираюся балувати ледарів. Я підтримую згадані установи, і це обходиться мені недешево. Нужденні можуть звертатися туди.

- Не всі це можуть, а інші й не хочуть - радше помруть.

- Якщо вони воліють умирати, тим краще,- сказав Скрудж.- Це скоротить надлишок населення. А крім того, вибачте, мене це не цікавить.

- Це мусило б вас цікавити.

- Ні, мене воно жодним чином не стосується. Нехай кожен займається своєю справою. Принаймні в мене своїх справ по горло. До побачення, джентльмени!

Зрозумівши, що наполягати марно, джентльмени пішли, а Скрудж, дуже задоволений собою, повернувся до своїх перерваних занять у незвично веселому для нього настрої.

Між тим, за вікном туман і морок так згустилися, що на вулицях з’явилися факельники, пропонуючи свої послуги - бігти наперед екіпажів і освітлювати дорогу. Стародавня церковна дзвіниця, яка своїм охриплим дзвоном цілими днями іронічно зиркала на Скруджа з ґотичного віконечка, вся потонула в тумані, і дзвін відбивав години й чверті десь у хмарах, супроводжуючи кожен удар таким жалібним деренчливим тремоло, 2 немовби в нього зуб на зуб не попадав від холоду. А мороз усе дужчав. На головній вулиці, в закутку двору, робітники лагодили гасові труби й розпалили в жаровні велике вогнище, навколо якої зібралася юрба обірванців і хлопчаків. Вони гріли руки над жаровнею і не зводили зачарованого погляду з палаючих вуглин. Із водопровідного крана на вулиці сочилася вода, і він, покинутий усіма, в тужливій самоті потроху обростав льодом, доки не перетворився на печальну слизьку брилу. Гасові лампи яскраво горіли у вітринах магазинів, кидаючи червонуватий відблиск на бліді обличчя перехожих, а гілочки і ягоди гостролисту, що прикрашали вітрини, потріскували від спеки. Крамнички з курятиною і бакалією були прикрашені так ошатно й пишно, що скидалися на щось дивовижне, казкове, так що неможливо було повірити, ніби вони мають якийсь стосунок до таких повсякденних речей, як купівля-продаж. Лорд-мер у своїй величній резиденції вже наказував п’ятьом десяткам кухарів і дворецьких докласти всіх старань, щоб він міг зустріти свято як належить; і навіть маленький кравець, якого він обклав напередодні штрафом за появу на вулиці в нетверезому стані та хуліганські витівки, вже розмішував у себе на горищі свій святковий пудинґ, тоді як його худюща дружина з дитиною пішли купувати яловичину.

Усе густішав туман, усе дужчав мороз. Лютий, пронизуючий холод! Якби святий Дунстан 3 замість розпечених щипців ухопив сатану за ніс отаким морозиськом,- ото було б нечистому непереливки! Один юний власник доволі таки мізерного носа, до того ж добряче вже погризеного ненажерливим морозом, що впився в нього, як голодна собака в кістку, припав до замкової щілини Скруджевої контори, бажаючи прославити Різдво; але як тільки почулися перші звуки колядки:

Хай Бог дарує радість вам

І хай минеться сум,-

Скрудж так рішуче схопив лінійку, що співак одразу ж утік, покинувши замкову шпарину на поталу такому любому Скруджеві туману і ще любішому йому за духом морозові.

Нарешті час було зачиняти контору. Скрудж неохоче зліз зі свого високого стільця, подаючи цим безмовний знак клеркові, що знемагав у прикомірку, і той миттєво задув свічку і вдягнув капелюха.

- Ви, мабуть, завтра взагалі не збираєтеся виходити на роботу? - запитав Скрудж.

- Якщо лише це зручно, сер.

- Це геть незручно,- сказав Скрудж,- і несумлінно. Але якщо я вирахую з вас за це півкрони, ви ж будете вважати себе скривдженим, чи не так?

Клерк ледь-ледь посміхнувся.

- Однак,- продовжував Скрудж,- вам не здається, що я теж можу вважати себе скривдженим, коли марно плачу вам зарплату.

Клерк завважив, що це буває лише раз на рік.

- Доволі нікчемне виправдання для того, щоб кожного року, двадцять п’ятого грудня, запускати руку в мою кишеню,- вимовив Скрудж, застібаючи пальто на всі ґудзики.- Але я бачу, що ви все одно хочете прогуляти завтра весь день. Тож післязавтра мусите з’явитися якомога раніше.