Король Лір - Вільям Шекспір
Пославши до в’язниці. Вік його,
Високий титул зворушити можуть
Серця підданих, і тоді на нас
Підійметься повстання. Королеву
Теж ув’язнив я, маючи причини.
Ще буде час, віддам я їх на суд,
Та не тепер. Ми вкриті кров’ю й потом,
За другом друг ридає у тяжкі
Хвилини після найславніших битв.
Не місце і не час тут міркувати
Про Ліра та Корделію.
Олбені
Згадайте:
Ви, сер, мені підлеглий, а не брат.
Регана
Дозвольте міркувати нам про це.
Він нашими військами верховодив,
Моєї влади був представником
І сміло може вас назвати братом.
Гонерілья
Не так-бо палко! Годен він на більше,
Ніж ти даруєш ласкою своєю.
Регана
Мої від мене маючи права,
Найвищої досяг він верховини.
Олбені
Сягне ще вищої, коли назвеш
Його ти мужем.
Регана
Жартома, буває,
Ми кажем правду.
Гонерілья
Ой, гляди, сестрице,
Гляди, чи не більмо на оці в тебе.
Регана
Чогось нездужаю, а то знайшла б
Належну відповідь! Мілорде Глостер,
Бери мої війська і полонених,
Мої маєтки, статки - все твоє.
Перед очима всесвіту зову
Тебе своїм володарем і мужем.
Гонерілья
Ти думаєш його тим ущасливить?
Олбені
Твоєї згоди не питають тут.
Едмунд
Твоєї теж, мілорде.
Олбені
Так, байстрюче?
Регана
(до Едмунда)
Звели скоріше бити в барабан
І доведи, що владу я тобі
Свою дала.
Олбені
Стривай! Тебе, Едмунде,
Як зрадника державного беру
Під варту я, а разом - і гадюку
Цю позолочену.
(Показує на Гонерілью)
Бажання ваше
Не може бути вволене, сестрице,
Бо вийшло б це жоні моїй на шкоду:
Вона заприязнилася з цим паном,
І я як муж вам теє бороню.
Як заміж хочете, то покохайте
Мене,- моя дружина заручилась
Із іншим.
Гонерілья
От комедія!
Олбені
Едмунде,
При зброї ти. Вели в сурму сурмити:
Коли ніхто не з’явиться сюди,
Щоб чесним боєм і судом господнім
Довести чорні злочини твої,-
Ось виклик мій.
(Кидає рукавицю)
У рот не бравши хліба,
Я виявлю, негіднику, тебе!
Регана
Ох, тяжко, тяжко!
Гонерілья
(вбік)
Віру в міць отрути
Я стратила б, якби було не так.
Едмунд
Ось відповідь!
(Кидає рукавицю)
Ганебно бреше той,
Хто зрадником посмів мене назвати!
Хай грає твій сурмач. Я доведу
На поєдинку з іншим чи з тобою,
Що честь моя не має плям.
Олбені
Герольде!
Едмунд
Герольде, гей! Сюди!
Олбені
На власну силу
Лише надійся: вояків усіх,
Кого водив ти в імені моєму,
Я розпустив.
Регана
Я мучусь!.. Трачу сили!..
Олбені
Вона недужа. Заведіть її
В моє шатро.
Регану виводять.
Входить герольд.
Олбені
Іди сюди, герольде.
Нехай сурма засурмить. Прочитай
Писання це мені.
Офіцер
Труби, сурмачу!
Сурма.
Герольд
(читає)
«Коли хто із людей значних чи рицарів волить довести оружною рукою, що Едмунд, гаданий граф Глостер, не одну вчинив зраду перед вітчизною, нехай той з’явиться на третю сурму. Супротивник готовий боротись».
Едмунд
Сурми!
Перша сурма.
Герольд
Ще раз!
Друга сурма.
Герольд
Ще раз!
Третя сурма.
Здаля чути відповідь сурми.
Входить Едгар, озброєний. Перед ним іде сурмач.
Олбені
Спитай його, пощо на звук сурми
З’явився він?
Герольд
Хто ви? Як вас на ймення?
Пощо прийшли на виклик?
Едгар
Знайте, люди:
Ім’я моє загублене - його
Сточила зрада гострими зубами;
Проте стою не нижче родом я
За супротивця.
Герольд
Хто ж ваш супротивець?
Едгар
Хто смів назвать нахабно тут себе
Едмундом, графом Глостером?
Едмунд
Це я.
Що далі?
Едгар
Добувай свого меча,
Коли образив серце я шляхетне,-
Нехай це доведе твоя правиця.
Повинен я,- так честь мені велить,-
Тебе, хоч ти дійшов і слави, й сили,
Назвати зрадником перед богами,
Перед отцем твоїм і перед братом.
Так! Зрадник ти! Продав ти вінценосця
Великого, ти змову лиходійну
Чинив супроти нього. Скажеш - ні?
Я доведу оружною рукою,
Що правда цьому.
Едмунд
Слід би тут було
Ім’я спитати в тебе, та шляхетний
Ти маєш вигляд, і з речей твоїх
Нехибно можна рицаря впізнати.
Було б для мене краще й спокійніше
Відкласти поєдинок, та дарма.
Тобі в лице я кидаю твої
Обвинувачення. Ти - зрадник лютий!
Нехай отрута наклепу твого
Тобі поллється в серце! Хай цей меч
На цілий вік приспить його лукавство!
Заграйте в сурми!
Сурми. Поєдинок. Едмунд падає.
Олбені
Залишіть його
Живого!
Гонерілья
Глостере! Та це ж омана!
Навіщо проти рицарських законів
Ти з невідомим бився?
Олбені
Занімій,
Бо рота я заткну оцим папером.
Дивіться, сер. Злочинець ви найтяжчий.
Ось певний доказ.
(До Гонерільї)
Нащо виривати
Із рук листа? Він, бачу,
